Постанова 4855 № 620/306/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №620/306/22 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О, розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо проведення нарахування пенсії позивачу з 01.12.2021 з обмеженням її максимальним розміром; зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу з 01.12.2019 пенсію без обмеження її максимального розміру згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/8400/21; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з пенсії за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 у розмірі 239 724,45 грн; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою пенсії за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 у розмірі 20 944,50 грн; допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення за один місяць. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022, яке набрало законної сили 31.10.2022 за наслідком залишення без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.12.2019 пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.12.2019 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром, та компенсацію втрати частини доходів з 01.12.2019; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В подальшому, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 620/306/22. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 заяву ОСОБА_1 від 09.02.2023 задоволено: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, протягом тридцяти днів з дня отримання цієї ухвали, подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі № 620/306/22; попереджено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ГУ ПФУ в Чернігівській області подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про встановлення судового контролю. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 по справі № 620/306/22 зобов`язано Головне управління нарахувати та виплатити пенсію без обмежень її максимальним розміром, та компенсацію втрати частини доходів з 01.12.2019. На виконання зазначеного рішення суду ГУ ПФУ в Чернігівській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019, розмір пенсії становить - 19 046,60 грн. З 01.12.2022 пенсія позивачу виплачується в розмірі 20 930 грн. Різниця пенсії на виконання вищевказаного рішення суду за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 складає - 40 328,40 грн. Крім того, позивачу за період з 01.12.2019 по 30.11.2021 нарахована компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, розмір якої складає - 4 348,21 грн. Відповідач підтверджує, що нарахована заборгованість на виконання судового рішення в розмірі 40 328,40 грн та сума компенсації втрати частини пенсії 4 348,21 грн залишаються невиплаченими, втім вважає, що дані суми не виплачені з незалежних від ГУ ПФУ в Чернігівській області підстав. Оскільки, нараховані на виконання рішень суду кошти підлягають виплаті в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Проведення такої виплати не може бути здійснено за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема ГУ ПФУ в Чернігівській області, що надійшли від сплати єдиного внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Тобто, пенсійні виплати здійснюються ГУ ПФУ в Чернігівській області виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат відповідач не має. Відповідач наголошує, що починаючи з 01.04.2021, фінансування виплати пенсій за відомостями на виплату пенсій (в тому числі погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів) здійснює Пенсійний фонд України. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» по програмі 2506080 передбачено 200,6 млрд грн. В бюджеті Пенсійного фонду України на 2022 рік, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями сущу було передбачено 360 000 тис. грн. На даний нас профінансовані доплати за рішеннями суду, які набрали чинності по 07.07.2020 включно. Відтак, виплата коштів на виконання рішень суду здійснюватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат в порядку черговості. Відповідач зауважує, що ним вчинено всі можливі дії для виконання рішення суду, а рішення суду виконано таким чином з незалежних від ГУ ПФУ в Чернігівській області підстав, оскільки була відсутня фінансова можливість здійснити виплату, а з 01.04.2021 фінансування виплати пенсій здійснюється Пенсійним фондом України. 06.04.2023 ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 03.05.2023. 24.04.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні такої, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Позивач не погоджується з підставами оскарження ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 про встановлення судового контролю, оскільки перерахунок здійснено станом на 01.12.2019 в розмірі 19 046,60 грн. При цьому вказаним рішенням зобов`язано здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату нарахованої пенсії, а не станом на певну дату. Отже, на думку позивача, при здійснені перерахунку пенсії не забезпечено повне виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі № 620/306/22, оскільки перерахунок здійснено «станом на 01.12.2019», а не «з 01.12.2019» та обмежено розмір пенсії починаючи з наступного збільшення пенсії стягувача у липні 2020 року. Позивач звертає увагу, що боржник вказує на відсутність бюджетних призначень та не можливість здійснення видатків на виплату пенсії, однак не надає затверджені кошторис та плани використання бюджетних коштів і помісячні плани використання бюджетних коштів, якими крім Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік», встановлені бюджетні призначення та асигнування на виплату пенсії. В судове засідання, призначене на 03.05.2023 сторони або їх представники не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. На виконання ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Аналогічні приписи закріплені у п. 5 ч. 3 ст. 2 КАС України. Керуючись частинами 2 та 3 статті 129 1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Аналогічні положення знайшли своє відображення в частинах 2-4 ст. 14 КАС України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Стаття 370 КАС України встановлює судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Так, Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012, перше речення абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012, перше речення абз. 8 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, мотивувальна частина рішення № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) від 28.08.2020). На виконання ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абзац другий частини сьомої). Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Стаття 13 Конвенції встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України у рішенні № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) від 28.08.2020 узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абз. 11 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019). Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Осовська та інші проти України» від 28.06.2018 зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), п. 40, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), п. 67, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), п.71). Згідно пунктів 63 та 64 Рішення ЄСПЛ по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» стаття 13 Конвенції прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування (справа «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; «ефективність» «засобу юридичного захисту» у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Кудли, підпункти 157-158; та рішення у справі «Вассерман проти Росії» (Wasserman v. Russia). За приписами пп. 1 п. 6 ст. 246 КАС України, яка визначає зміст рішення, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення. Частиною 1 ст. 382 КАС України закріплено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, законодавець передбачив два варіанти встановлення судового контролю: 1) під час ухвалення рішення по суті спору; 2) після винесення рішення в ході його виконання. Зважаючи на те, що на час подання відповідної заяви (09.02.2023) матеріали справи не містять доказів виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність встановити судовий контроль у вказаній справі та зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання вказаного судового рішення. До апеляційної скарги доказів повного виконання вказаного рішення суду також відповідачем не надано. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно з`ясовано обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Постанова в повному обсязі складена 03 травня 2023 року. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан