Постанова 4813 № 522/7588/21

Номер провадження: 22-ц/813/6697/22 Справа № 522/7588/21 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.10.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Таварткіладзе О.М., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2022року, постановленого під головуванням судді Свяченої Ю.Б., повний текст рішення складений 04 лютого 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, - в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, в якому просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення в квартиру та передачі ключів від неї. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка змінила замки від вхідних дверей та чинить перешкоди у користуванні його власністю, здає в оренду та отримує за це грошові кошти, перешкоджає вселенню в квартиру, а позивач не має іншого житла. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволений. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення в квартиру та передачі ключів від неї. Вирішено питання про судові витрати. 21 грудня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просив винести додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2022 року заява ОСОБА_3 задоволена частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись з додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені заяви відмовити, посилаючись на його незаконність та необгрунтованність. У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем до суду не були надані докази розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Учасники справи про призначене судове засідання на 12 жовтня 2022 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 198-201). Від адвоката Слободяника О.І., представника ОСОБА_2 до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи,у зв`язку з веденням в Україні воєнного стану (а.с. 205-206). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Щодо клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що саме по собі посилання на веденням в Україні воєнного стану, не є підставою для відкладення розгляду справи, а доказів про неможливість прийняти участь у судовому засіданні, зокрема в режимі відеконференції, не можуть бути підставою для відкладення розгляду справи на тривалий час. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , представником ОСОБА_2 подана ще у березні 2022 року, при цьому, адвокатом Слободяником О.І., представником ОСОБА_2 до суду неодноразово були подані заяви про відкладення розгляду справи (а.с. 169-172, 189-192), у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи та їх представників. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що саме по собі посилання на ведення на території України воєнного стану, не є підставою для відкладення розгляду справи, а доказів про неможливість прийняти участь у судовому засіданні, зокрема в режимі відеконференції, не можуть бути підставою для відкладення розгляду справи на тривалий час. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнана судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення. Під час розгляду справи, в судовому засіданні, 17 грудня 2021 року адвокатом Пилаєвою В.В., представником ОСОБА_3 до закінчення судових дебатів була зроблена заява про надання заяви щодо стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача, що підтверджується технічним записом судового засідання від 17 грудня 2021 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволений. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення в квартиру та передачі ключів від неї. Вирішено питання про судовий збір. 21 грудня 2021 року адвокат Пилаєва В.В., представник ОСОБА_3 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. 03 лютого 2022 року адвокат Слободяник О.І. в інтересах ОСОБА_2 подав до суду клопотання про покладення витрат на професійну правничу допомогу на позивача, в якому зазначив, що заявлені позивачем витрати не відповідають критеріям розумності, обсяг фактично наданої правничої допомоги та її вартісну оцінку. Ухвалюючи у справі додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн., суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно ч. 1ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Відповідно до ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону). Судом встановлено, що адвокат Пилаєва В.В., представник ОСОБА_3 , звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, на підтвердження обґрунтування суми понесених відповідачем витрат на оплату правової допомоги посилалася на розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи від 21 грудня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 02/21 від 27 квітня 2021 року, та додає їх копії до матеріалів заяви, згідно яких відповідач поніс витрати у сумі 15000 грн. на отримання професійної правничої допомоги. До заяви представником були надані договір про надання правничої допомоги від 27 квітня 2021 року, квитанція про сплату ОСОБА_3 15000 грн. на підставі договору про надання правничої допомоги, розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи, акт надання послуг та виконаних робіт. З наданого розрахунку суми судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи від 21 грудня 2021 року вбачається, що представником позивача було витрачено у сумі 9 годин на ведення даної справи, які складаються з зустрічі, консультації клієнта, узгодження правової позиції (1 год., 1500 грн.), підготовки та складання позовної заяви (4 год., 6000 грн.), підготовка та складання відповіді на відзив (2 год., 3000 грн.) та проїзд до суду та участь у судових засіданнях (3 год., 4500 грн.). Судом вірно зазначено, що матеріали справи, окрім позовної заяви та відповіді на відзив, не містять таких клопотань представника позивача, які б потребували значного терміну їх підготовки, також розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. На підставі вищевикладених обставин, суд на законних підставах стягнув з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн., оскільки виходив із поданого адвокатом Слободяником О.І., представником ОСОБА_2 клопотання, в якому заявник зазначив, що заявлені позивачем витрати не відповідають критеріям розумності, обсяг фактично наданої правничої допомоги та її вартісну оцінку, а також із того, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, та значного обсягу часу, який оцінений в 15000 грн. гонорару адвокату. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що позивачем до суду не були надані докази розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в судовому засіданні 17 грудня 2021 року адвокатом Пилаєвою В.В., представником ОСОБА_3 до закінчення судових дебатів була зроблена заява про надання заяви щодо стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача, яка була подана 21 грудня 2021 року, у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.. Повний текст судового рішення складений 25 жовтня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ О.М. Таварткіладзе