Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/25349/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25349/21 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. Дата і місце ухвалення 23.08.2022р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними дій щодо недопущення до проходження тестування для заміщення посади прокурора, визнання безпідставним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу № 3131к від 14.12.2015р., зобов`язання поновити на рівнозначній посаді, - В С Т А Н О В И В: 13.12.2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просила: - визнати протиправними дії відповідача по недопущенню її до проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі; - визнати безпідставним звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури міста Одеси на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»; - визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Одеської області № 3131к від 14.12.2015 року; - зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Одеській обласній прокуратурі з 15.12.2015 року. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 року поданий адміністративний позов було залишено без руху через пропуск позивачем місячного строку звернення до суду та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки поданого позову. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року було поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. 14.02.2022 року Одеською обласною прокуратурою було подано до суду першої інстанції клопотання про залишення поданого позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання ухвали надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску. В подальшому ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 року було відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду та задоволено клопотання відповідача про залишення позову без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними дій щодо недопущення до проходження тестування для заміщення посади прокурора, визнання безпідставним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу № 3131к від 14.12.2015р., зобов`язання поновити на рівнозначній посаді було залишено судом без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 23.08.2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. У поданій апеляційній скарзі апелянт зазначила, що підставою для залишення поданого нею позову без розгляду став висновок суду першої інстанції про пропущення нею місячного строку звернення до суду, який обраховувався судом з дати ознайомлення її з оскаржуваним наказом про звільнення від 14.12.2015 року. Апелянт звернула увагу суду апеляційної інстанції на те, що скасування спірного наказу про звільнення є лише послідовною позовною вимогою, задоволення якої можливе лише у випадку встановлення судом підстав для задоволення попередніх позовних вимог позивача, а саме: визнання неправомірними дій відповідача по недопущенню позивача до проходження тестування та визнання безпідставним звільнення позивача з посади прокурора прокуратури міста Одеси на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивач також посилалась на те, що підставами даного позову визначено відсутність визначеної п. 5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» обов`язкової підстави для звільнення, а саме: непроходження або неуспішне проходження тестування та порушення відповідачем вимог п. 3.4 та п. 5.4 Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 98 від 20.07.2015 року щодо прийняття рішення про допуск до тестування, а саме: неправомірне недопущення позивача до тестування. При цьому, предметом позову у справі № 816/178/16 було визначено недотримання відповідачем вимог трудового законодавства в частині завчасного попередження про звільнення, не запропонування позивачеві інших вакантних посад в системі прокуратури одеської області і те, що оскаржуваний наказ був виданий на підставі наказу Генеральної прокуратури України про затвердження чисельності працівників прокуратури Одеської області, який на час звільнення ще не вступив в силу. Таким чином предмет обох позовних заяв частково збігається лише за позовною вимогою про скасування спірного наказу про звільнення, однак дана позовна вимога заявлена позивачем по даній справі та по справі № 815/178/16 з абсолютно різних підстав. Апелянт вважає, що строк звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду за захистом порушених прав складає один місяць та такий строк обчислюється з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. У поданій скарзі апелянт зазначила, що вона дізналась про відсутність будь-яких рішень про допуск або недопущення її до проходження тестування з відповіді Одеської обласної прокуратури № 07-58-21 від 01.10.2021 року. За таких обставин позивач вважає, що строк для оскарження неправомірного рішення відповідача щодо недопуску її до проходження тестування взагалі не почав спливати, оскільки такого рішення взагалі не приймалось, а строк для оскарження неправомірних дій відповідача щодо безпідставного недопущення її до тестування почав спливати з 01.10.2021 року, тобто з дати повідомлення позивача про неправомірну поведінку відповідача та відсутність жодного рішення щодо неї з приводу даної справи. З огляду на викладене позивач вважає, що місячний строк для звернення з позовом до суду сплив 01.11.2021 року. Однак, апелянт у поданій скарзі посилалась на положення ст. 122 КАС України в редакції Закону України № 540-ІХ від 28.04.2021 року, згідно яких строки звернення до суду продовжуються на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Також вказувала на те. Що у період з 04.10.2021 року по 22.10.2021 року вона хворіла на коронавірусну хворобу (COVID-19), що спричинило неможливість подання позову у встановлені строки з поважних причин. Зважаючи на все вищевикладене апелянт вважає, що вона має право на поновлення строку звернення до суду, а висновки суду першої інстанції стосовно початку спливу строку звернення до суду з вимогами даного позову з дати ознайомлення позивача з наказом про звільнення та недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку звернення до суду є помилковими та порушують норми процесуального права. На підставі зазначеного ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 року та направити справу № 420/25349/21 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Залишаючи без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України. При цьому, суд першої інстанції визнав неповажними обставини, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, з огляду на те, що вони об`єктивно не перешкоджали своєчасному зверненню позивачу до суду. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з наступних підстав: Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України). Частиною п`ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. За визначенням частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У свою чергу, частина перша статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Вказаною нормою ч. 5 статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду з дотриманням засад оптимальності і пропорційності. Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Як вбачається з матеріалів справи в даному випадку позивачем оскаржуються, зокрема, дії Одеської обласної прокуратури по недопущенню її до проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі та наказ прокурора Одеської області про її звільнення з посади прокурора прокуратури міста Одеси, прийнятий 14.12.2015 року. При цьому, у поданій позовній заяві позивач посилалась на необґрунтованість оскаржуваного наказу про звільнення з підстав відсутності обов`язкової умови для звільнення її з посади, а саме: непроходження нею тестування або нез`явлення на тестування з неповажних причин. Апелянт посилалась на те, що відповідач не приймаючи рішення про допуск її до проходження тестування або про відмову у допуску до тестування позбавив її можливості пройти тестування. Таким чином, з викладених у позовній заяві доводів вбачається, що позивач фактично не погоджується зі звільненням її з посади прокурора прокуратури міста Одеси, яке відбулось на підставі наказу прокурора Одеської області від 14.12.2015 року № 3131к та вважає, що саме протиправні дії відповідача призвели до її незаконного звільнення. Позивач зазначає, що про вчинення відповідачем протиправних дій, які призвели до її незаконного звільнення, їй стало відомо лише після отримання листа Одеської обласної прокуратури від 01.10.2021 року№ 07-58-21, в якому зазначено, що кадровим підрозділом прокуратури Одеської області рішення про допуск або недопущення до тестування ОСОБА_1 не приймалось. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України та вважає безпідставними доводи позивача про те, що строк звернення до суду в даному випадку повинен обраховуватись з моменту, коли їй стало відомо про допущення відповідачем протиправних дій, які виразились у неприйнятті рішення про допуск чи недопуск її до проходження тестування на заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі. Колегія суддів звертає увагу на те, що в контексті приписів КАС України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес порушене та потребує захисту. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. За висновком Конституційного Суду України поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Законний інтерес, якщо його порушує суб`єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з`ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об`єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача. В даному випадку юридичні наслідки для позивача породжує саме наказ про звільнення № 3131к, прийнятий прокуратурою Одеської області 14.12.2015 року, та з яким позивач була ознайомлена 15.12.2015 року, що підтверджується її власним підписом на копії оскаржуваного наказу, наявній в матеріалах справи. Слід зазначити, що судовими рішеннями у справі № 815/178/16 підтверджено, що ще у 2016 році позивачем було реалізовано право на оскарження наказу прокуратури Одеської області від 14.12.2015 року № 3131к, однак, у задоволенні її позову було відмовлено. При цьому, заявляючи вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо неприйняття рішення про допуск чи недопуск її до проходження тестування на заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі, позивач переслідує мету саме скасування наказу прокуратури Одеської області 14.12.2015 року № 3131к та поновлення на рівнозначній посаді в органах прокуратури. На думку колегії суддів, позивач безпідставно пов`язує момент коли вона дізналась про порушення своїх прав не з моментом коли їй стало відомо про оскаржуваний наказ від 14.12.2015 року, а з моментом, коли їй стало відомо про неприйняття кадровим підрозділом прокуратури Одеської області рішення про допуск або недопущення її до тестування. Колегія суддів зазначає, що позивач була достеменно обізнана у 2015 році про припинення функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, перелік яких визначався у додатку до Закону України «Про прокуратуру». Також позивачу було відомо, що згідно Закону України «Про прокуратуру» прокурорами місцевих прокуратур призначаються, зокрема, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування, про що свідчить подання нею 22.07.2015 року за встановленою формою заяви про проходження тестування та конкурсу як на зайняття адміністративних посад в Одеській місцевій прокуратурі № 1, так і на зайняття посади прокурора в Одеській місцевій прокуратурі № 1, про що зазначено у позовній заяві. Таким чином, позивач була обізнана про необхідність проходження тестування для зайняття посади прокурора в місцевій прокуратурі, а також, як вбачається із судових рішень в адміністративній справі № 815/178/16, а також наявного в матеріалах справи попередження про звільнення, ОСОБА_1 була попереджена про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв`язку із ліквідацією органу прокуратури у разі непроходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 року. При цьому, із вказаних вище судових рішень у справі № 815/178/16 вбачається, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» саме у зв`язку із не проходженням нею тестування. З огляду на викладене безпідставними є посилання позивача на те, що про протиправність дій прокуратури Одеської області, які позбавили її можливості пройти тестування їй стало відомо лише з листа Одеської обласної прокуратури від 01.10.2021 року. Колегія суддів зазначає, що поняття "повинна була дізнатись", використане у ст. 122 КАС України слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Позивач була обізнаний про обставини її звільнення та могла усвідомити порушення своїх прав щодо проходження публічної служби ще в 2015 році, на момент звільнення з посади прокурора. Однак, незважаючи на зазначене, з позовом про захист порушених прав до Одеського окружного адміністративного суду позивач звернулась лише у грудні 2021 року, тобто через шість років після звільнення. Крім того, будь-які перешкоди для самостійного звернення позивача до прокуратури Одеської області із відповідним запитом для отримання інформації, яка стосувалась обставин її звільнення, в тому числі, інформації щодо прийняття рішення про допуск чи недопуск до проходження тестування, були відсутні. Однак, з таким запитом позивач звернулась лише у 2021 році, тобто після спливу майже шести років після її звільнення. З огляду на все вище викладене колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявності об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом. Наведені в позовній заяві причини пропуску строку звернення до суду більше ніж через 6 років після звільнення позивачки з органів прокуратури є необґрунтованими та не дають підстав вважати, що в даному випадку існували дійсні об`єктивні перешкоди для звернення позивача за захистом своїх прав до суду. Позивач в даному випадку мав дійсну можливість своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду, однак допустив необґрунтоване зволікання, яке унеможливлює і не виправдовує втручання у принцип юридичної визначеності стосовно виниклих правовідносин. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст. 123 КАС України. Так, згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України). Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на зазначені процесуальні норми, а також на те, що вказані позивачем у поданій нею 29.07.2021 року на виконання ухвали суду першої інстанції від 21.07.2021 року заяві причини пропуску строку звернення до суду вірно визнані судом першої інстанції неповажними, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду згідно ч. 4 ст. 123 КАС України. Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали повно та всебічно дослідив обставини справи, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказані висновки суду першої інстанції. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Судді: А.Г. Федусик О.А. Шевчук