Постанова 4809 № 394/859/21

ПОСТАНОВА Іменем України 20 вересня 2022 року м. Кропивницький справа № 394/859/21 провадження № 22-ц/4809/648/22 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І., за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне сільськогосподарське підприємство «Лан», розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного сільскогосподарсього підприєства «Лан» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області (суддя Запорожець О. М.) від 18 січня 2022 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Приватного сільськогосподарсього підприємства «Лан» про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Лан», зареєстрованого Новоархангельським відділенням Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 02 листопада 2006 року у Державному реєстрі земель, запис №

292. Позов обґрунтовано тим, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 до нього за правом спадкоємства перейшло право власності на земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 3523655000:02:000:0180. 20 червня 2006 року ОСОБА_2 уклала з Приватним сільськогосподарським підприємством «Лан» договір оренди вказаної земельної ділянки, пунктом 40 якого передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Позивач, як новий власник земельної ділянки, не бажає продовження договору і вимагає його розірвання. Короткий зміст рішення суду Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2022 року позов задоволено. Суд розірвав договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3523655000:02:000:0180 укладений 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Лан», що був зареєстрований 02 листопада 2006 року у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 листопада 2006 року за №

292. Крім того, суд стягнув з Приватного сільськогосподарського підприємства «ЛАН» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 3500,00 грн. Суд встановив, що орендодавець та орендар, відповідно до принципу свободи договору, за взаємною згодою передбачили у п. 40 договору оренди землі від 20 червня 2006 року умову про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору. Оскільки припинення договору шляхом його розірвання передбачено умовами договорі та не суперечить чинному законодавству, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Відповідач Приватне сільськогосподарське підприємство «Лан» (далі за текстом постанови ПСП «Лан»), від імені якого дії представник адвокат Сербін Я. В., подав до суду апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Суд не застосував норми права про спадкування та не врахував, що спадкоємство є універсальним способом правонаступництва за яким до спадкоємця переходить весь обсяг прав та обов`язків, який належав спадкодавцю. Зокрема, спадкоємцю належать всі права та обов`язки, які винили у спадкодавця на підставі укладеного ним договору оренди земельної ділянки. Тож, договір оренди, який був укладений ОСОБА_2 , є обов`язковим для позивача. Пункт 40 чинного договору оренди землі не встановлює неминучий наслідок зміни власника землі у вигляді розірвання договору, а лише визначає можливі варіанти дій сторін. Загалом зміст п. 40 договору оренди землі суперечить змісту ряду норм цивільного, зокрема земельного, законодавства. При вирішенні спору суд мав врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2020 року № 920/418/19. Крім того, відповідач висловив заперечення стосовно обґрунтованості та доведеності судових витрат позивача. Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, відповідачу роз`яснено передбачене ст. 360 ЦПК України право на відзив на апеляційну скаргу, встановлено строк на відзив (а. с. 80, 81). Копію ухвали направлено сторонам, а відповідачу також копію апеляційної скарги з додатками (а. с. 83). Судова кореспонденція надіслана позивачу за вказаною ним в позовній заяві адресою й доставлена йому 04 червня 2022 року, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 2500800513774 (а. с. 85). У встановлений судом строк відзив на апеляційну від позивача до суду апеляційної інстанції не надійшов. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає її розгляду. Позиції сторін в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції Представник відповідача адвокат Сербін Я. В. підтримав у судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, надав усні пояснення стосовно її доводів Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні не визнав вимог апеляційної скарги, заперечив проти викладених у ній аргументів відповідача, висловився на підтримку рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини справи: Власником земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 3523655000:02:000:0180, площею 4,68 га за життя являлася ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом серії ІІ-КР № 037180, виданим 26 грудня 2001 року Новоархангельською селищною радою Кіровоградської області (а.с.7-8). 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та ПСП «Лан» було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державну реєстрацію договору оренди землі проведено у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК 02 листопада 2006 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 292 (а. с. 9-13). Відповідно до п. 8 вказаного договору оренди він укладений сторонами терміном на двадцять п`ять років. У п. 40 договору оренди землі його сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (а. с. 12). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 29 липня 2014 року державним нотаріусом Новоархангельської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину серії НАА № 612027, зареєстроване в реєстрі за № 1182, відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3523655000:02:000:0180, площею 4,6815 га в межах згідно з планом, розташованої на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке належало спадкодавцеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-КР № 037180, виданого Новоархангельською селищною радою Кіровоградської області 26 грудня 2001 року, на підставі рішення сесії Новоархангельської селищної ради від 04 жовтня 2001 року №240. Спадкоємцем на зазначене у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1945 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_1 (а. с. 17). 27 липня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 6497348 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 3523655000:02:000:0180, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1182, виданого 27 липня 2014 року Новоархангельською державною нотаріальною конторою, і належить власнику ОСОБА_1 (а. с. 18). Позиція апеляційного суду що вимог апеляційної скарги Вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають задоволенню з таких підстав. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Розриваючи договір оренди земельної ділянки, суд вважав, що на час укладення договору його сторони дійшли згоди про його розірвання у випадку зміни власника земельної ділянки. Ця умова договору є обов`язковою для орендаря та нового власника земельної ділянки, а тому він має право вимагати розірвання договору. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком місцевого суду так, як суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосував норми матеріального права. Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, ГК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У ст. 13 Закону України «Про оренду землі» надано визначення договору оренди. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата. Статтею 31 ЗК України визначено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства), припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями». Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ч. 5 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»). Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 148 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 920/418/19 про розірвання договору оренди землі суд сформулював наступні висновки: «6.17. Велика Палата Верховного Суду ще раз наголошує на тому, що реалізація позивачем належного йому права вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди землі залежить від настання чи ненастання обставин, які зумовлюють виникнення такого права в силу положення договору чи вказівки закону і пов`язується з моментом виникнення таких обставин. Що ж до питання про наявність чи відсутність підстав для захисту права позивача у спірних правовідносинах, то вони пов`язані з існуванням чи відсутністю тих обставин, які мають наслідком зміну чи припинення відповідних договірних відносин у судовому порядку.[…] 6.23. Тож чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. 6.24. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору. […] 6.27. Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. […] 6.31. Однак перехід права власності на орендовану земельну ділянку для орендодавця цієї земельної ділянки не є сам по собі безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах у зв`язку з таким переходом, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди. Також зміна власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця як сторони договору оренди. 6.32. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій виникає право вимагати судового захисту шляхом розірвання договору у сторони договору, для якої настали відповідні підстави через зміну фактичних обставин. […] 6.44. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин». Як встановив місцевий суд та не заперечується сторонами у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, у п. 40 договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року його сторони обумовили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Отже, на час укладення договору оренди земельної ділянки його сторони дійшли згоди, що перехід права власності на предмет оренди може мати один з таких наслідків: зміну умов договору або його розірвання. У разі заміни сторони у договорі умови договору, визначені первісними сторонами, зберігають чинність для правонаступника вибулої сторони, в тому числі щодо подальшої зміни або розірвання договору. У зв`язку із цим місцевий суд помилково вважав, що у цій справі зміна власника земельної ділянки спричиняє виникнення безумовного права сторони договору вимагати його розірвання. Насправді ж зміст п. 40 договору оренди земельної ділянки, на який посилаються сторони, передбачає правову ситуацію, у якій сторони мають право на його розірвання, або зміну умов оренди. Тобто сторони договору передбачили можливість настання альтернативних наслідків зміни власника земельної ділянки. За наявності передбаченої договором альтернативи в поведінці сторін договору внаслідок зміни у їх складі, новий власник та орендар, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, мали б досягти окремої конкретної домовленості щодо настання одного з двох можливих правових наслідків (зміну або розірвання договору). Недосягнення між ними такої згоди може вказувати на наявність спору про право, що є підставою для звернутися до суду за вирішенням такого спору. При цьому сторона, яка вважає, що її право порушене має обґрунтувати в чому полягає порушення права. Щодо цієї справи, то з наявних у її матеріалах копії свідоцтва про право на спадщину за законом та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спадщина внаслідок смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а свої спадкові права позивач оформив 29 липня 2014 року. Тож у зв`язку з прийняттям позивачем спадщини після смерті ОСОБА_2 позивач став орендодавцем успадкованої земельної ділянки та стороною договору в силу законодавчих приписів із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками, а договір автоматично не припинив свою дію. У справі відсутні відомості про те, що сторони вели переговори щодо настання одного із наслідків, передбачених п. 40 договору, які можуть настати для сторін на випадок зміни власника об`єкта оренди. У цій справі позивач набув прав і обов`язків орендодавця за договором з 16 листопада 2013 року (згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття), а пред`явив відповідачу (орендарю за договором) вимогою про розірвання договору лише 09 грудня 2021 року, звернувшись з позовом до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Умовами договору оренди земельної ділянки не визначено строки реалізації положення п. 40 цього договору. Не встановлено такі строки і законодавством. А тому, сторони мали керуватися загальними принципами цивільного законодавства, встановленими ст. 3 ЦК України, зокрема справедливістю, добросовісністю та розумністю. Крім того, слід врахувати, що згідно з нормою ч. 3 ст. 148-1 ЗК України особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Вказана норма направлена на збереження чинних договірних прав і обов`язків та забезпечення необхідних умов їх виконання. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що виконуючи вказану вимогу Кодексу та дотримуючись принципів добросовісності та розумності позивач, як новий орендодавець, який бажає розірвати договір на підставі положення п. 40 договору міг висувати відповідну вимогу орендарю впродовж строку, встановленого ст. 148-1 ЗК України, або в інший строк, який би відповідав загальним принципам цивільного законодавства. Як вже зазначив апеляційний суд, після зміни власника земельної ділянки вимогу про розірвання договору на цій підставі позивач пред`явив лише через вісім років з часу зміни власника земельної ділянки впродовж яких сторони були пов`язані взаємними договірними правами й обов`язками. Непред`влення новим орендодавцем вимоги про розірвання договору відразу після вступу в договір, а також впродовж розумного строку, викликало в орендаря видимість направленості волі орендодавця на збереження орендних відносин, а отже відповідне тривале правомірне очікування, що договір буде виконуватися до кінця визначеного строку. Всупереч тривалості договірних відносин позивач вирішив скористатися для розірвання договору обставинами, які виникли багато років тому. Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу. Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень охоплює неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач надає своїм діям лише видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, тобто зловживанням правом. Пред`являючи позов про розірвання договору оренди землі з мотивів зміни власника земельної ділянки після тривалого мовчання з цього приводу, позивач хоча й використовує належне йому право, але як новий власник майна та орендодавець у спірних правовідносинах діє недобросовісно, зловживаючи своїм правом, діє всупереч своїй попередній поведінці, тобто всупереч доктрині «venire contra factum proprium». Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частини 1- 4, 6 ст. 13 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що з часу зміни власника земельної ділянки, яка є об`єктом оренди, до пред`явлення позивачем позовної вимоги про розірвання договору у зв`язку зі зміною власника землі минув значний відрізок часу, який обчислюється роками, впродовж розумного строку позивач не заявив про свій намір розірвати договір, а погоджувався з його умовами. Не встановивши цієї обставини та не надавши їй відповідної оцінки, суд позбавив себе можливості правильно застосувати норми матеріального права та вирішити спір відповідно до них. Суд критично ставиться до пояснення позивача про те, що про існування договору він дізнався лише у 2021 році, отримавши позовну заяву ПСП «Лан» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Оскільки згідно з ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує, то власник повинен бути обізнаним щодо змісту й обсягу своїх прав та обов`язків, які належать йому як власнику, а також про права третіх осіб на його майно та існуючі обтяження. Позивач не навів конкретних обставин, які об`ктивно завадили йому бути обізнаним про право оренди ПСП «Лан» на його земельну ділянку, а тому такий його аргумент суд не бере до уваги. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції не дотримався загальних вимог процесуального права, не перевірив ретельно доводів відповідача, неповно встановив обставини справи, невірно визначив відповідні до них правовідносини та позбавив себе можливості правильно застосувати норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПСП «Лан» про розірвання договору. Про судові витрати Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись змістом ст. 138, 141 ЦПК України та у зв`язку з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в позові, судові витрати позивача покладаються на нього, а судові витрати відповідача, пов`язані зі сплатою судового збору за подання до суду апеляційної скарги в сумі 1342.00 грн, присуджуються йому з позивача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Вимоги апеляційної скарги Приватного сільськогосподарсього підприємства «Лан» задовольнити. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарсього підприємства «Лан» про розірвання договору відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарсього підприємства «Лан» компенсацію судового збору, сплаченого за подання до суду апеляційної скарги сумі 1362,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст цієї постанови складено 07 жовтня 2022 року Головуючий О. Л. Карпенко Судді: А. М. Головань С. І. Мурашко