Постанова 4824 № 759/22272/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2022 року м. Київ справа №759/22272/21 провадження № 22-ц/824/9992/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач), суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року у складі судді Бабич Н.Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 550 308,81 грн. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 33 відсотки з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06 липня 2016 року і до їх повноліття. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року змінено розмір аліментів, встановлених на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року, та стягнуто з відповідача на користь позивача на утримання дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 1 059 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 17 грудня 2018 року і до їх повноліття. Зазначила, що на виконанні у Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції знаходилось виконавче провадження № 56779999 по виконанню виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва по справі №759/9508/16-ц. Оскільки відповідач тривалий час не надавав позивачу матеріальної допомоги на утримання дітей у останнього утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка є підставою звернення з позовом про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. На підставі викладеного просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 04 серпня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслала на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права. У мотивування вимог зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність вини відповідача у простроченні сплати аліментів, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували даний факт. Вказує, що відповідач не заперечував наявність заборгованості, а також не зазначав про причини її виникнення, які не залежали від нього та створювали б підстави для звільнення його від їх сплати, а також ним не було повідомлено про реальну, на його думку, заборгованість. Зазначає, що судом не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки випискам АТ КБ «Приватбанк» по надходженню на рахунки ОСОБА_1 аліментів з 01 травня 2016 року по 31 грудня 2019 року та з 01 липня 2019 року по 26 червня 2022 року. Уважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування з органу ДВС нового розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №56779999, який зроблений після скасування судом розрахунку заборгованості 07 липня 2021 року. 19 вересня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зазначає, що позивач намагається стягнути кошти понад встановлений законом розмір, доводячи існування суми заборгованості неналежним та недостовірним доказом, зробленим власноруч, в той час, як ним оскаржувався розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою, про причини неявки суд не сповістив, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності відповідача. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи розрахунок заборгованості за аліментами, який обчислений державним виконавцем, відповідачем оспорений та ухвалою суду Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року скасований. Позивач та її представник не надали суду новий розрахунок наявності заборгованості по сплаті аліментів, як і не надали суду рішення щодо наявності та розміру заборгованості у разі існування спору між сторонами щодо його розміру в порядку ст. 195 СК України. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року було стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей у розмірі 33% з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06 липня 2016 року і до досягнення ними повноліття (а.с.13-15). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року змінено розмір аліментів, встановлених на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року, та стягнуто з відповідача на користь позивача на утримання дітей в твердій грошовій сумі у розмірі 1 059 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 17 грудня 2018 року і до досягнення ними повноліття (а.с. 9-12). На виконанні у Солом`янському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 56779999 по виконанню виконавчого листа у справі 759/9508/16-ц (а.с.19). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №56779999 від 07 липня 2021 року, обчисленого старшим державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипишиним П.Б. заборгованість відповідача ОСОБА_2 по сплаті аліментів за вказаним виконавчим листом станом на 01 липня 2021 року встановлена в сумі 15 912,64 грн. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року визнано незаконним та скасовано Розрахунок заборгованості від 07 липня 2021 року, розрахований державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипишиним П.Б. Зобов`язано державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який здійснює виконавче провадження №56779999, не пізніше наступного робочого дня з дня одержання копії ухвали, яка набрала законної сили, здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 з 06 липня 2016 року, враховуючи утримані податки та збори, а також ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2019 року у справі № 759/9508/16. Законом України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини. Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України. Окрім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Цей припис підтверджує довід про підвищений захист прав дитини. У статті 179 СК України послідовно зазначається, що аліменти призначені для утримання дитини і не можуть бути використані не за цільовим призначенням. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Водночас, повинні бути в наявності дві складові для застосування вказаної відповідальності: - заборгованість виникла зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками (нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів на дитину відповідно до частини першої статті 189 Сімейного кодексу України); - наявність вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, що призвели до виникнення заборгованості. За наявності цих складових стягувач має право звернутись з позовною заявою до суду про стягнення неустойки за несплату (пені) аліментів. На підставі даних про обчислення виконавцем розміру заборгованості за аліментами, стягувач повинен самостійно розрахувати розмір цієї неустойки. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім (частина третя статті 196 СК України). До відповідальності не можна притягнути платника аліментів, якщо заборгованість за аліментами утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо (пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»). Відповідно до частин четвертої, шостої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Таким чином, розмір заборгованості зі сплати аліментів має бути розрахований державним виконавцем, на виконанні якого перебуває виконавче провадження про стягнення аліментів. Як зазначено вище, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року визнано незаконним та скасовано розрахунок заборгованості від 07 липня 2021 року, розрахований державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипишиним П.Б. Зобов`язано державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який здійснює виконавче провадження №56779999, не пізніше наступного робочого дня з дня одержання копії ухвали, яка набрала законної сили, здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 з 06 липня 2016 року, враховуючи утримані податки та збори, а також ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2019 року у справі № 759/9508/16. Таким чином, розрахунок заборгованості, на підставі якого позивачем у даній справі розрахований розмір пені, відсутній, оскільки скасований судом. Разом з тим матеріали справи містять інший розрахунок заборгованості від 19 липня 2022 року вих.№78520, що включає період, за який позивач просила стягнути заборгованість по сплаті аліментів, а саме з 06 липня 2016 року по 01 липня 2021 року. Даний розрахунок станом на час вирішення справи судом є дійсним та ніким не скасований, а отже може бути використаний для обрахунку розміру пені за прострочення сплати аліментів відповідачем. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: ?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), де: ?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць. Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц. За змістом частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Таким чином, виходячи з того, що згідно розрахунку від 19 липня 2022 року вих.№78520 заборгованість по сплаті аліментів за період з 06 липня 2016 року по 01 липня 2021 року становить 73 517,33 грн, провівши розрахунок за формулою ?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), колегія суддів доходить висновку, що загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів складає 33 453,40 грн, що не перевищує 100% заборгованості, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Розрахунок пені за прострочення сплати аліментів, наданий позивачем, здійснений неправильно та визначений стороною позивача розмір пені - 550 308,81 грн значно перевищує розмір заборгованості відповідача - 73 517,33 грн, що суперечить вимогам частини першої статті 196 СК України, а тому в решті вимог позовної заяви слід відмовити. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України). Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Вищезазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів, зважаючи на наявний у матеріалах справи дійсний розрахунок заборгованості, який підтверджує існування у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів за період з 06 липня 2016 року по 01 липня 2021 року (період, який визначений позивачем у позовній заяві) у розмірі 73 517,33 грн, вважає, що наявні всі підстави для задоволення позову частково та стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 33 453,40 грн. Відповідачем всупереч вимогам чинного процесуального закону під час розгляду справи наявність та розмір заборгованості не спростовано, свого розрахунку не надано. Натомість, дії відповідача щодо постійного оскарження розрахунків заборгованості по сплаті аліментів та неповна сплата визначеного судовим рішенням розміру аліментів суд розцінює як ухилення ОСОБА_2 від виконання свого обов`язку по сплаті аліментів на утримання дітей. Отже, суд першої інстанції безпідставно відмовивши позивачеві у задоволенні клопотання про витребування з органу державної виконавчої служби нового розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №56779999, який зроблений після скасування судом розрахунку заборгованості 07 липня 2021 року, оскільки сторона позивача посилалася на неможливість самостійно отримати вказаний розрахунок з підстав його ненадання органом державної виконавчої служби, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не досліджено та не надано належної правової оцінки випискам АТ КБ «Приватбанк» по надходженню на рахунки ОСОБА_1 аліментів з 01 травня 2016 року по 31 грудня 2019 року та з 01 липня 2019 року по 26 червня 2022 року є неспроможними, оскільки виписки по рахункам не підтверджують існування та розмір заборгованості та не є підставою для нарахування пені за прострочення сплати аліментів. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог частково. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом частин першої та шостої вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 330,19 грн, апеляційної скарги - 495,29 грн, а всього 825,48 грн на користь держави. Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 376-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 33 453,40 грн (тридцять три тисячі чотириста п`ятдесят три гривні 40 копійок). Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 825,48 грн на користь держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «25» жовтня 2022 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик