Постанова 4852 № 160/4378/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4378/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (суддя суду 1 інстанції Серьогіна О.В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, в якому просив: - визнати протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за № 1038-20/V11, прийняте 14 вересня 2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1270 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації; - зобов`язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1270, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, повернено позивачу без розгляду на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Вищезазначена ухвала мотивована тим, що до позову додано ордер, який не містить обов`язкових реквізитів, а саме: посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа, а також двовимірного штрих-коду (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ, тому, в розумінні наведених вище приписів законодавства він не є документом, що підтверджує повноваження адвоката на представництво інтересів позивача в даній справі. Не погодившись з ухвалою суду від 25.03.2021, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у ній. В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Положеннями частини 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. За приписами частини 1 статті 57 КАС України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. Нормами частини 4 статті 59 КАС України регламентовано, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17 листопада 2020 року), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Пунктом 4 рішення Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 дозволено адвокатам України в строк до 01 січня 2022 року використовувати Типову форму ордера, виготовлену друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону. Відповідно до пункту 5 вказаного рішення, Типова форма ордеру, виготовлена друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, із змінами та доповненнями, діє після 01 січня 2022 року до закінчення повноважень адвоката у конкретній справі (провадженні). За правилами пункту

14. Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Пунктом 15 вказаного Положення, визначено, що : Ордер містить наступні реквізити: -Серію, порядковий номер ордера (п.15.1); -Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога (п15.2); -Посилання на договір про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа (п.15.3); -Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (П.15.4); -Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане (п. 15.5); -Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об`єднання та його місцезнаходження) (п. 15.6); -Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об`єднання, яке видає ордер (п. 15.7); -Дату видачі ордера (п. 15.8); -Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат") (п.15.9); -Підпис адвоката, який правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі "Адвокат") (п.15.10); -Підпис керівника адвокатського бюро / адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро / адвокатського об`єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро / адвокатським об`єднанням (п. 15.11). Пунктом 16 вказаного Положення, встановлено, що відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору. Відповідно до пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в ордері серії ДП №2918/015 від 22 березня 2021 року не зазначено номера (у випадку наявності) та дати договору про надання правової допомоги, а також двовимірного штрих-коду (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ. Положеннями частини 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. З урахуванням пункту 4 рішення Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 щодо використання адвокатам України в строк до 01 січня 2022 року Типової форми ордера, виготовленої друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону, можливо дійти висновку, що до позовної заяви Кривенка В.В., в інтересах якого діє адвокат Кохан Валерій Миколайович, додано ордер серії ДП №2918/015 від 22 березня 2021 року, який відповідає типовій формі ордерів та підтверджує повноваження адвоката, як представника позивача. Разом з тим, не зазначення адвокатом в ордері дата договору про надання правової допомоги не може бути підставою для повернення позовної заяви, оскільки такий факт не впливає на дійсність ордера і не позбавляє адвоката права підписувати касаційну скаргу. (постанова ВС 299/1523/16-ц від 30.07.20) Крім того, допоки адвокатська діяльність в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 817/66/16). Також, колегія суддів зауважує, що при відсутності обов`язкових реквізитів в ордері, в разі існування сумніву в питанні щодо допущеної технічної помилки в ордері, чи то наявності договору про надання правової допомоги, суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без руху та надати позивачу час для усунення виявлених недоліків. За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду першої інстанції, про відсутність у ОСОБА_3 повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСОБА_1 , є надмірно формалізованим. Суд першої інстанції, в оскаржені ухвалі, послався на правову позицію висвітлену в постанові Великої палати Верховного Суду від 05.12.2018 року, по справі № П/9901/736/18, щодо застосовування ч.1, 3 ст. 26 Закону №5076-VІ, в якій зазначено, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Однак, окружним судом не враховано висновок Великої палати Верховного Суду в цій же справі, де касаційний суд зазначив «…,що положенням ч. 5 ст. 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal"). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. У розглядуваному випадку суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, що позбавило позивача права на звернення до суду за захистом свої прав та законних інтересів. Відповідно до пункту 4 частини 1статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись статтями 243, 250, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинна України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статті 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко