Постанова 4824 № 367/4608/20

Справа № 367/4608/20 Головуючий 1 інстанція- Саранюк Л.П. Провадження № 22-ц/824/7012/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 25 жовтня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес»про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,- в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 11 жовтня 2018 року близько 15 години 25 хв.на перехресті вулиць Енергетиків та Польова у м.Буча Київської області сталася ДТП за участю належного йому автомобіля «SubaruForester» реєстраційний номер НОМЕР_1 під його керуванням та автомобіля «SAAB» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідачки ОСОБА_1 . Вказана ДТП сталася з вини відповідачки, яка, керуючи автомобілем «SAAB», не виконала вимогу дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та порушила п.16.11 ПДР, внаслідок чого допустила зіткнення з належним позивачу автомобілем «Subaru Forester», який рухався по вул.Польовій і після чого зіткнувся із автомобілем «ЗАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який у свою чергу наїхав на пішохода на пішохідному переході. Вина відповідачки ОСОБА_1 у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення за ст.124 КУпАП стверджується постановою Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2020 року у справі № 367/2056/20. Внаслідок ДТП належний йому автомобіль «SubaruForester» отримав механічні пошкодження. Згідно звіту ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія» № 835-1-2018 від 19 жовтня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого позивачу як власнику автомобіля склала 45635,03 грн., витрати на послуги евакуатора становлять 830 грн., що підтверджується квитанцією №1584822. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ «СК «Брокбізнес», до якої він через декілька днів звернувся із заявою та надав усі наявні документи, в тому числі звітТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія», після чого страхова компанія вказала на необхідність подання заяви про страхове відшкодування після встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП. Після отримання постанови суду щодо винності ОСОБА_1 по справі № 367/2056/20, яка набрала законної сили 05 травня 2020 року, він звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, проте отримав відмову з огляду на пропуск річного строку подачі такої заяви на підставі пп.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників - 2 - наземних транспортних засобів». Вказував, що хоча цивільно-правова відповідальність відповідачки застрахована за договором обов`язкового страхування, однак право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого він не є, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб, а тому у нього наявне право на пред`явлення вимоги до відповідачки, як винуватиці ДТП, про відшкодування завданої шкоди. Ним здійснено ремонт автомобіля за власний кошт на що втрачено 79059 грн., що підтверджуються долученими до позову первинними документами. Окрім того, стверджує, що відповідачка не здійснила необхідних дій для врегулювання страхового випадку та здійснення страхової виплати. Затягування відповідачкою процесу розгляду справи про ДТП, відмова у виплаті відшкодування на ремонт автомобіля, забрали значну частину його робочого та вільного часу та спричинили йому душевні хвилювання, оскільки він був на тривалий час, а саме аж до 20 травня 2020 року позбавлений можливості користуватися своїм автомобілем, а через постійне звертання в різні інстанції, судові процеси, телефонні переговори та необхідність термінового пошуку великої суми коштів для здійснення ремонту авто, він постійно відлучався з робочого місця, мало часу проводив із сім`єю, що вплинуло на родинні стосунки, стосунки з колегами по роботі та друзями. Завдану моральну шкоду оцінив у розмірі 30000 грн., яка обумовлена глибиною його душевних страждань, значним погіршенням внаслідок цих страждань стану здоров`я та необхідністю захищати свої права у судовому порядку. Надіслана відповідачці вимога про виплату завданих матеріальних збитків в розмірі 79889 грн. та моральної шкоди в розмірі 30000 грн. залишена без відповіді. Посилаючись на абсолютне право потерпілого пред`явити вимогу до винуватця ДТП або страховика на свій вибір, просив стягнути з відповідачки на його користь завдану майнову шкоду в розмірі 79889 грн., моральну шкоду в розмірі 30000 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 79889 грн. та судовий збір в сумі 798,89 грн. В решті позову відмовлено. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2022 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із рішенням, відповідачка ОСОБА_1 в особі представника адвоката Богайчук С.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та їх недоведеність, порушення норм процесуального та неправильне застосування судом норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що справу розглянуто за відсутності відповідачки, яка не була повідомлена про розгляд справи як і взагалі не була обізнана про її наявність, бо жодного процесуального документу не отримувала, що становить порушення її прав. Суд дійшов помилкових висновків про те, що вона є належним відповідачем, оскільки її відповідальність була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності у ПАТ «СК «Брокбізнес», яка згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і має компенсувати збитки. При цьому згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 при при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика до суду протягом строку позовної давності, а покладання обов`язку з відшкодування такої шкоди на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, - 3 - суперечить меті інституту страхування. Суд не звернув уваги на недоведеність розміру збитків, оскільки згідно звіту ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія» № 835-1-2018 від 19 жовтня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Subaru Forester» складає 45635,03 грн., що вдвічі менше заявленої позивачем суми 79889 грн., яка визначена недопустимими доказами, а саме - нарядами замовленнями, які до того ж не містять підтвердження оплати. До тогож згідно закону відшкодовуються збитки з урахуванням зносу згідно ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що не встановлено і як наслідок неможливо взагалі достовірно встановити, які суми збитку дійсно сплачено позивачем та чи враховано вимоги ст.29 Закону. Судом не було зупинено справу на підставі п.10 ч.1 ст.255 ЦПК України до вирішення Верховним Судом справи № 147/66/17. Рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду. Позивач ОСОБА_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками 27 липня 2022 року направленазгідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказану позивачем у позові електронну адресу, що стверджується повідомленням про її доставлення. Окрім того, про надходження апеляційної скарги за тел.0991694860 повідомлена представник позивача адвокат Щербина Л.А., яка повідомила суд що не представляє інтереси позивача та додатково надала адресу електронної пошти позивача ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку апеляційний судом 28 вересня 2022 року додатково направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з додатками, що стверджується повідомленням про її доставлення. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 109889 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. - 4 - Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до положень частин 1 та 2 ст.211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Згідно п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про дату і час розгляду справи,як і взагалі не була обізнана про наявність цієї справи, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_4 , який не повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду і який обгрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами. Окрім того, колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Лопушанський проти України» у зв`язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , який не була повідомлена про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідачку висунути свої заперечення і доводи проти позову ОСОБА_3 . Окрім того, вирішуючи спір, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2018 року близько 15 години 25 хв.на перехресті вулиць Енергетиків та Польова у м.Буча Київської області сталася ДТП за участю належного позивачу автомобіля «SubaruForester» реєстраційний номер НОМЕР_1 під його керуванням та автомобіля «SAAB» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідачки ОСОБА_1 ДТП сталася з вини відповідачки ОСОБА_1 , яка, керуючи автомобілем «SAAB», не виконала вимогу дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та порушила п.16.11 ПДР, внаслідок чого допустила зіткнення з належним позивачу автомобілем «Subaru Forester», який рухався по вул.Польовій і після чого зіткнувся із автомобілем «ЗАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який у свою чергу наїхав на пішохода на пішохідному переході, який отримав тілесні ушкодження. - 5 - Питання про те, яку відповідальність кримінальну чи адміністративну має нести відповідачка ОСОБА_1 вирішувалося тривалий час. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2020 року у справі № 367/2056/20 відповідачку ОСОБА_1 визнано винною у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення за ст.124 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. Згідно звіту № 835-1-2018 від 19 жовтня 2018 року, виконаного ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія», вартість матеріального збитку, завданогопозивачу як власнику автомобіля «Subaru Forester» реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 45635,03 грн. Також, судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ «СК «Брокбізнес» з лімітом відповідальності 100000 грн., до якої позивач звернувся 05 травня 2020 року із заявою про страхове відшкодування. Листом № 09-11 від 20 травня 2020 року ПАТ «СК «Брокбізнес» відмовило позивачу у страховому відшкодуванні з огляду на пропуск ним річного строку подачі такої заяви на підставі пп.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Окрім того, судом встановлено, що позивачем здійснено ремонт автомобіля за власний кошт, на що витрачено кошти у розмірі 79059 грн. та на послуги евакуатора останній витратив 830 грн., що підтверджується квитанцією № 1584822. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Задовольняючи позов частково та стягуючи завдані збитки у розмірі 79889 грн., суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному, і він на власний розсуд може звернути вимогу до особи, яка завдала шкоди, або до страховика, у якого винна особа застрахувала свою цивільну відповідальність, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав, про що йдеться у правовому висновку Верховного Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15. При цьому суд виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача застрахована. У справі позивач звернувся до страховика з вимогою виплати страхового відшкодування, проте отримав відмову у зв`язку з пропуском річного терміну звернення за страховим відшкодуванням, а тому на думку суду, відповідачка, як заподіювач шкоди, має нести цивільно-правову відповідальність по деліктному зобов`язанню й відшкодувати заподіяну нею шкоду. Проте, колегія суддів не може погодитисяз такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них. Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України (преамбула Закону). - 6 - Відповідно до ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю та майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно ст.6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно п.22.1. ст.22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що за завдану страхувальником шкоду несе відповідальність страховик за договором обов`язкового страхуванння, а винуватець (страхувальник) несе відповідальність виключно у розмірі не покритому страховкою. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, вирішуючи виключну правову проблему щодо абсолютного права потерпілого на отримання відшкодування від винуватця або його страховика, відступила від раніше викладених висновків Верховного Суду України, в тому числі у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15,та зазначила, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (п.69,73-74). Такі ж висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, де зазначено: «Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою - 7 - страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (п.п.85-86). За таких обставин, відповідати за завдану позивачу шкоду у межах ліміту відповідальності має страховик винної особи - ПАТ «СК «Брокбізнес». Безпосередній винуватець ДТП ОСОБА_1 несе відповідальність лише у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої ним шкоди (ст.1194 ЦК України). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування. При цьому посилання суду в рішенні на те, що з огляду на відмову страховика ПАТ «СК «Брокбізнес» у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з пропуском позивачем річного терміну, відповідальність за завдану шкоду покладається на відповідачку є помилковими. Пропуск позивачем річного строку звернення до страховика не означає переходу відповідальності за завдану шкоду у межах страхової суми на винуватця ДТП, як помилково вважав суд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, зазначено: «Відповідно до п.п.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика не зазначений у законодавстві (ст.12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку (п.119, 132-136). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального - 8 - права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з таких міркувань. Як встановлено судом з вини відповідачки ОСОБА_1 позивачу завдано матеріальної шкоди у вигляді пошкодження його автомобіля. З огляду нате, що відповідальність відповідачки ОСОБА_1 застрахована у третьої особи ПАТ «СК «Брокбізнес», відповідальність за завдану шкоду має нести страхова компанія. Отже, позов подано до неналежного відповідача. Відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, а також держава (ч.2 ст.48 ЦПК України) до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача і яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням. Аналогічні роз`яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якогооскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (п.41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (п.49); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (п.50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (п.п.37,54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (п.31.4); від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (п.31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (п.63); від 11 вересня 2019 року у справі № 203/3682/17; від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (п.71)). У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, засвідчують, що відповідати за завдану позивачу шкоду у межах ліміту відповідальності має страховик винної особи - ПАТ «СК «Брокбізнес». А ОСОБА_1 може відповідати лише у випадку недостатності страхового відшкодування, чого судом не встановлено. Отже, позовна вимога про стягнення завданих збитків не може бути звернена до ОСОБА_1 , яка є неналежним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у - 9 - задоволенні позовних вимог до цього відповідача, який не є належним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (п.40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (п.50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (п.37,44), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (п.31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.39); від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (п.75); від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (п.74)). За таких обставин позов задоволенню не підлягає. Такий правовий висновок міститься у пунктах 135-137, 141, 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц, де зазначено, що: «розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)). Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). У тій постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди - 10 - в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку». Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити про неможливість покладення на відповідачку відповідальності у вигляді різниці між страховою виполатою і фактичним розміром шкоди, оскільки страхова виплата у встановленому законом порядку не визначена. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2021 року скасувати в частині задоволення вимог про відшкодування матеріального збитку у розмірі 79889 гривень та стягнення судового збору у розмірі 798 гривень 89 коп. і в цій частині ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовуОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: