Постанова 4850 № 200/10973/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2023 року справа №200/10973/20-а м.Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Гаврищук Т.Г, розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 200/10973/20-а (головуючий І інстанції Аканов О.О., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 78 від 18.08.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання зарахувати до загального стажу роботи період роботи у Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча з 21.07.1986 року по 02.06.1988 року, у ВАТ «Білгородська швейна фабрика» з 25.03.1998 року по 22.04.1998 року, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання повторно розглянути заяву від 25.07.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону № 1788. Ухвалою суду від 22.02.2022 року замінено відповідача у справі Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.02.2022 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Маріупольського ОУПФУ № 78 від 18.08.2020 про відмову в призначенні пенсії позивачу; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача № 6560 від 25.07.2020 року про призначення пенсії за вислугу років з зарахуванням до загального стажу роботи періодів роботи у «Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча» з 21.07.1986 року по 02.06.1988 року; у ВАТ «Білгородська швейна фабрика» з 25.03.1998 року по 22.04.1998 року, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду; в іншій частині позову - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано те, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення суду, виходячи з наступного. Позивач 25.07.2020 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с. 53). Рішенням Маріупольського ОУПФУ № 78 від 18.08.2020 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку 53 роки 6 місяців. Загальний стаж роботи складає 26 років 10 місяців 20 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 17 років 10 місяців 22 дні. Також, не зараховано до страхового стажу період роботи позивача у Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча з 21.07.1986 року по 02.06.1988 року, у ВАТ «Білгородська швейна фабрика» з 25.03.1998 року по 22.04.1998 року, оскільки записи про прийом та звільнення нечитабельні (а.с. 10). Згідно трудової книжки позивач працювала: в Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча: 21.07.1986 прийнята в цех ремонта металургійоного обладнання машиністом ел.мостового крану (наказ №135 від 15.07.86); 01.12.1988 звільнена за ст.38 КзпП за власним бажанням (наказ №3476 від 01.12.88); 25.03.1998 прийнята ученицею швачки на фабрику «Росіянка» (наказ №42 від 25.03.98); 22.04.1998 звільнена за ст.31 КЗпП за власним бажанням (наказ №61к від 27.04.98) (а.с. 11-12). Стаття 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Згідно ч. 1 статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 року № 3721-XII право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат (абз. 4 ч. 3 статті 4 Закону № 1058-IV). Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком (пункт 1 частина перша статті 9 Закону № 1058-IV). Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 1058-IV). Згідно ч. 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 року № 401 (401/98) «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Згідно пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Отже, порядок та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України регулюються нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно ч. 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року. В даній справі спір позивач не погоджується із застосованим відповідачем законом при визначенні пенсійного віку, при досягненні якого у неї виникає право на пенсію. Згідно паспорту громадянина України позивач народилась у червні 1968 року та момент звернення із заявою про призначення пенсії мала вік 50 років. Зі змісту спірного рішення вбачається, що єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії є недосягнення позивачем віку 53 роки 6 місяців. Позивач вважає, що наявні підстави для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, посилаючись на висновки Конституційного Суду України, викладені у в рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року за № 1788-XII (далі - Закону № 1788-XII). Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII. Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам. Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 визначено порядок застосування статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за яким редакція вказаної статті до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII має застосовуватися до осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, досягли пенсійного віку - жінки 50 років, та набули необхідний стаж. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема пенсії за віком. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі Закон № 213-VІІІ). Отже, з 23.01.2020 року - дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № І-р/2020 діють положення п. «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому рішенні редакції. Разом з тим, залишилися чинними відповідні положення Закону № 1058-IV. Відтак, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку № 1, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ. У випадку позивача, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за пунктом «б» ст. 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ); 53 роки 6 місяців за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ. Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року, згідно яких Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. За таких умов, колегія суддів вважає за можливе застосувати правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи. Враховуючи, що позивач досяг 50 років, має більше 17 років пільгового стажу, на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Cписком № 2 та більше 26 років страхового стажу, він має право на пенсію по досягненню 50 річного віку, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського ОУПФУ № 78 від 18.08.2020 про відмову в призначенні пенсії позивачу; зобов`язання ГУПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача № 6560 від 25.07.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача зарахувати до загального стажу роботи періоду роботи у «Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча» з 21.07.1986 року по 02.06.1988 року; у ВАТ «Білгородська швейна фабрика» з 25.03.1998 року по 22.04.1998 року. Водночас, суд першої інстанції задовольнив цю частину позову, при цьому, взагалі не розглянув зазначену частину позовних вимог, оскільки не встановив обставини у справі, не обгрунтував жодним чином підстави для зарахування спірного періоду роботи позивача до страхового. Апеляційним судом встановлено, що спірним рішенням відповідач не зарахував до загального стажу роботи періоди роботи у «Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча» з 21.07.1986 року по 02.06.1988 року; у ВАТ «Білгородська швейна фабрика» з 25.03.1998 року по 22.04.1998 року, оскільки записи про прийом та звільнення нечитабельні. Оглядом наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача апеляційним судом встановлено, що записи щодо спірного періоду роботи позивача виконанні належним чином та є читабельними, у зв`язку у чим посилання в спірному рішенні на нечитабельність записів щодо спірного періоду роботи позивача є хибними, оскільки спростовуються матеріалами справи. Таким чином, спірний період роботи позивача підлягає зарахуванню до страхового. Крім того, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції декілька разів повторює за текстом рішення мотиви щодо наявності правових підстав для призначення позивачу пенсії за п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788, тобто наявний зайвий текст. Крім зазначеного, в рішенні суду першої інстанції невірно зазначено прізвище позивача « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 ». Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу, однак не розглянув всі позовні вимоги, хоча й прийняв рішення по суті по всіх позовних вимог та в мотивувальній частині дублює текст щодо наявності правових підстав для призначення позивачу пенсії за п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788, невірно зазначив прізвище позивача, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цих частинах. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 200/10973/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення зобов`язання вчинити певні дії - змінити в мотивувальній частині щодо вимог про зобов`язання зарахувати до загального стажу роботи періоду роботи у Жданівському металургійному комбінаті ім.Ілліча з 21.07.1986 року по 02.06.1988 року, у ВАТ «Білгородська швейна фабрика» з 25.03.1998 року по 22.04.1998 року, з підстав, викладених апеляційним судом в постанові. Виключити з мотивувальної частини рішення зайвий (подвійний) текст мотивування щодо вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача № 6560 від 25.07.2020 року про призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В тексті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 200/10973/20-а замість прізвища позивача « ОСОБА_2 » зазначити « ОСОБА_3 » у відповідних відмінниках. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Повний текст постанови складений 11 січня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Е.Г. Казначеєв Т.Г. Гаврищук