Постанова 4850 № 360/137/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2022 року справа №360/137/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 р. у справі № 360/137/22 (головуючий І інстанції суддя Є.О.Кисельова ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 17.11.2021 № 123250002358 про відмову в призначенні їй пенсії; - зобов`язати відповідача зарахувати до її страхового стажу період роботи в Асоціації селянських (фермерських) господарств імені Леніна Станично-Луганського району Луганської області з 24.06.1993 по 31.12.1998. - зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити з 12.11.2021 їй пенсію за віком. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 р. у справі № 360/137/22 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 17.11.2021 № 123250002358 про відмову в призначенні пенсії згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 24.06.1993 по 31.12.1998 в Асоціації селянських (фермерських) господарств імені Леніна Станично-Луганського району Луганської області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 24.06.1993 по 31.12.1998 в Асоціації селянських (фермерських) господарств імені Леніна Станично-Луганського району Луганської області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.11.2021, зареєстровану за № 2720 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є громаданкою України. 15.11.2021 позивач звернулась до управління ПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 17.11.2021 № 123250002358 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що страховий стаж особи становить 27 років 02 місяці 07 днів. До страхового стажу не зараховано, зокрема, період роботи в АСФІ імені Леніна Станично-Луганського району Луганської області з липня 1993 по 31.12.1998 згідно уточнюючої довідки від 10.11.2021 № 927, видану КУ «Станично-Луганський об`єднаний трудовий архів», оскільки ПІБ особи в цій довідці вказано не повне, відсутнє посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення, а також інформація про сплату страхових внесків. Інші періоди не є спірними. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції виходячи з наступного. За визначенням частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, занотовано, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV занотовано: виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Як встановлено частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Згідно абзацу 2 частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. В частині першій статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 року № 401 (401/98) «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Правилами пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», установлено, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (п. 1 ч. 1 статті 45 Закону № 1058-IV). Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За унормуванням п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. За змістом п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за № 58 (далі -Інструкції № 58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки. За унормуванням п.п. 2.11, 2.12, 2.13 ч. 2 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. Суд відзначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Така правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду сформульованими в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. І хоча в цій справі мова йде про уточнуючу довідку, але в такій ситуаціїї Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі № 687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 27.06.1981 встановлено, що записи у ній в повній мірі підтверджують зайнятість позивача за період з 24.06.1993 по 31.12.1998. Суди обох інстанцій дійшли висновку, що копією трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується право на включення періоду роботи з 24.06.1993 по 31.12.1998 до її страхового стажу. Вимога щодо надання позивачем уточнюючих довідок для підтвердження спірного періоду роботи є безпідставною. У період з 08.04.1992 по 31.12.2003 (спірний період) економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII (далі - Закон №2009). З 01.08.2003 набрав чинності Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Особи, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом), та члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку підлягають пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства, а також загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття і загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до законодавства (ст.28 Закону № 2009). Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України за своїм місцем розташування, у встановленому порядку сплачує збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з усіх видів заробітку за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а також як платник страхових внесків з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, зазначених у частині першій цієї статті, сплачує страхові внески у встановленому законодавством порядку. Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування. Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу). Вищевказаний закон втратив чинність 29.07.2003 з набранням чинності Закону України "Про фермерське господарство". При цьому за правилами частини 2 статті 27 Закону № 2009 новостворені селянські (фермерські) господарства звільнялись від оподаткування на 3 роки, а в трудонедостатніх селах - на 5 років. Аналогічна норма міститься в Законі України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" від 17.10.1990 р. № 400-ХІІ, а саме: частинами 2 та 3 статті 19 якого закріплено, що колективні сільськогосподарські, рибальські, міжгосподарські сільськогосподарські підприємства та організації, радгоспи та інші сільськогосподарські товариства колективної та приватної власності, селянські (фермерські) господарства і створені на їх базі асоціації, господарські товариства, селянські спілки звільняються від оподаткування доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, крім випадків, передбачених іншими актами законодавства. Окрім того, статтею 34 Закону № 973 передбачено, що члени фермерського господарства і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законом. Фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Вказаними Законами передбачено, що селянське фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Отже відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за осіб, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом) покладається на голову фермерського господарства (засновника або іншу визначену Статутом особу), а тому не сплата таких внесків не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Судом встановлено, що відповідачем при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу протиправно не зараховано до його страхового стажу, який дає право на призначення пенсії згідно статті 26 Закону № 1058-IV, внаслідок чого неправильно обчислено розмір страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів при прийнятті рішення від 17.11.2021 № 123250002358 свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, відтак вони безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо відмови у призначенні пенсії за віком. На підставі вищевикладеного рішення ГУ ПФУ в Луганській області від 17.11.2021 № 123250002358 від 17.11.2021 про відмову в призначення пенсії і не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.06.1993 по 31.12.1998 є протиправним та таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню в цій частині. За визначенням частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З урахуванням наведеного, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги і в цій частині та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.11.2021 року (з дня звернення із заявою). Наведені вище обставини дають підстави суду апеляційної інстанції скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області області повторно розглянути заяву від 15.11.2021 року про призначення пенсії за віком. В іншій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповдачем не доведено, що він діяв правомірно. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст. 321, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 р. у справі № 360/137/22 - задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 р. у справі № 360/137/22 - скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.11.2021, зареєстровану за № 2720 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні. Прийняти в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов`язання призначити, нарахувати та виплатити з 12.11.2021 їй пенсію за віком задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.11.2021 року з дня звернення із заявою. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 17 жовтня 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв