Постанова 4855 № 620/3954/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3954/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., за участю секретаря: Керімова К.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Національні інформаційні системи", в якому просив: - визнати неправомірними дії Державного підприємства "Національні інформаційні системи" по відмові у наданні послуг електронного цифрового підпису як самозайнятій особі - приватному нотаріусу згідно Договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами в редакції, яка діяла станом на 23.09.2015. - визнати неправомірними дії Державного підприємства "Національні інформаційні системи" по відмові у наданні безкоштовного доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, та зобов`язати його надати безкоштовний доступ ОСОБА_1 як приватному нотаріусу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян право доступу до якого Нотаріуса, передбачено чинним законодавством України, з метою здійснення ним повноважень, визначених законодавством України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року позов задоволено в повному обсязі. Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Постановою Верховного суду від 05 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року в справі № 620/3954/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Державного підприємства «Національні інформаційні системи» по відмові у наданні послуг електронного цифрового підпису як самозайнятій особі - приватному нотаріусу згідно Договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами в редакції, яка діяла станом на 23.09.2015, справу № 620/3954/19 в цій частині направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду. В решті рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. Скасовуючи рішення у зазначеній частині, Верховний суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції вирішив спір без надання оцінки вказаним фактичним обставинам у цій справі, зокрема, не дослідив, яким чином впливає наявність заяви позивача від 23.09.2015 року щодо приєднання до договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами та висновки експертів щодо прізвища позивача, в сукупності з нормами чинного законодавства України, на правомірність відмови Державного підприємства "Національні інформаційні системи" у наданні послуг електронного цифрового підпису приватному нотаріусу ОСОБА_1. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2015 року позивач звернувся до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" із заявою про приєднання до діючого на той час Договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами. 16.03.2017 року позивач, як нотаріус, звернувся до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (далі - НАІС, ДП "НАІС") за отриманням послуг електронного цифрового підпису. Однак НАІС внаслідок того, що прізвище позивача у свідоцтві про право на зайняття нотаріальною діяльністю записано " ОСОБА_2 ", а в паспорті "ОСОБА_1" відмовило позивачу у наданні послуг електронного цифрового підпису як нотаріусу. 12.04.2017 року позивач також звернувся до відповідача з заявою про надання безкоштовно послуги з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиним та Державними реєстрами. Листом від 19.04.2017 року за вих. № 622/39.2-26 йому було відмовлено та запропоновано сплатити 1500 грн. за таке підключення. Вважаючи відмову у наданні послуг електронного цифрового підпису та безкоштовного доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо умов Договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами, до якого приєднався Позивач шляхом подання відповідної заяви від 23.09.2015 року, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне. Умовами Договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами, до якого приєднався Позивач шляхом подання відповідної заяви від 23.09.2015 року № 143, у п. 5.9 чітко зазначено, що відповідальність за повноту та достовірність інформації наданої в заяві про приєднання до Договору несе Нотаріус. Також пунктом 6.1 Договору про надання послуг з підключення та забезпечення технічної підтримки користування Єдиними та Державними реєстрами передбачено, що Договір набирає чинності з дати отримання філією Підприємства належним чином оформленої заяви від Нотаріуса про приєднання до Договору і діє до кінця календарного року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Таким чином, філія Підприємства може отримати таку заяву про приєднання як фізично (у приміщенні філії), так і засобами поштового зв`язку, а відтак, у філії Підприємства відсутній обов`язок і фізична можливість витребувати документи, що підтверджують особу, яка здійснює нотаріальну діяльність та приєднується до умов Договору. Натомість, така особа (заявник) відповідальна за надання дійсної і правдивої інформації у заяві про приєднання. Таким чином, зазначення завідомо неправдивої інформації Позивачем у заяві про приєднання до Договору, та перекладення відповідальності за це на Підприємство свідчить про недобросовісність Позивача та наявність умисних дій, з метою приховання фактів неприведення свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю у відповідність із даними паспорта. Процедура укладання цих договірних відносин не передбачає надання документа, який посвідчує особу - паспорта, а перевіряються лише дані приватного нотаріуса, які містяться в Єдиному реєстрі нотаріусів. У Заяві про приєднання до Договору від 23.09.2015 року № 143 в графі «П І Б» було вказано - ОСОБА_1 , підпис завірено печаткою приватного нотаріуса, на якій також зазначено - ОСОБА_1 . Проте, ПІБ особи, яка займається нотаріальною діяльністю, повинен відповідати паспортним даним. Законодавство про нотаріат не надає правової можливості отримати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю на прізвище, відмінне від того, що вказане у паспорті громадянина України. Відтак, персональні дані (Прізвище, ім`я, по-батькові), які вказуються у Заяві про приєднання до Договору та у свідоцтві про право на заняття нотаріальною діяльністю мають бути ідентичними, та містити ПІБ, наведене у паспорті громадянина України. Відтак, ризик неможливості формування посиленого сертифікату ключа у зв`язку з недостовірним повідомленням Нотаріусом своїх паспортних даних у заяві про приєднання до Договору несе сам Нотаріус, а даному випадку позивач. Щодо «Висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 15.03.2017 року та експертного висновку по призначеній судом лінгвістичній експертизі щодо ідентичності (тотожності) записів прізвища Позивача в різних документах...», колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів вважає, що будь-який висновок експертизи, в тому числі судової, не може розглядатися як належним та допустимим доказом, оскільки в даному випадку йде мова про розбіжність в написанні прізвища Позивача в належних йому документах, тобто при видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю була допущена технічна помилка. Термін визначення «технічна помилка» міститься у ряді нормативних актів. Найчастіше технічна помилка визначається як описка, друкарська, граматична, арифметична помилка при вчиненні тієї чи іншої дії в залежності від напряму, який регулює відповідний акт. Такі норми містяться зокрема у законах України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у Постановах Кабінету міністрів України № 881 та № 882 від 30.11.2016; № 9416 від 07.12.2016; № 979 від 21.12.2016 та інших. За загальним правилом провадиться позасудовий спосіб виправлення помилок у документах відбувається шляхом звернення до органу, що видав документ. Такий орган може виправити помилку лише у тому разі, якщо в документах, на підставі яких він видавався, даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який видав документ (у разі виявлення орфографічних або технічних помилок). Видача свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю регулюється Порядком видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.07.2012 № 1043/5 (далі - Порядок). Відповідно до п.3 Порядку свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю видається Міністерством юстиції України на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, що зберігається у справах департаменту відповідно до повноважень. Процедура отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (далі - свідоцтво) визначена у п. 4 Порядку та передбачає наступне: «особа, яка має намір одержати свідоцтво, подає до Міністерства юстиції України заяву про видачу свідоцтва. У разі якщо заява направляється поштою, підпис особи на ній має бути нотаріально засвідчений. При поданні заяви особисто уповноважена особа Департаменту встановлює особу заявника за паспортом громадянина України, про що проставляє відмітку на заяві. До заяви додаються такі документи: документ про внесення плати за видачу свідоцтва (квитанція, видана банком, або платіжне доручення з відміткою банку); фотокопія диплома про повну вищу юридичну освіту; фотокопія трудової книжки; фотокопія паспорта. При поданні документів особисто вірність їх фотокопій засвідчується уповноваженою особою Департаменту. У разі направлення документів поштою вірність фотокопій засвідчується нотаріально. Таким чином, свідоцтво видається на підставі паспорта громадянина України та виключно на підставі його даних. При чому, при поданні Заяви про видачу свідоцтва встановлюється особа заявника за паспортом. Оскільки свідоцтво видається саме цій фізичній особі, яка бажає займатися нотаріальною діяльністю. Пунктом 11 зазначеного Порядку передбачена також можливість видачі повторного свідоцтва у разі необхідності внесення до нього виправлень. Так, у разі втрати або пошкодження свідоцтва, а також у разі необхідності внесення до нього виправлень видається повторне свідоцтво. Таким чином, знаючи про невідповідність прізвища, зазначеного у свідоцтві даним паспорту, позивач мав можливість звернутись до органу, який видає свідоцтва, та отримати повторно виправлене свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Проте, позивач свідомо проігнорував зазначений факт та продовжував здійснювати нотаріальну діяльність протягом тривалого часу на підставі прізвища, яке йому не належить, відмовляючись при цьому здійснювати такі виправлення у свідоцтві. Згідно з ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: (пункт 6) належності правовстановлюючих документів (а не свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю) особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Відповідно до ч. 3 ст. 315 ЦПК України справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. У відповідності до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Згідно роз`яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - Постанова Пленуму), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Разом з тим, в п. 12 Постанови Пленуму також надано роз`яснення про те, що заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому главою 37 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Натомість, у випадку допущення помилки у написанні прізвища у свідоцтві про право на зайняття нотаріальною діяльністю законодавством встановлено позасудовий порядок їх виправлення - шляхом видачі повторно свідоцтва фізичній особі, та не потребує окремих звернень до суду з метою встановлення фактів належності документа особі чи встановлення іншого факту. Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що висновок експерта лінгвістичної експертизи, в тому числі судового, не замінює собою процедури виправлення помилки такого документу, визначеного законодавством. Натомість, небажання визнавати помилку у документі та небажання її виправити, свідчить лише про свідоме ігнорування вимог законодавства у сфері провадження нотаріальної діяльності та незаконність дій позивача. Згідно ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Таким чином, державою надається можливість фізичній особі здійснювати нотаріальну діяльність від власного імені. Право на ім`я закріплене у ст. 294 ЦК України, яка визначає, що фізична особа має право на ім`я. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації. Статтею 28 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім`я) або діяти без зазначення імені. Ім`я фізичній особі надається відповідно до закону. Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що ім`я особи - прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи. Таким чином, прізвище є частиною імені фізичної особи. При цьому, Роз`яснення Міністерства юстиції України від 29.06.2011 «Порядок присвоєння прізвища, імені, по батькові дитині при державній реєстрації народження» визначає, що при визначенні прізвища, імені та по батькові дитини є ряд важливих правових моментів. Серед них: при державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен. Однак кількість імен не обмежується у тих випадках, коли мати і (або) батько дитини належать до національних меншин і порядок присвоєння імені є звичаєм конкретної з них. Проте, законодавство України не надає можливості присвоєння та володіння декількома прізвищами, за винятком вибору подвійного прізвища при реєстрації шлюбу. При цьому, подвійне прізвище є єдиним цілим, єдиною одиницею, а особа з подвійним прізвищем не має можливості на власний вибір вчиняти правочини, здійснювати інші юридично значимі дії та діяти щоразу на вибір від якоїсь конкретної частини прізвища. Воно є неподільним. Натомість, із статті ст. 3 Закону України «Про нотаріат» чітко вбачається обов`язок діяти нотаріуса при здійсненні нотаріальної діяльності від власного імені. Використання псевдоніму при здійсненні нотаріальної діяльності недопустиме. Таким чином, реалізація повноважень нотаріуса «ОСОБА_2» та надання йому відповідних прав нотаріуса у Єдиних та Державних реєстрах, який насправді є громадянином України «ОСОБА_1» є грубим порушенням законодавства у сфері нотаріальної діяльності та захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Прізвище « ОСОБА_2 », що було помилково записане у попереднє свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача не є його прізвищем, та не належить до його персональних даних, та не «охороняється законом», як зазначає позивач. Натомість, до паспорта громадянина України, що як документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, вноситься, зокрема, інформація про ім`я особи (п. 3 ч. 7 ст. 21 Закону України України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»). Прізвище « ОСОБА_2 » не є прізвищем позивача та не належить йому згідно даних паспорта, а тому не може бути його персональними даними. Стаття 294 ЦК України чітко визначає, що у разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Відтак, рекомендації відповідача щодо приведення свідоцтва у відповідність із даними паспорта Позивача є законними та обґрунтованими. Окрім того, листом Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 14.04.2017 року № 4-19/1515 позивачу було письмово рекомендовано отримати повторне свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю у зв`язку із необхідністю внесення виправлень до запису прізвища, про що було також повідомлено відповідача листом Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 07.07.2017 року № 01.1-35/5730/4. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити. Керуючись ст. 229, 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" - задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т. Повний текст постанови виготовлено - 03 жовтня 2022 року.