Ухвала КАС ВС № 640/33936/21

УХВАЛА 19 жовтня 2022 року м. Київ справа № 640/33936/21 адміністративне провадження № К/990/27223/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 640/33936/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив: ? стягнути з Офісу Генерального прокурора на його корить 2 344167,98 грн компенсації за невикористані відпустки. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року, позов задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 160 058,88 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 06 жовтня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №640/33936/21. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовано положення пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі №580/251/21. Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. При цьому правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Водночас Суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі №580/251/21, оскільки правовідносини у цій справі та справі № 640/33936/21 не є подібними. Так, у постанові від 28 вересня 2020 року у справі № 580/251/21 Верховним Судом зазначено, що Порядком № 100 чітко визначено період, за яким обчислюється середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані дні відпустки (12 календарних місяців, що передують виплаті компенсації). Однак, суд апеляційної інстанції, розраховуючи суму компенсації за невикористані дні відпустки, безпідставно застосував розмір середньоденного заробітку позивача, визначений відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 з урахуванням середньомісячної заробітної плати, обчисленої виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували звільненню позивача, тобто у спосіб і в порядку, встановлених для визначення розміру середнього заробітку для оплати вимушеного прогулу. Зі змісту оскаржуваного судового рішення у справі № 640/33936/21 вбачається, що обчислюючи середню заробітну плату для виплати компенсації за невикористані дні відпустки, суд апеляційної інстанції виходив з виплат за відповідні 12 календарних місяців, що передували виплаті компенсації. Крім того, скаржником не обґрунтовано, який висновок суду апеляційної інстанції суперечить позиції Верховного Суду, викладений у зазначеній постанові. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. У зв`язку із цим клопотання про зупинення виконання судових рішень не підлягає вирішенню. Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 640/33936/21 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя: О.Р. Радишевська