Постанова 4851 № 520/35281/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2024 р. Справа № 520/35281/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., повний текст складено 16.01.24 по справі № 520/35281/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати за несвоєчасну виплату пенсії компенсації за період з 01.01.2018 року по 20.07.2023 року згідно постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити за несвоєчасну виплату пенсії компенсацію за період з 01.01.2018 року по 20.07.2023 року згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є протиправною, оскільки таке право передбачено Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за період з 01.01.2018 року по 20.07.2023 року згідно постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за період з 01.01.2018 року по 20.07.2023 року згідно постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн 88 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 02.12.2002 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Вказує, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 у справі №520/1299/2020 Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 року. Звертає увагу, що відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він повинен враховувати приписи ст.116 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень. Стверджує, що черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу II Порядку, відтак, виплата коштів на виконання рішень суду здійснюватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Зауважує, що оскільки нараховані позивачу пенсійні виплати здійснювались і здійснюються своєчасно, у відповідності до норм та вимог чинного законодавства, підстави для нарахування і виплати компенсації відсутні. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області отримало копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Разом з тим, працівниками УДППЗ "Укрпошта" повернуто поштове відправлення суду, яке надсилалося на адресу позивача, з відміткою "відсутність адресата за вказаною адресою". Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Згідно пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 року у справі №821/818/16, від 16.12.2020 року у справі №120/4080/19-а. Отже, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивача про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 02.12.2002 року відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року по справі №520/1299/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення з 01.01.2018. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_1 за рахунок виплати 75 % суми підвищеної пенсії з 05.03.2019 згідно постанови №103. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць. Матеріалами справи підтверджено виплату грошової суми у розмірі 54866,69 грн 20.07.2023 року на виконання рішення суду. Представник позивача звернувся до Головного управління із зверненням від 30.10.2023 року №36050/Б-2000-23 та від 06.11.2023 року №36818/Б-2000-23 щодо пенсійного забезпечення позивача. Листом від 24.11.2023 року №32728-36050/Б-02/8-2000/23 Головне управління у відповідь на вищезазначені звернення представника позивача повідомило, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 по справі №520/1299/2020 Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії. Різницю в пенсії на виконання рішення суду включено до виплатної відомості та профінансовано у липня поточного року. Крім того, відповідач повідомив, що рішеннями суду зобов`язань щодо здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу на Головне управління не покладено, відповідно, підстав для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №159 немає. Не погодившись із зазначеним, позивач ініціював даний спір. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії саме за період з 01.01.2018 (моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням у справі 520/1299/2020 ) по липень 2023 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Як визначено ч.2 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Згідно з абз.2 ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі по тексту - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону № 2050-III). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону № 2050-III). Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає (ст. 5 Закону № 2050-III). Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ч.1 ст.7 Закону № 2050-III). Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 зазначив, що під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. При цьому, Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Зі змісту наведеної вище ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. А статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації. Підстави та механізм виплати компенсацій встановлено відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі по тексту - Порядок №159). Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством). Як зазначено в п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Вирішуючи спір по суті, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду , викладені у постанові від 09.08.2022 у справі №460/4765/20, де суд зазначив, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії за період з серпня 2014 року по вересень 2019 року, а тому вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу з січня 2015 року, тобто з наступного місяця після місяця, коли пенсія мала бути нарахована та виплачена. Доводи відповідача про те, що виплата донарахованої пенсії мала разовий характер, а тому компенсації не підлягає, колегія суддів відхиляє, оскільки компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої пенсії), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року по справі №520/1299/2020 в т.ч. зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії. На виконання судового рішення відповідачем здійснено відповідний перерахунок пенсії, а фактичну виплату пенсії у сумі 57866,69 грн, що не заперечувалось відповідачем, здійснено у липні 2023 року. Несвоєчасне нарахування сум відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії саме за період з 01.01.2018 (моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням у справі 520/1299/2020 ) по липень 2023 року. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 21.08.2023 у справі №460/6767/20, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Суд зазначає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії, нарахованої на підставі рішення суду, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження, надано не було. Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за період з 01.01.2018 року по 20.07.2023 року згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за період з 01.01.2018 року по 20.07.2023 року згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі № 520/35281/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий О.В. Присяжнюк