Постанова Одеський апеляційний суд № 522/3661/22

Номер провадження: 22-ц/813/3460/25 Справа № 522/3661/22 Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення. В обґрунтування позову зазначив, що 29.06.2021 року позивач на підставі договору дарування набув у власність 5/6 часток квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями, наданими Департаментом надання адміністративних послуг станом на 22.06.2021 року у вказаній квартирі місце проживання будь-яких осіб не зареєстровано. Зазначає, що після спроби потрапити у належну йому квартиру у червні 2021 року він виявив, що у квартирі проживають відповідачі, які не мають жодних документів, які б підтверджували наявність правових підстав для проживання в ній, у зв`язку з чим ОСОБА_1 у травні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення, проте, ОСОБА_2 надала докази, що вона є власником 1/6 частки указаної квартири, тому позов за заявою позивача було залишено без розгляду. При цьому, набувши право власності на 1/6 частку квартири, відповідач продовжує обмежувати його у праві користування майном та у січні 2022 року без погодження з ним змінила замки у дверях, обґрунтувавши такі дії тим, що без неї він у квартиру потрапляти не буде, а після потрапляння у квартиру він встановив, що відповідачі продовжують займати усі житлові кімнати у ній. Вказує, що у зв`язку з тим, що відповідачі перешкоджали йому потрапити до квартири позивач звернувся до Національної поліції України із заявою, проте, листом від 13.07.2021 № 60.2/7227 та від 23.10.2021 № 60.2/11796 йому було повідомлено, у зв`язку з тим що відносини які склалися між ним та ОСОБА_2 не належать до компетенції Національної поліції України та рекомендовано звернутися до суду. На даний час у спірній квартирі проживають відповідачі. Зазначає, що відповідачі, зайнявши усі приміщення у квартирі та не допускаючи його до вселення, обмежують його права як власника майна. На підставі наведеного, просив суд: - зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити від своїх речей житлові кімнати площею 23,1 кв. м. та 20,0 кв. м., зазначені під АДРЕСА_2 та № 2 у технічному паспорті № 1352/113, який складено ГЦ «Полис» та забезпечити ОСОБА_1 безперешкодний постійний доступ у ці кімнати; - вселити ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд всупереч матеріалам справи зазначив, що відповідачі указували, що позивача вони не знають, разом з тим зазначили, що перешкод йому у вселенні до квартири вони не чинять та не заперечують проти його вселення, при цьому указували, що їм також повинно бути забезпечено право на житло відповідно до частки у праві спільної часткової власності на квартиру. Поряд із цим суд вказав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивачу чиняться перешкоди у вселенні. Такі аргументи суду вочевидь протирічать матеріалам справи, а саме особистим підтвердженням того, що відповідачі проживають у квартирі самостійно, займають усі приміщення в квартирі та не допускають та не допустять туди позивача, які відповідачі надавали у судових засіданнях. Зокрема у судовому засіданні 22.02.2023 року відповідачка ОСОБА_4 визнала обставини позову та підтвердила, що не допускає позивача до проживання. Згідно запису судового засіданні 22.02.2023 року аудіо файл №620230222-132818 (починаючи з 16 хв звукозапису) відповідачка зазначає, що «... Я його допускала до квартири та не раз, жити я його звісно не пущу». Відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні 16.11.2023 року на запитання суду щодо того чи визнає він обставину недопуску позивача до спірної квартири зазначив «Я не допускаю цього чоловіка (позивача) через те, що я в цій квартирі прожив 40 років та не знаю хто він такий» (аудіо файл №20230222-132818. починаючи з 14 хв звукозапису). Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 13.05.2025 року о 14:30 годині, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явились, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Присутній в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається. ОСОБА_1 є власником 5/6 часток квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бураковою О. І. від 29.06.2021 та зареєстрованого в реєстрі за № 569, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263710145 від 30.06.2021. ОСОБА_2 є власником 1/6 частки квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М. 23.11.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 2995. У спірній квартирі проживають ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 , що не заперечувалося сторонами. На підтвердження чинення перешкод, позивачем додано звернення до поліції 30.06.2021 та 26.09.2021. Так, як слідує з відповідей Одеського районного управління поліції № 1 Відділу поліції № 2 ГУНП в Одеській області № 60.2/7227 від 13.07.2021 та № 60.2/11798 від 23.11.2021 звернення ОСОБА_1 від 30.06.2021 та від 26.09.2021 розглянуті та під час перевірки матеріалів, указаних в заявах встановлено, що відносини, що виникли між останнім та ОСОБА_2 не належать до компетенції Національної поліції України та рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду. Згідно пояснень допитаної у судовому засіданні суду першої інстанції свідка ОСОБА_6 , яка є знайомою ОСОБА_1 , пояснила, що останній їй розповів, що йому подарували частку квартири по АДРЕСА_4 та запропонував їй її показати. Вони разом пішли у вказану квартиру, ОСОБА_1 піднявся у квартиру, яка знаходиться на 2 поверсі будинку, а вона залишилася його чекати біля під`їзду та чула, що почалася сварка, через декілька хвилин позивач повернувся та повідомив, що його до квартири не впускають. Потім на балкон вийшла жінка та почала кричати, що це її житло і вона його у квартиру не впустить. Через деякий час свідок разом з ОСОБА_1 знову приходили до квартири, свідок чекала його біля будинку, але його також не впустили. Тобто, між сторонами виник спір з приводу права користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 . Колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно приписів ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. При цьому, згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. За змістом даної норми закону звернення до суду з позовом застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. У розумінні положень ст. 391 ЦК України право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном, тобто може звернутися до суду із негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень стосовно користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Відповідні дії особи повинні мати характер триваючого правопорушення, наявного у момент подання позову. Як убачається із наведеного, на підставі ст. 391 ЦК України, тобто шляхом усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, право власності може бути захищено лише у разі доведення факту його порушення. Подібні за змістом висновки щодо умов і підстав застосування положень ст. 391 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 916/1711/17, від 15 лютого 2018 року у справі № 911/2774/16, від 20 лютого 2018 року у справі № 921/14/17-г/11, від 29 березня у справі № 918/317/17 та інших. При цьому саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його права, яке, на думку цієї особи, полягає у позбавленні можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй майном (постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 300/690/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 332/4891/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 589/4556/16, від 28 березня 2018 у справі № 372/918/16-ц та інших). У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 є власником 5/6 часток квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бураковою О. І. від 29.06.2021 та зареєстрованого в реєстрі за № 569, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263710145 від 30.06.2021. Відповідач по справі, ОСОБА_2 є власником 1/6 частки квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М. 23.11.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 2995. Інший відповідач по справі, ОСОБА_3 , є сином ОСОБА_2 і також проживає у спірній квартирі. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення, суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи справу в частині позовних вимог про зобов`язання відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні квартирою та вселення позивача до неї суд ураховує, що позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів у обсязі, достатньому щоб зробити висновок про те, що відповідачі чинять позивачу перешкоди в його вселенні до житлового приміщення. Проте, судом першої інстанції не враховано наступне. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до відповідачів, обґрунтовував його тим, що набувши право власності на 1/6 частку квартири, відповідач продовжує обмежувати його у праві користування майном та у січні 2022 року без погодження з ним змінила замки у дверях, обґрунтувавши такі дії тим, що без неї він у квартиру потрапляти не буде, а після потрапляння у квартиру він встановив, що відповідачі продовжують займати усі житлові кімнати у ній. На даний час у спірній квартирі проживають відповідачі. Зазначає, що відповідачі, зайнявши усі приміщення у квартирі та не допускаючи його до вселення, обмежують його права як власника майна. Тобто, наявний факт звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, в розумінні ч. 1 ст. 13 ЦПК України свідчить про наявність таких перешкод у здійснення права власності, за захистом якого, звернувся до суду. В судових засіданнях суду першої інстанції, які відбулось 22.02.2023 року та 16.11.2023 року, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, та зокрема зазначали обставини не допуску до квартири позивача, що підтверджується аудіо файлами судових засідань, які розміщені на компакт диску, який міститься в матеріалах справи, та зокрема протоколом судового засідання від 16.11.2023 року, де відображена відповідна репліка ОСОБА_3 . Тобто, висунуті заперечення співвласників щодо задоволення позову про усунення перешкоду користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від квартири тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада2023 року у справі № 397/355/22, постанові від 14 листопада 2024 року в справі № 727/8103/23. Також, на підтвердження позовних вимог, позивачем додано його звернення до поліції 30.06.2021 року та 26.09.2021 року. Так, як слідує з відповідей Одеського районного управління поліції № 1 Відділу поліції № 2 ГУНП в Одеській області № 60.2/7227 від 13.07.2021 та № 60.2/11798 від 23.11.2021 звернення ОСОБА_1 від 30.06.2021 та від 26.09.2021 розглянуті та під час перевірки матеріалів, указаних в заявах встановлено, що відносини, що виникли між останнім та ОСОБА_2 не належать до компетенції Національної поліції України та рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду. У вказаних відповідях Одеського районного управління поліції № 1 Відділу поліції № 2 ГУНП в Одеській області на звернення від 30.06.2021 року та від 26.09.2021 року, не відображено в повній мірі обставини звернення, а також суть звернення, проте за встановлених у справі обставин, вказані звернення є частиною доказової бази, оскільки в них вказані ті ж самі сторони, що і у справі яка переглядається, а також рекомендовано звернутись до суду. При цьому, відповідачами доказів на спростування здійснення перешкод позивачу у праві власності ані до суду першої інстанції, ані в апеляційної інстанції подано не було. Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції була допитана свідок ОСОБА_6 , яка є знайомою ОСОБА_1 , та пояснила, що останній їй розповів, що йому подарували частку квартири по АДРЕСА_4 та запропонував їй її показати. Вони разом пішли у вказану квартиру, ОСОБА_1 піднявся у квартиру, яка знаходиться на 2 поверсі будинку, а вона залишилася його чекати біля під`їзду та чула, що почалася сварка, через декілька хвилин позивач повернувся та повідомив, що його до квартири не впускають. Потім на балкон вийшла жінка та почала кричати, що це її житло і вона його у квартиру не впустить. Через деякий час свідок разом з ОСОБА_1 знову приходили до квартири, свідок чекала його біля будинку, але його також не впустили. З вказаних свідчень можливо встановити неприязнені відносини між позивачем та відповідачкою, що зважаючи на принцип змагальності, є також доказом. Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 є власником 5/6 часток квартири АДРЕСА_3 , і він як співвласник майна має право користуватися та розпоряджатися спірним майном, звернувся до суду за захистом своїх прав, відповідачі заперечують щодо задоволення позову, а також в сукупності з іншими доказами, таким як звернення до поліції 30.06.2021 року та 26.09.2021 року і показаннями свідка ОСОБА_6 , які відповідачами у встановленому порядку не спростовані, беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чинять перешкоди ОСОБА_1 . За таких обставин, правові підстави відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про усунення перешкод у здійсненні ним, як співвласником, права користування та розпорядження квартирою та про вселення, були відсутні. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про зобов`язання відповідачів звільнити від своїх речей житлові кімнати площею 23,1 кв. м. та 20, 0 кв. м, зазначені під АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 у технічному паспорті № 1352/113, складеному ГЦ «Полис» та забезпечити позивачу безперешкодний постійний доступ у ці кімнати, оскільки вирішенню таких вимог має передувати встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній частковій власності добровільно або за наявності відповідного спору і заявленого позову судом. Оскільки позивачем не надано доказів добровільно погодженого сторонами порядку користування квартирою з виділенням у користування позивачу житлових кімнат площею 23,1 кв. м. та 20, 0 кв. м, зазначених під № 1 та № 2 у технічному паспорті № 1352/113, складеного ГЦ «Полис» або ж виділення цих приміщень у користування позивачу на підставі судового рішення в порядку вирішення відповідного спору, вимоги про зобов`язання відповідачів звільнити від речей певні, визначені ним кімнати є передчасними, у зв`язку з чим не підлягали задоволенню за наведених обставин. Враховуючи наведене оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання не чинити перешкод у користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його часткового скасування з прийняттям в цій частині нового судового рішення про задоволення зазначених вимог. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання не чинити перешкод у користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Вселити ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 06.06.2025 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова