Постанова Миколаївський апеляційний суд № 478/887/25

11.02.26 22-ц/812/395/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 478/887/25 Номер провадження: 22-ц/812/395/26 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за участю: представників відповідачів прокурора Кадєєвої А.В., Галицького С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Томашевського О.О. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції України в Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди за період перебування під слідством та судом - в с т а н о в и л а: У липні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якого діяв адвокат Ляшенко М.Д. звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції України в Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди за період перебування під слідством та судом. Позов обґрунтовано тим, що 07 вересня 2019 року відносно ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України та розпочато кримінальне провадження №120191150240000432. Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 246 КК України, у зв`язку із недоведеністю вчиненого ним пред`явленого обвинувачення. За період перебування під слідством та судом з 07 вересня 2019 року до 13 лютого 2025 року, що складає 1869 днів позивачу було завдано моральної шкоди. Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідачів 717 696,00 грн (384,00 грн (розмір денної шкоди) х1869 днів) в рахунок відшкодування моральної шкоди. Окрім цього, позивач вказує, що ним було сплачено гонорар адвокату під час досудового розслідування в розмірі 20 000 грн та під час судового провадження в розмірі 20 000 грн, у зв`язку із чим, просив суд стягнути з відповідачів 40 000 грн витрат на професійну допомогу під час кримінального провадження. Також, позивач вказує, що належне йому майно перебувало під арештом до 09 квітня 2025 року та під час його повернення з`ясувалося, що відсутній набір інструментів (набори ключів, головок, 2 монтіровки, гідравлічний домкрат, електричний компресор) загальною вартістю 16 551,00 грн, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідачів майнову шкоду за викрадене майно у розмірі 16 551,00 грн. Крім того, в позовній заяві заявлено клопотання щодо винесення окремої ухвали відносно слідчого ГУНП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області ОСОБА_2 за вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 2 ст. 372 КК України за незаконний арешт належного позивачу майна та його викрадення. 06 серпня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача - Миколаївської обласної прокуратури, в якому не погоджується із пред`явленим позовом з огляду на недоведеність наявності шкоди та її розміру, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинним зв`язком такої поведінки із заподіяною шкодою. Також відповідач заперечував щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на неспівмірність складності справи, необ`єктивність розміру та недоведеність понесених витрат. Щодо заявленого розміру шкоди за викрадене майно, відповідач звертає увагу, що ухвалою слідчого судді відповідні речі не вилучались та вони під арештом не перебували. 12 серпня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача - Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому заперечував проти задоволення позову з огляду на незрозумілість визначення позивачем розміру шкоди та з огляду на те, що закон пов`язує право на відшкодування шкоди на доведеність її існування. Крім того, відповідач заперечував щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на недоведеність понесених витрат. Щодо заявленого розміру шкоди за викрадене майно, звертає увагу, що протоколом огляду місця події від 07 вересня 2019 року, яким було вилучено автомобіль, будь-які інші речі не вилучались та під арештом не перебували. Окрім цього, відповідач вказує, що позовна вимога про винесення окремої ухвали слідчому не може бути предметом розгляду даної справи. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 416 000 грн на відшкодування моральної шкоди за період перебування під слідством та судом, а також 40 000 грн на відшкодування витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги. Стягнуто з Головного управління національної поліції України в Миколаївській області в дохід держави судовий збір у розмірі 1 517,52 грн. Стягнуто з Прокуратури Миколаївської області в дохід держави судовий збір у розмірі 1 517,52 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби України в дохід держави судовий збір у розмірі 1 517,52 грн. Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що призвело до порушення його нормальних життєвих зав`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя йому завдано шкоду яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Додатковим рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 грудня 2025 року у задоволені позовної вимоги ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ляшенком М.Д. до Головного управління національної поліції України в Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області, Державної казначейської служби України про винесення окремої ухвали відносно слідчого ГУНП в миколаївській області та прокуратури Миколаївської області Шинкарюк Р.Ю. за вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч.2 ст. 372 КК України за незаконний арешт належного позивачу майна та його викрадення відмовлено. В апеляційній скарзі Державна Казначейська служба України не погодившись з рішенням суду в частині стягнення судового збору з казначейської служби в дохід держави судового збору у розмірі 1 517,52 грн в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість просила рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати. У відзиві на апеляційну скаргу, представник Головного управління національної поліції в Миколаївській області - Галицький С.О. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2025 року скасувати та постановити нове, посилаючись на необґрунтованість висновків суду. У судове засідання учасники справи не з`явилися, про місце й час судового розгляду повідомлені належними чином. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону рішення в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що 07 вересня 2019 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України за фактом повідомлення про проведення незаконної порубки лісу (дерев) поблизу с. Миколо-Гулак Казанківського району, у зв`язку із чим було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019150240000432 та 20 травня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні даного кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019150240000432 було накладено арешт на автомобіль, марки «РАФ 22031», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 та який використовував ОСОБА_1 , бензопилу, марки «FA-45SForesta» та пиляні стовбури (колоди) дерев. Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність»,«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону). Згідно із частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20). Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнувши з Державного бюджету України на його користь 416 000 грн на відшкодування моральної шкоди за період перебування під слідством та судом, виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що призвело до порушення його нормальних життєвих зав`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя йому завдано шкоду яка підлягає відшкодуванню за 52 місяця з 20 травня 2020 року по 19 жовтня 2024 року з урахуванням мінімальної заробітної плати - 8 000 грн. Рішення суду у вказаній частині учасниками справи не оскаржувалося, а відтак під час апеляційного розгляду не переглядається. Вирішуючи питання про судовий збір та стягнувши з Головного управління національної поліції Україна в Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області та Державної казначейської служби України по 1 517,52 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». Разом з тим, звільнення позивача від сплати судового збору не означає, що відповідач не має відшкодувати витрати, пов`язані з розглядом справи. Змінюється лише спосіб компенсації цих витрат. Питання компенсації судового збору пропорційно до задоволеної вимоги не на користь позивача, а на користь держави, у випадку звільнення позивача від сплати судових витрат відповідає вимогам закону, оскільки держава як відповідач діє через відповідні органи. З таким висновком суду не можливо погодитися, з огляду на таке. Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Отже, належним відповідачем у справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Оскільки Державна казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, що лише здійснює списання коштів з державного бюджету, стягнення з неї в дохід держави судового збору у розмірі 1 517, 52 грн суперечить вимогам норм матеріального права. За таких обставин, рішення суду на підставі п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України у частині стягнення судового збору з Державної казначейської служби України підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2025 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України у дохід держави 1 517,52 грн судового збору скасувати. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова Л.М. Царюк Повний текст складено 11 лютого 2026 року.