LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Дніпровський апеляційний суд212/10449/21

від 25.10.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Павленко Вячеслав Вікторович, - залишити без задоволення.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5953/22 Справа № 212/10449/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року м.Кривий Ріг Справа 212/10449/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О., секретар судового засідання Бадалян Н.О. сторони заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Павленко Вячеслав Вікторович, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року, яке постановлене суддею Дехтою Р.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 червня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року заявник ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Новак А.М., звернувся до суду із заявою до Головного управління пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування пред`явлених вимог заявник зазначив, що у трирічному віці його мати облила окропом, що спричинило в подальшому розвиток у нього захворювання епілепсії. За результатами огляду МСЕК складено відповідний Акт № 1135 від 17.07.2007 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом дитинства, особою з інвалідністю третьої групи, аналогічна інформація у висновку МСЕК від 08.12.2020 року. Заявник вказує, що захворювання, яке супроводжувало ОСОБА_1 все життя, стало наслідком тієї травми, яка отримана ним в дитинстві. Проте, медичних документів, щоб підтверджували можливість настання інвалідності ОСОБА_1 до 18 років, не має. Вказані обставини перешкоджають ОСОБА_1 в оформленні пенсії по втраті годувальника, тому він вимушений звернутись до суду із заявою про встановлення факту того що він є інвалідом з дитинства внаслідок захворювання у дитинстві у віці до 18 років. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, про встановлення факту інваліда дитинства, внаслідок захворювання у дитинстві у віці до 18 років відмовлено повністю. В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Павленко В.В. ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення заяви повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення справи. Вказує, що інвалідність ОСОБА_1 вже встановлена МСЕК, причиною є інвалідність з дитинства. На думку заявника, МСЕК підтвердила, що інвалідність настала у дитинстві заявника, однак встановити та документально підтвердити точний вік з якого виникла хвороба є неможливим. Наполягає на тому, що третя група інвалідності була встановлена ОСОБА_1 за висновком МСЕК у 1993 році за наявним у нього захворюванням епілепсія, причиною встановлення цієї групи стало захворювання, яке було наслідком подій, що стались у трирічному віці заявника. Вважає, помилковим висновок суду першої інстанції, що рішення суду можуть бути встановлені події пов`язані з захворюванням, а сам факт захворювання встановлюється виключно висновком лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я, оскільки у даному випадку факт захворювання вже встановлений висновком МСЕК та ОСОБА_1 призначено відповідну групу інвалідності. У відзиві на апеляційну скаргу заявника, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника ОСОБА_2 адвоката Павленка В.В. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Акту № 1135 огляду МСЕК від 17 липня 2007 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності інвалід дитинства (а.с. 17). Згідно листа КЗ «ОКЦ МСЕК» ДОР від 26 лютого 2021 року № 5/103, медичних документів, які б підтвердили можливість настання інвалідності у ОСОБА_1 до 18 років у Міжрайонній психіатричній МСЕК № 3 не має ( а.с.18). Згідно Довідки до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12ААБ № 586066 від 08.12.2022 року, ОСОБА_1 , при повторному огляді, визнано особою з інвалідністю третьої групи з 01.08.2013 року, безстроково, причина інвалідності інвалід з дитинства (а.с.30). Відповідно до листа Відділу медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України від 12 лютого 2007 року, виписка з Акту огляду у МСЕК в якій зазначено причину інвалідності «інвалід з дитинства» і яка вперше видана особі після 18 років, наприклад, у 30 річному віці, не підтверджує те, що особа буда інвалідом до 18 років, а вказує лише на те, що зазначена особа захворіла на дану хворобу до досягнення нею 18-річного віку ( а.с. 27). Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту інваліда дитинства, внаслідок захворювання у дитинстві у віці до 18 років, суд першої інстанції виходив з того, що підтвердження факту інвалідності дитинства, внаслідок захворювання у дитинстві у віці до 18 років передбачений не судовий, а іншій порядок його встановлення. Відмова ж відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованого особою до суду в порядку, передбаченому КАС України. Вказував, що рішенням суду можуть бути встановлені події пов`язані із захворюванням, а сам факт захворювання встановлюється виключно висновком лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я. Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, як з такими, що відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Основного Закону). Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року, прийнятій у справі №330/2181/16-а(2-а/330/36/2016), провадження №11-1060апп18, зробила наступний правовий висновок, який відповідно до положення статті 263 ЦПК України, є обов`язковим для врахування судом апеляційної інстанції. Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила й на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» №2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається, як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку. Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Згідно пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності). Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. В пунктах 2, 3 вказаної Постанови, роз`яснено, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності,групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду. Доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Павленко В.В.,не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Павленко В.В., матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, як безпідставна та необґрунтована, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Павленко Вячеслав Вікторович, - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 25 жовтня 2022 року. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»