Ухвала КАС ВС № 200/4020/21

УХВАЛА 19 жовтня 2022 року м. Київ справа № 200/4020/21 адміністративне провадження № К/990/28016/22 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі №200/4020/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої кадрової комісії, створеної наказом Генерального прокурора "Про створення дев`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)" від 17 листопада 2020 року №541, про неуспішне проходження атестації прокурором Лиманського відділу Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 від 09 грудня 2020 року №1; - визнати протиправним та скасувати наказ Донецької обласної прокуратури від 15 березня 2021 року № 497к про звільнення з 17 березня 2021 року з посади прокурора Лиманського відділу Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"; - поновити на посаді прокурора Лиманського відділу Слов`янської окружної прокуратури Донецької області; - стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 березня 2021 року по день поновлення на роботі; Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення дев`ятої кадрової комісії, створеної наказом Генерального прокурора "Про створення дев`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)" від 17 листопада 2020 року №541 про неуспішне проходження атестації прокурором Лиманського відділу Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 від 09 грудня 2020 року №1. Визнано протиправним та скасовано наказ Донецької обласної прокуратури від 15 березня 2021 року № 497к про звільнення позивача з 17 березня 2021 року з посади прокурора Лиманського відділу Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Поновлено позивача на посаді прокурора Лиманського відділу Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області з 17 березня 2021 року; стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2021 року по 08 листопада 2021 в сумі 170386,74 грн. В іншій частині позову відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора Лиманського відділу Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області з 17 березня 2021 року. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2021 року по 08 листопада 2021 року в сумі 170386,74 грн у межах суми стягнення за один місяць. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі №200/4020/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінено в мотивувальній частині щодо дати поновлення позивача на посаді, періоду вимушеного прогулу та суми заробітної плати, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу. В абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі №200/4020/21 замість дати "17 березня" зазначено дату "18 березня". В абзаці п`ятому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі №200/4020/21 замість дати" 17 березня" зазначити дату "18 березня", замість суми "170386,74 грн" зазначено суму "169334,97 грн". В іншій частині рішення суду залишено без змін. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 17 жовтня 2022 року. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне. У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. На обґрунтування зазначеної підстави оскарження судових рішень, відповідач вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пунктів 9, 11, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та пункту 8 розділу І, підпунктів 15, 16 розділу IV, пункту 6 розділу V Порядку №221, які врегульовують процедуру прийняття рішень кадровими комісіями за наслідками проходження прокурорами співбесід та реалізації їх дискреційних повноважень при наданні оцінки вимогам професійної компетентності та доброчесності, та пунктів 8, 10, 11, 12, 13 Порядку №233 при наданні оцінки процедурних рішень кадрової комісії. За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховним Судом установлено, що зміст касаційної скарги викладено шляхом непослідовного опису обставин справи з посиланням на норми, які на думку заявника, регулюють пояснюють питання дискреційних повноважень кадрових комісій під час проведення ними процедури атестації на стадії співбесіди, проте ці аргументи заявник не виклав у логічному у взаємозв`язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер. Крім того, доводи відповідача зводяться до тлумачення поняття "дискреції", проте в чому полягає порушення судом апеляційної інстанції меж її застосування, заявник не указав. Крім того, положення пунктів 9, 11 та 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, пункту 8 розділу І, підпунктів 15, 16 розділу IV, пункту 6 розділу V Порядку №221, пунктів 8, 10, 11, 12, 13 Порядку №233 є загальними і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили із оціночних критеріїв оскаржуваного рішення кадрової комісії, зміст якого оцінювався судами, виходячи із приписів статті 2 КАС України та на підставі доказів у справі, що спростували висновок комісії через його суб`єктивність. У касаційній скарзі відсутні аргументи, що спростовують мотиви, з яких виходили суди вирішуючи спір та задовольняючи позов. У касаційній скарзі відповідач фактично викладає обставини справи та цитує норми КАС України та Законів України №1697 та №113-ІХ та лише формально послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо окремих положень Закону №113-ІХ, Порядку №221 та Порядку №233 без викладення у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм, жодним чином не аргументувавши яким чином висновок Верховного Суду щодо указаних ним норм буде мати вплив для вирішення цього спору по суті, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки. В цілому, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та доводів про надання їм неправильної, на думку скаржника, правової оцінки, що суперечить правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги, наведені безвідносно до предмета спору та висновків апеляційного суду. Крім того, Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року (К/ К/990/24950/22), повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Подаючи касаційну скаргу повторно, скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 3 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відповідач фактично викладає обставини справи та цитує норми КАС України та Законів України №1697 та №113 і лише формально посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо окремих положень Закону №113ІХ, Порядку №221 та Порядку №233 без викладення у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм, жодним чином не аргументувавши яким чином висновок Верховного Суду щодо указаних ним норм буде мати вплив для вирішення цього спору по суті, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі №200/4020/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова