Постанова 4814 № 539/3342/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/3342/19 Номер провадження 22-ц/814/1702/22Головуючий у 1-й інстанції Хоменко Д. Є. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Обідіної О.І. суддів: Одринської Т.В., Чумак О.В. за участю секретаря: Владімірова Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві, в порядку спрощеного провадження, з повідомленням учасників справи, апеляційну скаргу адвоката Шульги Надії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року, у складі судді Хоменко Д.Є. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до сільського комунального підприємства «Сяйво», сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Бондаренка Сергія Івановича, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, зміну формулювання підстав та дати звільнення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : У серпні та вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до районного суду із вказаними позовними вимогами, в яких просила визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області № 249-к від 02.07.2019 року про звільнення її від виконання обов`язків директора сільського комунального підприємства (далі СКП)«Сяйво», поновити її на цій посаді з 02 липня 2019 року. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі на раніше займаній посаді керівника СКП «СЯЙВО» з 02 липня 2019 року. Стягнути з СКП «СЯЙВО» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 липня 2019 року по день ухвалення судом рішення у справі. Крім того, заявила вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 05-к від 09.08.2019 р. про звільнення з посади економіста СКП «СЯЙВО» за ч. 4 ст.40 КЗпП України з 09 серпня 2019 року, змінити формулювання підстав та дати звільнення та вважати, що ОСОБА_1 звільнена з посади економіста СКП «СЯЙВО» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, з 01 серпня 2019 року. Зобов`язати СКП «СЯЙВО» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з посади економіста СКП «СЯЙВО» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, з 01 серпня 2019 року. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами. Визнано незаконним та скасовано наказ №05-к від 09.08.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади економіста СКП «Сяйво» за ч.4 ст.40 КЗпП України з 09 серпня 2019 року. Змінено формулювання підстав та дати звільнення та вказано , що ОСОБА_1 звільнена з посади економіста СКП «Сяйво» за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року. Зобов`язано Сільське комунальне підприємство «Сяйво» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з посади економіста СКП «Сяйво» за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, з 01 серпня 2019 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановляючи вказане рішення суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині оскарження наказу про її звільнення з посади економіста. Одночасно суд відмовив в задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора підприємства, вказавши про відсутність для цього достатніх правових підстав, оскільки її повноваження як особи яка тимчасово обіймала вказану посаду тривали до моменту обрання керівника підприємства і припинились з часу призначення його на посаду. Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення в цій частині скасувати та постановити нове, яким відновити її трудові права та поновити на посаді виконуючого обов`язки директора СКП «Сяйво» з 02 липня 2019 року, стягнувши на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вважає, що суд не повно встановив фактичні обставини по справі та прийшов до помилкового висновку про законність її звільнення з посади тимчасово виконуючої обов`язки директора СКП «Сяйво» , не дав належної правової оцінки розпорядженню сільського голови №249-к від 02 липня 2019 року, яке є незаконним, оскільки не містить підстав для її звільнення. За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , постановою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах оскарження рішення місцевого суду, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 01.11.2013 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду економіста Сільського комунального підприємства «СЯЙВО» на підставі наказу № 41 від 31.10.2013 року. Рішенням позачергової 53 сесії 6 скликання Засульської сільської ради від 13.11.2014 р. позивача призначено тимчасово виконуючою обов`язки керівника СКП «Сяйво», про що т.в.п. сільського голови ОСОБА_3 видано розпорядження №132-к від 14.11.2014 року, яким звільнено директора СКП «Сяйво» ОСОБА_4 з займаної посади та покладено тимчасово виконувати обов`язки директора на економіста СКП «Сяйво» ОСОБА_1 . Відповідно до розпорядження №249-к від 02 липня 2019 року сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_1 звільнено від тимчасового виконання обов`язків директора СКП «Сяйво» 02 липня 2019 року. З метою ознайомлення позивача з вказаним розпорядженням №249-к від 02.07.2019 року комісією у складі головного бухгалтера СКП «Сяйво» ОСОБА_5 в присутності бухгалтера СКП «Сяйво» ОСОБА_6 , та працівника підприємства ОСОБА_7 був складений акт №2 від 02.07.2019 року «Про надання розпорядження сільського голови для ознайомлення про звільнення від виконання т.в. обов`язків директора ОСОБА_1 » в якому зафіксовано факт передання ОСОБА_1 для ознайомлення розпорядження сільського голови про звільнення від виконання т.в. обов`язків директора СКП «Сяйво» (2 примірника). Ознайомившись з розпорядженням працівник ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення. Не виконавши розпорядження в частині передачі печатки, ключів та пакету документів, які необхідні для забезпечення функціонування підприємства об 11:39 год. ОСОБА_1 покинула службове приміщення та виїхала в невідомому напрямку, забравши з собою один примірник розпорядження сільського голови. В подальшому, позивач перебувала на лікуванні з 02.07.2019 року по 11.07.2019 року (режим стаціонар) та з 11.07.2019 року по 17.07.2019 року (режим амбулаторно). 18.07.2019 року позивачем на ім`я директора СКП «Сяйво» ОСОБА_2 було направлено заяву про звільнення за власним бажанням з посади економіста за згодою сторін, яка зареєстрована на підприємстві під №4 від 18.07.2019 року з підписом ОСОБА_2 та заява про надання частини невикористаної відпустки терміном 14 календарних днів з 19.07.2019 року, яка зареєстрована на підприємстві під №5 від 18.07.2019 року з підписом ОСОБА_2 . Наказом №05-к від 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади економіста СКП «Сяйво» 09 серпня 2019 року за прогули без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України. Встановивши, що звільнення працівника з посади економіста на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України відбулось з порушенням встановленого законом порядку, суд першої інстанції визнав, що роботодавцем незаконного було відмовлено ОСОБА_1 у наданні щорічної відпустки та у своєчасному розгляді її заяви про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині та визнав останнім днем відпустки 1 серпня 2019 р., змінивши при цьому формулювання підстав та дати звільнення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення позивача від виконання обов`язків директора СКП «Сяйво», поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, районний суд виходив з того, що позивач спірним розпорядженням була звільнена лише з посади тимчасово виконуючого обов`язки директора, при цьому її постійним місцем роботи на підприємстві була і залишилась посада економіста. Оскільки припинились обставини для зайняття вказаної тимчасової посади, її звільнення з цієї посади за ініціативою роботодавця здійснено у відповідності до закону. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Як вірно встановлено судом, призначення позивача на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора СКП «Сяйво» на підставі рішення Засульської сільської ради від 13.11.2014 року було пов`язане із звільненням з займаної посади директора СКП «Сяйво» ОСОБА_4 . Надаючи правову оцінку рішенню позачергової 53 сесії 6 скликання Засульської сільської ради від 13.11.2014 та відповідно розпорядженню №132-к від 14.11.2014 року, суд вірно встановив, що між працівником ОСОБА_1 та роботодавцем Засульською сільською радою виникли строкові, тобто обмежені часом на настання певної події трудові відносини, згідно до яких остання була призначена на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора СКП «Сяйво». Тобто, виконання позивачем своїх тимчасових повноважень директора підприємства обмежувалось настанням конкретної події, а саме призначенням на посаду директора цього підприємства. Саму тимчасовість виконання таких повноважень фактично не заперечує і позивач, усвідомлюючи, що обрання та призначення нового керівника комунального підприємства не має чітко визначених часових меж та пов`язано з дотриманням певної процедури. Статутом СКП «Сяйво» (в редакції від 13.04.2018), а саме п.п 1.1-1.3. визначено, що сільське комунальне підприємство «Сяйво» створене у відповідності з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими діючими нормативно-правовими актами України. Підприємство належить до комунальної власності територіальної громади Засульської сільської ради. Відповідно до способу утворення підприємство є унітарним та комерційним. Засновником підприємства є Засульська сільська рада, Органом уповноваженим управляти Підприємством є виконавчий комітет Засульської сільської ради, Уповноваженим органом для здійснення контролю за ефективністю діяльності підприємства є відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури виконавчого комітету Засульської сільської ради. Пунктами 6.4-6.5 визначено, що управління підприємством здійснюється Директором, який призначається на посаду розпорядженням голови сільської ради на підставі укладеного контракту. Орган управління контролює дотримання умов контракту та вживає заходи в разі його порушення / т. 2, а. с. 90-97/. СКП «Сяйво» контракт з ОСОБА_1 не укладався, а її трудові обов`язки на посаді директора СКП «Сяйво» були тимчасові, що узгоджується з рішенням позачергової 53 сесії 6 скликання Засульської сільської ради від 13 листопада 2014 року. При вирішенні спору, судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, а саме роз`яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва», відповідно до якого тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю (абзац 1 пункти 1). Вищезазначене роз`яснення є чинним відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-ХП, згідно з якою до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Так, призначення особи на посаду тимчасово виконуючого обов`язки, зумовлено певною необхідністю, що виникає у зв`язку з певними виробничими обставинами, та звільнення з посади виконуючого обов`язки може бути наслідком припинення обставин, які роботодавець вважав виробничою необхідністю, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що жодних гарантій зайнятості посади тимчасово виконуючого обов`язки законодавчо не визначено. При цьому, суд забезпечив судовий захист інтересів позивача як працівника, обіймаючого посаду економіста на підставі безстрокового трудового договору. Таким чином, вірно встановивши обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним Розпорядження сільського голови про звільнення позивача з посади тимчасово виконуючої обов`язки директора підприємства, з поновленням її на цій тимчасовій посаді. Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не місять нових фактів чи доказів, які б свідчили про наявність підстав для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній часині. Так, не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що оспорюваний наказ про звільнення з посади т.в.о. голови підприємства є незаконним, оскільки не містить підстав для звільнення. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що призначений на посаду сільський голова на час звільнення мав повноваження на звільнення особи, яка тимчасово обіймала посаду директора комунального підприємства. При цьому, підстав вважати вказане розпорядження сільського голови незаконним не має, оскільки зміст першого пункту містять чітку вказівку про звільнення ОСОБА_1 від тимчасово виконання обов`язків директора СКП «Сяйво» . Враховуючи, що на момент винесення вказаного розпорядження вже був обраний новий директор підприємства, тому відпала та виробнича необхідність, з якою в свій час позивач була тимчасово призначена виконувати обов`язки директора підприємства, тобто в силу настання вказаної обставини припинились правові підстави для виконання позивачем своїх тимчасових повноважень. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що закон не визначає гарантій зайнятості посади тимчасово виконуючого обов`язки. В даному випадку вказані гарантії були захищені судовим рішенням в частині поновлення трудових прав позивача як працівника, з яким був укладений безстроковий трудовий договір як з економістом підприємства. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки висновки місцевого суду ґрунтуються на законі та встановлених у справі фактичних обставинах, на підставі наданих учасниками справи доказів, яким судом дана відповідна правова оцінка згідно ст. 89 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Шульги Надії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 19 жовтня 2022 року. Судді : О. І. Обідіна О. В. Чумак Т. В. Одринська