Постанова 4811 № 461/454/20

Справа № 461/454/20 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/3652/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2022 року м.Львів Справа № 461/454/20 Провадження № 22ц/811/3652/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Салати І.І. з участю: ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м.Львові 1 вересня 2021 року у складі судді Юрківа О.Р., у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з участю третіх осіб: Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів), Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна,- встановив: 16 січня 2020 року Львівська міська рада звернулася до суду з цим позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради. В Державному реєстрі права власності на нерухоме майно зареєстроване право власності територіальної громади м.Львова на весь будинок загальною площею 2502 кв. м (реєстраційний номер майна 6633741). Підставою виникнення права власності є ухвала Львівської міської ради №1404 від 27 грудня 2001 року. 11 липня 2016 року здійснена перереєстрація права комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначено також зміну площі об`єкта з 2502 кв. м на 2533,4 кв.м. внаслідок переобмірів. Згідно інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, нежитлові приміщення площею 98,5 кв. м, які знаходяться у зазначеному будинку, були відчужені шляхом укладення договору купівлі - продажу між ТзОВ «Сюрприз» та ОСОБА_4 №310 від 16 серпня 2019 року. Однак на момент відчуження нежитлових приміщень та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площею 98,5 кв. м у будинку АДРЕСА_1 вказане приміщення не перебувало у власності ТзОВ «Сюрприз». Державна реєстрація права власності ТзОВ «Сюрприз» на спірне приміщення була проведена за відсутності передбачених законом підстав. Для захисту своїх прав Львівською міською радою було подано позовну заяву про скасування державної реєстрації та витребування майна комунальної власності. 21 січня 2019 року Господарським судом Львівської області було прийнято рішення у справі № 914/520/18, яким позовні вимоги Львівської міської ради задоволено в повному обсязі. Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову від 22 травня 2019 року згідно з якою у задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «Сюрприз» від 8 лютого 2018 року було відмовлено, а рішення Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року змінено. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» нежитлові приміщення загальною площею 98, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400551346101) на користь Львівської міської ради. В решті рішення суду залишено без змін. Незважаючи на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року і постанова Західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 14/520/18 набрали законної сили, відповідно до яких майно було повернуто до комунальної власності, проте ще не було зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, оскільки, за умисними діями ТзОВ «Сюрприз» нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1400551346101) було відчужено ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу. Згідно інформації з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4 є керівником ТзОВ «Сюрприз», а тому вона, знаючи, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 за рішеннями судів повернуті до комунальної власності, умисно здійснила продаж даного об`єкта і таким чином своїми умисними діями заволоділа майном Львівської міської ради шляхом обману. Такі дії ОСОБА_4 містять усі ознаки злочину, передбаченого ст. 190 КК України. Тому Львівською міською радою було подано заяву в поліцію щодо розслідування вказаних обставин та надання відповідної кваліфікації діям керівника ТзОВ «Сюрприз». Відповідачем ОСОБА_4 було здійснено поділ спірного нерухомого майна на два нежитлових приміщення: площею 29,1 кв. м та 69,4 кв. м з наступним продажем спірних приміщень іншим особам. 29 липня 2020 року було внесено запис про право власності ОСОБА_5 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 2095523846101) загальною площею 69,4 кв. м на АДРЕСА_1 . Підставою для державної реєстрації вказано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №1322 від 29 липня 2020 року. Інша частина новоутворених нежитлових приміщень площею 29,1 кв. м (реєстраційний номер майна 2095471946101) таким самим чином була відчужена ОСОБА_6 з прилюдних торгів 29 липня 2020 року. Вважає, що майно вибуло з власності територіальної громади м.Львова поза волею власника, а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідачів нежитлові приміщення, скасувати державну реєстрацію права власності та скасувати свідоцтва про право власності. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 1 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржує Львівська міська рада. В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на доводи позовної заяви. 31 січня 2022 року представник ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що рішення ухвалено відповідно вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи; судом вірно застосовано норми процесуального і матеріального права. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівської міської ради - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скарги належить залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що відповідно до ухвали Львівської міської ради №1404 від 27 грудня 2001 року територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності належить будинок АДРЕСА_1 . 11 липня 2016 року здійснено перереєстрацію права комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначено також зміну площі об`єкта з 2502 кв. м на 2533,4 кв.м, встановлену внаслідок переобмірів. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 974641746101. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлові приміщення площею 98,5 кв. м, які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , відчужені згідно договору купівлі - продажу №310 від 16 серпня 2019 року, укладеного між ТзОВ «Сюрприз» та ОСОБА_4 . Запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухому майно здійснено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою - Кришкевич Х.В. від 16 серпня 2019 року. Рішенням Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року у справі № 914/520/18 задоволено позов Львівської міської ради та витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ «Сюрприз» нежитлове приміщення загальною площею 98, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано ТзОВ «Сюрприз» повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради; скасовано рішення Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Душека І.М. від 2 листопада 2017 року № 37989442 про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Сюрприз» на вказаний об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 4 лютого 2020 року, змінено рішення Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року та викладено п. 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: «Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» нежитлові приміщення загальною площею 98, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400551346101) на користь Львівської міської ради. В решті рішення суду залишено без змін. З реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вбачається, що ОСОБА_4 є керівником ТзОВ «Сюрприз» (код ЄРДПОУ 06725046). Нежитлове приміщення площею 98,5 кв.м поділено на два різні приміщення площею 29,1 кв.м та 69, 4 кв. м відповідно. 17 лютого 2020 року ОСОБА_4 звернулась до ФОП ОСОБА_7 та замовила виготовлення нового технічного паспорта на нежитлові приміщення комунальної власності в будинку АДРЕСА_1 . 19 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_7 надано висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення площею 98,5 кв. м). 28 лютого 2020 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Залецької Н.М. для проведення державної реєстрації права власності на два окремих об`єкти нерухомого майна. 13 квітня 2020 року Господарський суд Львівської області видав судовий наказ у справі №914/589/20 за заявою ФОП ОСОБА_8 до боржника ФОП ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики №01/20 від 3 січня 2020 року у розмірі 180 000 грн. 9 червня 2020 року приватним виконавцем округу Львівської області Білецьким І.М. на виконання наказу Господарського суду Львівської області у справі №914/589/20 від 13 квітня 2020 року винесено постанову про арешт майна боржника та проведено електронні торги, організатором яких було ДП «СЕТАМ». На зазначених торгах продано нежитлові приміщення площею 29,1 кв. м та 69,4 кв. м у юудинку АДРЕСА_2 . 29 липня 2020 року внесено запис про право власності ОСОБА_5 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 2095523846101) загальною площею 69,4 кв. у будинку АДРЕСА_1 . Як підставу для державної реєстрації зазначено свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №1322 від 29 липня 2020 року. Нежитлове приміщення площею 29,1 кв. м (реєстраційний номер майна 2095471946101) 29 липня 2020 року відчужене з прилюдних торгів ОСОБА_6 , що вбачається з свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 29 липня 2020 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист порушеного цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із ст. 16 ЦК цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Згідно із п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання відчуження об`єктів комунальної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно ст.ст. 328, 329 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно із ст.ст. 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути - припинення дії, яка порушує право, і відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Згідно із ч.3 ст. 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до ст. 30 зазначеного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності. У ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Відповідно до ч. ч. 5, 8 ст. 60 цього Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших су`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Згідно із ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Судом встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 69,4 кв. м (реєстраційний номер 2095523846101) придбане ОСОБА_5 , а нежитлове приміщення загальною площею 29,1 кв.м (реєстраційний номер 2095471946101) придбане ОСОБА_6 на електронних торгах на веб-сайті СЕТАМ, на якому вказане майно передано на реалізацію приватним виконавцем Білецьким І.М. у виконавчому провадженні №62299237 з метою здійснення примусового стягнення з боржника ОСОБА_4 на користь стягувача ОСОБА_8 заборгованості за договором безпроцентної позики №01/20 від 3 січня 2020 року при примусовому виконанні судового наказу Господарського суду Львівської області №914/859/20 від 1 червня 2020 року. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Згідно із ч. 1 ст. 61 Закону «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі ч. 2 цієї статті майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Згідно із постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 753/6118/16-ц положення ч. 2 ст. 388 ЦК України, згідно з якими майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень є імперативним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №495/9473/16-ц, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). До спірних правовідносин про витребування нерухомого майна із володіння набувачів та повернення їх у власність територіальної громади підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року (справа № 925/1351/19) зазначила: «При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар». На підставі аналізу наявних у справі доказів та встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами спірних нежитлових приміщень, адже вони на момент оформлення права власності на ці нежитлові приміщення, придбані ними за наслідками участі в електронних торгах, не знали та не могли знати про те, що ці об`єкти нерухомого майна є предметом судових спорів, оскільки жодних обтяжень на ці нежитлові приміщення на той момент не було зареєстровано в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вони набули спірне майно за оплатними договорами, вчасно та в повному обсязі сплатити вартість придбаних на аукціоні приміщень. Витребування у добросовісних набувачів придбаного ними у порядку, встановленому для виконання судових рішень, майна буде суперечити ч.2 ст. 388 ЦК України, яка є спеціальною нормою в даному випадку, адже це буде невиправданим втручанням в конституційні та конвенційні права цих відповідачів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами спірного майна, яке ними придбане внаслідок продажу у порядку, встановленому для виконання судового рішення. Висновки суду не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні. Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 1 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2022 року. Головуючий Судді