Ухвала КАС ВС № 200/5716/20-а

від 09.08.2021 · Адміністративна

УХВАЛА 09 серпня 2021 року м. Київ справа № 200/5716/20-а адміністративне провадження № К/9901/26348/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, скасування рішення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Донецької області від 04 травня 2020 року № 366-к про звільнення його з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області; поновити на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року; скасувати рішення Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 02 квітня 2020 року №106 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»; стягнути з Прокуратури Донецької області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2020 року по дату винесення судового рішення. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року, залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року, позов задоволено. Скасовано рішення Другої кадрової комісії від 02 квітня 2020 року №106 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора». Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Донецької області від 04 травня 2020 року №366-к. Поновлено позивача на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 115 656,45 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. 16 липня 2021 року Офіс Генерального прокурора надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року. Заявник, зазначаючи іншим шрифтом пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в позові. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначив про те, що «Верховним Судом висновки щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо наявності чи відсутності підстав для скасування рішення кадрової комісії та наказу прийнятого на підставі рішення кадрової комісії про звільнення прокурора, який неуспішно склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, тобто з підстав пп.2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-ІХ), не ухвалювались». Заявник також послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до обласної прокуратури лише у разі успішного проходження атестації, пункту 9 на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пунктів 13, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів та повноважень кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. За приписами пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України виключною підставою для відкриття касаційного провадження є, зокрема, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте заявник, не зазначаючи такої норми, помилково ототожнює поняття норми закону з фактичними обставинами справи, які він описує і які, на його думку, потребують такого висновку. Тобто Офіс Генерального прокурора фактично просить роз`яснити алгоритм дій, які трактує як відсутність висновку. Крім того, положеннями пунктів 7, 9, 13, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані умови переведення прокурорів (пункт 7) та питання організації проходження ними атестації і наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо цих норм. Водночас зазначивши про ці норми заявник не виклав їх у взаємозв`язку із обставинами справи. Так, у касаційній скарзі відповідач лише безсистемно цитує окремі положення Закону №113-ІХ та Порядку №221, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи, вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури, цитує статті Закону України "Про прокуратуру" та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про законність прийнятих рішень, що є предметом оскарження у цій справі, необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковості справи, з посиланням на запровадження заходів щодо перезавантаження органів прокуратури, необхідності створення умов для надання можливості доброчесним кандидатам зайняти посади прокурорів тощо. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб`єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення. Крім того, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили з того, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Тому відсутність у такому рішенні мотивів, за яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, є підставою для його скасування. На кадрові комісії покладено обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або непроходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, за яких його прийнято. Ураховуючи те, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідало зазначеним вимогам, так як у ньому було зазначено лише про кількість отриманих за результатами іспиту балів і воно не містило ні мотивів, ні обставин, з яких виходила комісія приймаючи таке рішення, суди дійшли висновку про його необгрунтованість. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що в прокуратурі існує спеціалізація прокурорів, запровадження якої передбачено наказом Генерального прокурора України від 19 січня 2017 року №15гн «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України». Відповідно до пункту 8.1 цього наказу структурні підрозділи створюються на єдиних для Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур засадах, як правило, за функціональним (предметним) принципом, а пунктом 8.3 передбачено, що робота структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур організовується, як правило за функціональним (предметним) принципами, з урахуванням теоретичної підготовки та практичного досвіду працівників, використовуючи їхню спеціалізацію закріплення за ними конкретних напрямів. Проте, відповідна спеціалізація при формуванні тестових питань для іспиту не врахована та не передбачена Порядком проходження прокурорами атестації, тому атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов`язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав. Суд також зауважив, що відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об`єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури. Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Однак, у касаційній скарзі не наведено жодного аргументу на спростування мотивів, з яких виходили суди вирішуючи цей спір. Решта доводів скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування загальних норм законодавства, неправильного обчислення судом розміру середнього заробітку, з наведенням власних розрахунків та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Суд не сприймає виділення іншим шрифтом пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як зазначення підстави (підстав) касаційного оскарження, оскільки таке виділення унеможливлює чітке сприйняття підстав оскарження судового рішення як судом касаційної інстанції так і іншими учасниками справи. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проста констатація самого факту наявності або відсутності постанови Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права. Тому, лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В: 1.Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, скасування рішення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.