Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/2907/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 140/2907/22 пров. № А/857/14088/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року про повернення позовної заяви (постановлену у м.Луцьк, судом під головуванням судді Ксензюк А.Я., дата складання повного тексту ухвали не зазначено) у справі №140/2907/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернуто позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати обумовлену ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що при винесенні оскарженої ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності повноважень у представника позивача на представництво Семенюка Сергія Івановича, оскільки на підтвердження відповідних повноважень адвоката останнім було долучено до матеріалів позовної заяви ордер у якому зазначено право на представництво інтересів у всіх судах України будь-якої інстанції та будь якої юрисдикції. При цьому, апелянт вказує на відповідні висновки Верховного Суду (справа №910/1669/19), де зазначено, що у випадку, коли в ордері адвокатом зазначається про надання правової допомоги у будь-яких судах України, це є достатнім для висновку про наявність у адвоката права на підписання апеляційної скарги. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу сторін, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява підписана представником позивача за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.02.2021 №0000004/7.3-19 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів у розмірі 25814,70 грн. та №0000003/7.3-19 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами у розмірі 11733,95 грн. При цьому, встановлено, що вказаний позов подано та підписано представником позивача Шевчуком Віктором Васильовичем. Оцінивши повноваження адвоката на підписання вказаного позову, суд першої інстанції вказав, що, оскільки адвокат Шевчук Віктор Васильович, як представник ОСОБА_1 не надав належного ордера на підтвердження своїх повноважень, то позовну заяву ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень необхідно повернути позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до приписів п.2 ч.1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником). Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України). Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (в редакції станом на 16.04.2021 відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17 листопада 2020 року), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо). Відповідно до пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Як установлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, в ордері від 10.04.2020 серії АС №1005268 зазначено про надання адвокатом правової допомоги у органах ДВС, ДПС, ДМС, МВС, СБУ, прокуратурі, державних органах, установах, організаціях, судах, що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Шевчука В.В. права на підписання апеляційної скарги від імені позивача. За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду першої інстанції про відсутність у Шевчука В.В. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_1 є надмірно формалізованим. Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 9 жовтня 2020 року у справі №460/1726/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 280/2788/20 та від 28 травня 2021 року у справі № 640/3040/21, від 02.06.2022 року у справі №2-385/2009. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі №9901/847/18 є помилковим, з огляду на таке. В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема, в графі "Назва органу, в якому надається правова допомога". Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду. Такий висновок зроблено у правовідносинах, за змістом яких, у ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" було зазначено: "В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування". Отже, у справі №9901/847/18 в ордері на надання правової допомоги у в графі "назва органу, у якому надається правова допомога" взагалі були відсутні відомості про судові органи, тоді як у даній справі в ордері від 10.04.2020 серії АС №1005268 у вищевказаній графі, зазначено " у органах ДВС, ДПС, ДМС, МВС, СБУ, прокуратурі, державних органах, установах, організаціях, судах ", що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Шевчука В.В. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені Семенюка С.І. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї норми висновок Верховного Суду повинен стосуватися застосування тих же норм права у подібних правовідносинах. Суд першої інстанції не звернув увагу на неподібність правовідносин у цій справі та у справі № 9901/847/18 та безпідставно, в порушення норми частини п`ятої статті 242 КАС України, послався на висновок Великої Палати Верховного Суду. Окремо слід звернути увагу й на дещо різне нормативне регулювання спірних правовідносин у порівнюваних справах. Так у справі, що розглядається, вимоги до ордеру визначені Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, яке затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17 листопада 2020 року). В той час як у справі №9901/847/18 на спірні правовідносини поширювало свою дію чинне на той час Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене Рішенням Ради адвокатів України 17 грудня 2012 року №36. Зазначені Положення висувають різні вимоги до заповнення графи "Назва органу, в якому надається правова допомога", на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув та внаслідок чого дійшов помилкових висновків. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal"). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain"). Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29). При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. У розглядуваному випадку суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, чим фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя. З огляду на зазначені обставини та враховуючи, що представником позивача було надано суду належні докази на підтвердження повноважень, зокрема підписання позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що повернення позовної заяви позивачу здійснено судом першої інстанції з порушенням процесуальних вимог, що свідчить про необхідність скасування зазначеного судового рішення та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. 308, ст. 312, ст. 315, ст. 320, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року про повернення позовної заяви у справі № 140/2907/22 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос