Постанова 4824 № 753/22826/19

Справа № 753/22826/19 Головуючий 1 інстанція- Сирбул О.Ф. Провадження № 22-ц/824/7107/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 27 жовтня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві, Київської міської прокуратури,Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконими діями та рішеннями органів досудового слідства і прокуратури, в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що в період із грудня 2014 року по жовтень 2019 року, а саме 4 роки 10 місяців та 26 днів він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності і незаконно перебував під слідством і судом. Зокрема, 04 червня 2015 року СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві йому оголошено повідомлення про підозру за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України. Того ж дня йому вручено обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12014100010011176, порушеному 02 грудня 2014 року за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України. Вироком Дарницького районного суду м.Києва від 06 вересня 2017 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цього злочину. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2019 року вирок Дарницького районного суду м.Києва від 06 вересня 2017 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року касаційну скаргу прокурора м.Києва на вирок Дарницького районного суду м.Києва від 06 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2019 року повернуто заступнику прокурора м.Києва. Таким чином, він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням із 02 грудня 2014 року, де відносно нього СВ Дарницького РУ ГУ МВС України відкрито кримінальне провадження № 12014100010011176 від 02 грудня 2014 року за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України, і по 28 жовтня 2019 року, коли колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду винесено ухвалу згідно якої касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва - 2 - на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2019 року повернуто прокурору. А всього він перебував під кримінальним переслідуванням, саме 4 роки 10 місяців та 26 днів. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано нестерпних душевних страждань, які, зокрема, виразилися у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, тривалому відриві від сім`ї, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію серед друзів, одногрупників, знайомих та родичів. У зв`язку з наведеним просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,органів досудового розслідування, прокуратури і суду на його користь грошову компенсацію в розмірі 250000 гривень. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 24 листопада 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 250000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Цим же рішенням стягнуто з Державної казначейської служби України в дохід держави 768,40 грн. судового збору. Не погоджуючись із таким рішенням, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку доказів, неправильне застосування судом норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що відповідачем у справі є держава і кошти підлягають стягненню з державного бюджету, а тому відсутня необхідність зазначення відомостей про орган, через який грошові кошти будуть перераховуватись, а відтак резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з казначейства, а з Державного бюджету України. При визначенні розміру моральної шкоди судом невірно визначено період перебування позивача під солідством і судом, який становить із 04 червня 2015 року (момент оголошення про підозру) по 09 липня 2019 року (момент набрання виправдовувальним вироком законної сили), а відтак мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 138713 грн. Визначений судом розмір моральної шкоди 250000 грн. не відповідає засадам виваженості розумності і справедливості та є бездоказовим, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди у такому розмірі. Судом помилково стягнуто судовий збір із Державної казначейської служби України, бо відповідачеми у справі є держава. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В суді апеляційної інстанції представник Київської міської прокуратури Котляр Т.М.проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Решта учасників справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на їх офіційні електронні адреси судовими повістками і повідомленнями про їх доставлення, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає до часткового - 3 - задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що 04 червня 2015 року СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_1 оголошено повідомлення про підозру за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України. 04 серпня 2015 року СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12014100010011176 від 02 грудня 2014 року за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України. Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та по суду виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цього злочину. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2019 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та по суду виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цього злочину залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року повернуто заступнику прокурора м.Києва його касаційну скаргу на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 . Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач тривалий час незаконно перебував під слідством та судом, що є передбаченою законом підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди, суд вірно врахував як термін перебування позивача під слідством, так і розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом, а також положення ст.23 ЦК України, щодо обставин, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування. Колегія суддів погоджується із такими висновками, які є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, - 4 - незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України). Спеціальним законом, який врегульовує спірні правовідносини є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» згідно п.1 ст.1 якого підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п.2 ст.2 Закону). У наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуєтьсяються в тому числі моральна шкода (п.5 ст.3 Закону). Згідно ст.4 цього Закону відшкодування шкоди, в тому числі моральної, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до ст.13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. З урахуванням встановлених по справі обставин щодо незаконного перебування позивача під слідством, а також строку такого перебування та розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення, а також наданих позивачем доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, суд вірно визначив розмір у сумі 250000 грн. При цьому, суд першої інстанції вірно виходив з того, що ухвалення судом виправдовувального вироку щодо фізичної особи є підтвердженням незаконності перебування під слідством і судом, які в судовому порядку додатково не потрібно доводити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року справа № 236/893/17). Доводи апеляційної про те, що відповідачем у справі є держава і кошти підлягають стягненню з державного бюджету, а тому відсутня необхідність зазначення відомостей про орган, через який грошові кошти будуть перераховуватись, а відтак резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з казначейства, а з Державного - 5 - бюджету України надумані та безпідставні. Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного рішення відшкодування моральної шкоди стягнуто на користь позивача із Державного бюджету України, а не із казначейської служби як помтлково вважає апелянт. Це ж стосується доводів скарги щодо недоцільності зазначення відомостей про орган та рахунок, через який грошові кошти будуть перераховуватись, які є безпідставними. Таке зазначення буде сприяти визначеності щодо виконання судового рішення. Колегія суддів погоджується із доводами скарги про те, що при визначенні розміру моральної шкоди судом невірно визначено період перебування позивача під слідством і судом, який становить 4 роки 1 місяць і 5 днів, а саме: із 04 червня 2015 року (момент оголошення про підозру) по 09 липня 2019 року (момент набрання виправдовувальним вироком законної сили),замість 4 років 10 місяців та 26 днів. Проте таке не призвело до неправильного вирішення справи. Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 250000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди 250000 грн. не відповідає засадам виваженості розумності і справедливості та є бездоказовим, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди у такому розмірі необгрунтовані. При визначенні розміру моральної шкоди судом вірно враховано положення ст.23 ЦК України, зокрема характер правопорушення у відношенні позивача, глибину його фізичних і душевних страждань, а також вимоги розумності та справедливості. Таким чином, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Водночас колегія суддів погоджується із доводами скарги про те, що судом помилково стягнуто судовий збір із Державної казначейської служби України, бо відповідачем у справі є держава. Як вище вказувалося згідно ч.1 ст.1176 ЦК України та ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» обов`язок відшкодування шкоди, в тому числі моральної, покладено на державу і провадиться за рахунок коштів державного бюджету України. Тобто відповідачем у даній справі є держава в особі відповідних органів. З огляду на викладене стягнення судового збору з казначейської служби є безпідставним, оскільки суб`єктом відповідальності за завдану шкоду є держава. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Державної - 6 - казначейської служби України необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору з казначейської служби скасувати. При цьому ухвалювати рішення про відщкодування судового збору з держави на користь держави підстави відсутні. В іншій частині оскаржене рішення апеляційний суд залишає без змін. Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволити частково. Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 листопада 2021 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України судового збору скасувати. В іншій частині рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: