Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/2343/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4491/23 Справа № 210/2343/22 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 210/2343/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Криворізька міська територіальна громада, в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року, яке ухвалено суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 грудня 2022 року,- УСТАНОВИВ: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізької міської територіальної громади, в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, про визнання права на спадкування. В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 у 1998 році познайомився із ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 , в травні 2000 року, у зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я, запропонувала йому переїхати до її квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , для постійного проживання разом із його сім`єю. При цьому, вона мала на меті укладення в подальшому договору довічного утримання. Право користування зазначеною вище квартирою було набуто нею на підставі ордеру на житлове приміщення № 325 від 27.05.1992 року. 04 серпня 2005 року ОСОБА_3 звернулась із заявою до КЖП № 8 про реєстрацію місця проживання позивача в її квартирі АДРЕСА_2 , як члена сім`ї. Зазначена обставина підтверджується заявою від 04.08.2005 року з резолюцією директора КЖП № 8 про проведення реєстрації. 13 серпня 2005 року ОСОБА_3 видала від свого імені його дружині, ОСОБА_4 , довіреність на представлення її інтересів щодо отримання правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 , після її приватизації. Такі документи було отримано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, єдиний спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 - її син ОСОБА_5 , помер раніше, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інших спадкоємців, в тому числі і по праву представлення після смерті сина, у померлої ОСОБА_3 не було і немає, спадщину ніхто не приймав. Зазначає, що від часу вселення у 2000 році, до самої смерті ОСОБА_3 , він та його сім`я надавали їй матеріальну і фізичну допомогу, фактично проживали однією сім`єю. У них був загальний бюджет, вони вели спільне господарство, він оплачував всі комунальні послуги, забезпечував продуктами, ліками, оскільки вона була людиною похилого віку, мала численні хронічні захворювання та потребувала сторонньої допомоги, а після смерті ОСОБА_3 , саме ним було проведено її поховання. Встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 необхідно для встановлення права на спадкування та подальшого звернення до органів нотаріату, як спадкоємця четвертої черги, із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Просить ???визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на спадкування, як спадкоємцем четвертої черги, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд не визначився з характером правовідносин сторін та не врахував, що предметом спору є право на спадкування та позов жодним чином не стосується саме спадкування квартири АДРЕСА_2 та зміни черговості спадкування. Крім того, просить суд апеляційної інстанції викликати у судове засідання та допитати у якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які мають підтвердити обставини, викладені у позовній заяві та про допит яких він заявляв клопотання у позові, однак суд першої інстанції обмежився письмовими доказами. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Крім того, відповідач Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду кримінальної справи №2101560/33 у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ч . 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України, яке мотивоване тим, що у разі визнання останніх винними у скоєнні злочину буде вирішуватися питання щодо скасування приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, 15 травня 2023 року відповідач Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради звернувся до суду із заявою про залишення вказаного клопотання без розгляду, у зв`язку з чим колегією суддів не вирішується питання щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у справі. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, надавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. Як установлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис 18.08.2005 року за № 846, що вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 18.08.2005 року Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області (а.с. 13). Спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02.08.2005 року, виданого Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області. Відповідною до довідки Третьої криворізької державної нотаріальної контори від 19.11.2022 року за вих. № 1912/0116, спадкова справа в нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_3 не заводилася. Відповідно до ордеру на житлове приміщення №325, виданого 27.05.1992 року Виконавчим комітетом Дзержинської Ради народних депутатів міста Кривого Рогу, виданого на ім`я ОСОБА_3 на сім`ю з двох людей на право зайняття житлового приміщення, жилою площею 41,83 кв.м., яка складається з 3-х кімнат ізольованої квартири за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішення РСЕК № 161 від 06.05.1992 року (а.с. 7). 13 серпня 2005 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М.С. було посвідчено довіреність від імені ОСОБА_3 , 1925 року народження, на ім`я ОСОБА_4 , що мешкає за адресою: с. Кочубеївка Високопільського району Херсонської області. Довіреність, яка була зареєстрована в реєстрі за № 2761 (а.с. 28). 22 серпня 2005 року ОСОБА_4 звернулась від імені ОСОБА_2 із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 . При цьому, до заяви про приватизацію квартири була надана нотаріально посвідчена 21.08.2005 року копія довіреності, тобто копія довіреності була посвідчена після смерті довірителя, так як ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Розпорядженням органу приватизації Дз 361 від 31.08.2005 року зазначена вище квартира була приватизована на ім`я ОСОБА_2 і 16.09.2005 року було видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_3 , яке в подальшому було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності 19.09.2005 року. Зазначені дії були проведені - 22.08.2022 року, 31.08.2005 року та 16.09.2005 року, вже після смерті довірителя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . 3 приводу перевірки законності приватизації квартири та отримання свідоцтва про право власності на неї, виконкомом Металургійної районної у місті ради 16.09.2022 року за вихідним № 14/29-1927 було направлено листа до Криворізької південної окружної прокуратури (а.с. 26). Згідно витягу з ЄРДР КП № 42022042060000126, Відділенням поліції № 2 Криворізького районного управління поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022042060000126 від 31.10.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України. Фабула: «Невстановлені особи намагаються заволодіти квартирою АДРЕСА_2 шляхом обману» (а.с. 50). Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом щодо визнання за ним права на спадкування, як спадкоємця четвертої черги, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що проживав зі спадкодавцем однією сім`єю більше ніж п`ять років, опікувався, матеріально забезпечував, сплачував комунальні послуги, забезпечував ліками, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, а, відтак, у відповідності до ст. 1259 ЦК України, має право на спадкування. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з роз`ясненнями, наданими в Постанові Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» (п.21), при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч.2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. У п. 6 рішення від 03.06.1999 року № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. Для набуття права на спадкування за законом на підставі ст. 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18. Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві стверджує, що проживав разом із померлою ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 , вони вели спільне господарство, за життя він постійно опікувався ОСОБА_2 , утримував квартиру, купував ліки та харчі, сплачував комунальні послуги Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених позовних вимог, позивач додав копію заяви для реєстрації місця проживання, відповідно до якої він мав бажання зареєструватися за адресою: АДРЕСА_1 , та копію акту від 24.06.2021 року, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_3 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та завіреного начальником дільниці №4 «СІТІСЕВІС-КР» Тихонюком С. Д. та майстром ОСОБА_9 , згідно якого ОСОБА_1 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації з сім`єю з 2000 року, а також копію квитанцію № 003986 від 18.05.2005 року, виданої СПД ОСОБА_10 про купівлю ритуальної атрибутики. Разом з тим, копія заяви для реєстрації місця проживання, відповідно до якої він мав бажання зареєструватися за адресою: АДРЕСА_1 , н може вважатися належним та допустимим оказом у даній справі, оскільки не містить жодної інформації щодо предмету доказування, зокрема, щодо правовідносин, які склалися між наймачем квартири ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 . Копія акту від 24.06.2021 року теж не підтверджує доводів позивача про його проживання однією сім`єю із ОСОБА_11 , оскільки у цьому Акті лише зазначено про те, що останній проживає у квартирі разом із своєю сім`єю, без зазначення складу сім`ї. Крім того, цей Акт взагалі не містить інформації щодо наявності спільного бюджету між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо. За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про виклик у судове засідання та допит у якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підписали Акт від 24.06.2021 року. Копія ж квитанції № 003986 від 18.05.2005 року, виданої СПД ОСОБА_10 про купівлю ритуальної атрибутики, не стосується періоду, який передував часу відкриття спадщини, а тому не приймається судом до уваги. Отже, судом не встановлено і суду не надано доказів спільного проживання позивача ОСОБА_1 зі спадкодавицею ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років саме до часу відкриття спадщини, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не визначився з характером правовідносин сторін та не врахував, що предметом спору є право на спадкування та позов жодним чином не стосується саме спадкування квартири АДРЕСА_2 та зміни черговості спадкування, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, суд вірно встановив обставини справи, визначився з правовідносинами сторін, а помилкове зазначення у мотивувальній частині рішення суду правових норм, які не регулюють правовідносини сторін, зокрема щодо зміни черговості спадкування, не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не тягнуть за собою зміну чи скасування рішення суду Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 16 травня 2023 року. Головуючий: Судді: