Постанова 4855 № 620/306/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/306/22 Головуючий у І інстанції - Соломко І.І., Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: ЕпельО.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційнускаргуГоловного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якомупросив визнати протиправними дії відповідача щодо проведення нарахування йому пенсії з 01.12.2021 з обмеженням її максимальним розміром, зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату йому з 01.12.2019 пенсії без обмеження її максимального розміру згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/8400/21, стягнути з відповідача на його користь заборгованість з пенсії за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 у розмірі 239 724, 45 грн,а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою пенсії за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 у розмірі 20 944, 50 грн, допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення за один місяць. Свої доводи обґрунтовує тим, щовідповідач при перерахунку йогопенсії з 01.12.2019 обмежив її максимальний розмір, чим порушив права позивача. Крім того, зазначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому, компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 рокуадміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.12.2019 пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.12.2019 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром, та компенсацію втрати частини доходів з 01.12.2019.У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Крім того, стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500, 00 грн. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і постановити нове, яким у задоволені адміністративного позовувідмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що пенсія позивача виплачується відповідно до норм чинного законодавства, яким визначено обмеження розміру пенсії, та не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначає, що сума заборгованості, яку просить стягнути позивач є необґрунтованою та такою, що нарахована на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/8400/21, а тому не може бути предметом розгляду у даній справі. Також зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України. Крім того, наголошує про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 6 500, 00 грн. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргане підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 29.09.2021 Чернігівськім окружним адміністративним судом винесено рішення №620/8400/21, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області» від 09.06.2021 № 33/45-480 про розмір грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії та обмежено її максимальним розміром відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», яким встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 01.04.2019 - 14 970, 00 грн, з 01.07.2019 - 15 640, 00 грн, з 01.12.2019 - 16 380, 00 грн, з 01.07.2020-17 120, 00 грн, з 01.12.2020-17 690, 00 грн, з 01.07.2021-18 540, 00 грн. На звернення позивача ГУ ПФУ в Чернігівський області листом від 29.11.2021 повідомило про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку пенсії, оскільки відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії з 01.12.2021 становить 19 165, 00 грн. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно. При цьому, суд зазначив, що спірна сума, яку просить стягнути позивач з відповідача стосується виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду № 620/8400/21, тому підлягає розгляду в порядку ст. 383 КАС України, а позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми в розмірі 20 944, 50 грн задоволенню не підлягають, оскільки саме відповідач у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції в частині нарахування відповідної суми. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей закріплено у ч. 5 ст. 17 Конституції України. Отже, зазначені особи мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (ч.1 ст. 17 Конституції України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Отже, норми - принципи ч. 5 ст.17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Водночас, положення ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI, якими обмежено максимальний розмір пенсії, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 чітко вказано: «<...> обмеження максимального розміру пенсії <...> особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України». Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України (п. 3 цього рішення). Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 4 цієї правової норми закріплено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Підсумовуючи наведе, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними. На неправомірності обмеження максимального розміру пенсії наголошував також і Верховний Суд у постановах від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17. При цьому, колегія суддів не приймає доводи апелянта, що обмеження максимальним розміром пенсії позивача відбулось на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 по справі № 620/51128/21, оскільки питання щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача зазначеним рішенням не вирішувалось. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 у розмірі 20944,50 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Частинами 1,2 статті 2 Закону №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до ч.2 ст. 46 Закону 1058-IV. Разом з тим, зі змісту ст. 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації. Пункти 1, 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 цього Порядку зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Як правильно висновується суд першої інстанції, використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Відповідно до ст. 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром з 01.12.2019 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 0240/3646/18-а та від 24.09.2020 у справі № 806/1754/18. Також, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що позивачем не було порушено,встановлений ч.2 ст.122 КАС України строк звернення до суду, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі. Отже, ці та інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується. Крім того, представником позивача подано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на загальну суму 6 500, 00 грн. Розглянувши подане клопотання та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що останнє підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269). Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: копію додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги від 29.04.2021, акт №2 приймання-передачі наданої правової допомоги від 31.07.2022 на суму 3 500, 00 грн. При цьому, у п. 2 Додаткової угоди №2 зазначено, що у разі якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про визнання дій протиправними та стягнення шкоди у сумі 260 718 грн), клієнт додаткового сплачує адвокату гонорар у розмірі 5% від суми стягнення, але не менше 3 000 грн у разі часткового задоволення позовних вимог або закриття провадження у справі. Колегія суддів, звертає увагу, що доводи й позиція позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, фактично дублюють позовну заяву. При цьому, дана справа віднесена судом до справ незначної складності, а також з урахування часткового задоволення позову, на переконання судової колегії, стягненню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним. Керуючись ст. ст. 134, 139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83А; ідентифікаційний код: 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судові витрати в суді апеляційної інстанції в сумі 2 000, 00 (дві тисячі гривень 00 коп.). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова