Постанова 4814 № 639/7281/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 639/7281/19 Номер провадження 22-ц/814/2058/22Головуючий у 1-й інстанції Баркова Н.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2022 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: Головуючого судді : Обідіної О.І. Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В. розглянула в судовому засіданні у м. Полтаві, в порядку загального позовного провадження апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року, в складі судді Баркової Н.В., дата виготовлення повного тексту рішення 13 травня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Харківська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом, В С Т А Н О В И Л А : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому уточнивши заявлені вимоги, просив встановити факт його проживання однією родиною, не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини разом з батьком ОСОБА_3 та його цивільною дружиною ОСОБА_4 , а саме з листопада 2006 року до 25.02.2016, тобто до часу смерті спадкодавця за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ним право власності на кімнати 9, 10 за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємця першої черги після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов обґрунтований тим, що він та відповідач, який є рідним братом, в свій час були усиновлені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які розірвали шлюб 26.08.2006 року. Після розірвання шлюбу брат залишився проживати разом з матір`ю, а він з батьком та його цивільною дружиною ОСОБА_4 . 15.02.2000 ОСОБА_4 придбала дві кімнати 9, 10 в будинку готельного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та була там зареєстрована. З часу його проживання разом з батьком та ОСОБА_4 , вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, допомагали один одному, проживали однією родиною. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку вони поховали разом із батьком, оскільки інших близьких в неї не було, батько звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав. Після смерті батька ОСОБА_3 02.04.2019 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримав відмову, оскільки не встановлений факт проживання його батька однією сім`єю з ОСОБА_4 , що змусило його звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією родиною з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_4 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано право власності за ОСОБА_1 на кімнати АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено. Задоволення позову обґрунтовано доведенням позивачем належними та допустимими доказами факту його спільного проживання однією сім`єю з батьком та його фактичною дружиною ОСОБА_4 , спадщину після смерті якої прийняв батько, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності на спадкове майно за позивачем як спадкоємцем першої черги після смерті батька. Не погодившись з рішенням суду, Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зокрема вказує, що відповідачем мала бути саме Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування, в компетенцію якого входить вирішення питань відумерлої спадщини, а не рідний брат позивача - ОСОБА_2 , який в розумінні закону не є і не може бути спадкоємцем після смерті власника житла ОСОБА_4 . Крім того, посилається на відсутність у справі будь-яких належних та допустимих доказів, які-б доводили факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю протягом не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, оскільки покази свідків не можуть розцінюватись як беззаперечні докази вказаного факту. Також, апелянт звертає увагу на відсутність в матеріалах справи постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка є підставою для звернення до суду, що свідчить про відсутність правових підстав для звернення до суду. Розпорядженням Верховного Суду від 25 березня 2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.п. 3. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, позивач та відповідач є рідними братами, які були усиновлені згідно рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів Харківської області від 05.05.1992 року №45-6 подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та їм було присвоєно ПІБ ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із записом батьками усиновлених. Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 та місце народження - м. Харків не змінювалось. Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 26.08.2009 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано, про що 31.10.2006 року зроблено відповідний актовий запис №378. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 15.02.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тимченко Т.В. за №788, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що після розірвання шлюбу між батьками, він почав проживати разом із батьком та його цивільною дружиною ОСОБА_4 з 2006 року за адресою АДРЕСА_1 , до смерті якої вони проживали однією родиною, мали спільний бюджет, спільне господарство та допомагали один одному. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщину, проте свідоцтво так і не отримав. Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернувся до нотконтори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, натомість йому було відмовлено з огляду на відсутність встановленого факту проживання його батька ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім`єю. Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про доведеність факту проживання однією сім`єю позивача разом з своїм батьком та його цивільною дружиною ОСОБА_4 , що в розумні положень ст. 1264 ЦК України є достатньою правовою підставою для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування. Колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду, яких він дійшов з порушенням норм матеріального права на підставі невірної оцінки зібраних по справі доказів. Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 15.02.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тимченко Т.В. за №788, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу зареєстрований 09.03.2000 року в Міському БТІ за номером В-51640. У придбаній квартирі ОСОБА_4 була зареєстрована одна з 14.04.2000 року по 11.04.2016 року в зв`язку зі смертю, що підтверджується листом КП «Жилкомсервіс». Згідно ксерокопії паспорту батька позивача ОСОБА_3 , останній з 2010 р. має єдине зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_5 . Як вбачається з ксерокопії паспорту позивача ОСОБА_1 , він з 2004 р. зареєстрований за адресою АДРЕСА_6 . Крім того, матеріалами справи доводиться, що батько позивача мав у своїй приватній власності квартиру за адресою - АДРЕСА_5 , в якій і був зареєстрований. Вказане житло в 2019 році він подарував своєму сину - брату позивача ОСОБА_2 , який також як і позивач зареєстрований в квартирі АДРЕСА_6 . Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. В даному випадку предметом доказування є обставини, які-б свідчили про те, що ОСОБА_3 проживав разом з своїм сином ОСОБА_6 та фактичною дружиною ОСОБА_4 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадини, тобто до смерті власника житла. Погоджуючись з доведенням позивачем вказаного юридичного факту, суд прийшов до висновку про наявність законних підстав для визнання за останнім в порядку спадкування за законом після смерті батька права власності на квартиру АДРЕСА_1 за вказаною адресою. Разом з цим, суд взагалі не дав правової оцінки тому, а що саме являє собою спадщина спадкодавця ОСОБА_3 . Так, свої спадкові вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому як спадкоємцю четвертої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_4 в силу положень ст. 1264 ЦК України належить 1/4 частина вказаного майна, іншу 1/4 він успадкував як спадкоємець першої черги після смерті батька, який в свою чергу успадкував зазначену частину після смерті своєї цивільної дружини ОСОБА_4 , з якою вони проживали однією сім`єю. Одночасно, просив визнати право власності на іншу Ѕ частину вказаних кімнат як за спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_3 , якому вказана частина належала як чоловікові ОСОБА_4 , з якою вони проживали однією родиною та разом придбали вказані приміщення. Тобто, в розумінні заявлених вимог, спадкове житло представляє собою спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, де кожному з подружжя належить по Ѕ частині придбаного в шлюбі майна. Разом з цим, суд встановив факт спільного проживання позивача разом з батьком та його цивільною дружиною лише з 2010 року. Між тим, спірні житлові кімнати були придбані ОСОБА_4 в 2000 р., тобто тоді, коли батько позивача ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , шлюб між якими було розірвано лише в 2006 році. Вказані обставини повністю виключають твердження позивача про те, що його батькові належала Ѕ частина в зазначених кімнатах як чоловікові, який спільно з ОСОБА_4 як з цивільною дружиною придбав ці кімнати, а відтак жодних правових підстав для визнання за позивачем як за спадкоємцем першої черги в порядку спадкування права власності на вказані кімнати - не має, оскільки вони є одноособовою власністю ОСОБА_4 . Крім іншого, звертає на себе увагу те, що ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_3 за життя з відповідним позовом про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах до суду не звертались. З вказаними вимогами лише після їх смерті звернувся син ОСОБА_3 . Оцінюючи покази свідків щодо обставин спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та дружини, колегія суддів не може визнати їх як достатньо переконливі, зважаючи на те, що всі допитані особи являється або родичами позивача, або його близькими друзями, а відтак своїми показами можуть сприяти доведеності заявленого позивачем факту. Будь-яких інших, більш об`єктивних та неупереджених доказів на доведення факту його проживання разом з батьком та ОСОБА_4 більше п`яти років однією сім`єю до моменту відкриття спадщини, позивачем суду не надано. Крім того, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо не залучення до участі в справі в якості належного відповідача Харківської міської ради. Так, у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Вказаний висновок викладений в постанові Верховного суду від 21.02.2019 при розгляді справи №420/2383/16-ц. Таким чином, рідний брат позивача ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи визнав позовні вимоги, не є належним відповідачем, оскільки в даному випадку належним відповідачем має бути Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування, яка при розгляді справи була зазначена лише як третя особа. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18. За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції щодо доведеності позивачем заявлених вимог про встановлення факту, що має юридичне значення - є помилковим, а відтак судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч. 1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року скасувати, ухваливши нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Харківська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 жовтня 2022 року. Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.