Ухвала КАС ВС № 380/15298/21

УХВАЛА 24 жовтня 2022 року м. Київ справа № 380/15298/21 адміністративне провадження № К/990/28138/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чупахіна Івана Робертовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі №380/15298/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі територіального підрозділу - Дрогобицького міського відділу ГУ ДМС у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі територіального підрозділу - Дрогобицького міського відділу ГУ ДМС у Львівській області, в якому просила суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу - Дрогобицького міського відділу ГУ ДМС України у Львівській області громадянці ОСОБА_1 у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з втратою нею її паспорта НОМЕР_1 , виданого 4 квітня 2019 року Дрогобицьким міським відділом ГУ ДМС у Львівській області (код підрозділу: 4623), у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, яке було затверджено Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» № 2503-ХІІ від 26 червня1992 року; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Дрогобицького міського відділу ГУ ДМС України у Львівській області видати громадянці ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки у зв`язку з втратою нею її паспорта НОМЕР_1 , виданого 4 квітня 2019 року Дрогобицьким міським відділом ГУ ДМС у Львівській області (код підрозділу: 4623), у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, яке було затверджено Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» № 2503-ХІІ від 26 червня1992 року; Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 17 жовтня 2022 року через систему «Електронний суд». У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі №380/15298/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не був врахований висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений, зокрема у постановах від 28 лютого 2020 року у справі №200/10469/19-а, від 4 червня 2021 року у справі №620/3733/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20, від 31 березня 2020 року у справі №520/4214/19. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі №200/10469/19-а позивачу відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року з огляду на не досягнення особою 16-річного віку відповідно до Положення №2503-ХІІ. У справі №620/3733/19 позивачу відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, оскільки ним подано не весь пакет документів відповідно до пункту 1 розділу 3 Тимчасового порядку. У справі №240/575/20 позивачу відмовлено у видачі паспорту у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, оскільки ним не надано рішення суду, яке набрало законної сили про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. У справі №520/4214/19 підставою позову було порушене право на отримання паспорта у формі книжечки особи, яка через свої релігійні переконання не хоче, щоб указаний документ оформляли її сину засобами Реєстру. Тобто, в усіх цих справах підставою позову є порушене право на отримання паспорта у формі книжечки особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. Натомість, у цій справі, згідно встановлених судами попередніх інстанцій обставин, вбачається, що позивачка вже отримувала біометричний паспорт громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_1 , виданий 4 квітня 2019 року ГУ ДМС України у Львівській області на підставі її особистого звернення до територіального відділення УДМС України в Львівській області з наданням згоди на обробку її персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України, за винятком відцифрованих відбитків пальців рук. Дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення. З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах наведених скаржником не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цих справах не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чупахіна Івана Робертовича належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі №380/15298/21. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чупахіна Івана Робертовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі №380/15298/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі територіального підрозділу - Дрогобицького міського відділу ГУ ДМС у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду