Постанова 4824 № 757/50138/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 757/50138/21-ц Апеляційне провадження 22-ц/824/9139/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Немировської О.В., Ящук Т.І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», поданої через представника Мусійченка Данила Леонідовича, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про безпідставно списаних грошових коштів, в с т а н о в и в : у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом АТ КБ «Приватбанк», у якому просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно списані з банківської картки грошові кошти в сумі 46 689,49 грн. В обґрунтування позову зазначала, що 05.11.2010 між сторонами підписано анкету - заяву. 27.02.2019 рішення Глобинського районного суду Полтавської області, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20.05.2019 відмовлено задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до виписки з банківської картки, на яку нараховувалась заробітна плата, АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.09.2018 по 26.08.2020 без відповідних на те законних підстав, без її дозволу як власника банківської карти автоматично списав грошові кошти для погашення простроченої заборгованості на загальну суму 46 689,49 грн. Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено застосування договірного списання коштів з рахунку платника. Розпорядження щодо списання коштів вона не надавала. 07.11.2019 вона звернулася до відповідача із заявою про припинення списання грошових коштів, проте останній повідомив про наявність у неї заборгованості перед банком. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2022 позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму безпідставно списаних коштів у розмірі 46 689,49 грн. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з даним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, підписуючи заяву, згідно якої позивачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» складають між ними договір про надання банківських послуг. Зазначені обставини не заперечуються сторонами, а також встановлені у судових рішеннях у справі № 527/1801/18. Суд не врахував, що відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості суд виходив з пропуску ними позовної давності, проте визнав наявність заборгованості. Суд не звернув уваги, що відповідно до п. 26.1 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Судом не враховано положення п. 2.1.1.3.3, п. 2.1.1.3.5 та п. 2.1.1.12.9 Умов та правил надання банківських послуг, яким передбачено, що клієнт доручає банку списувати з картрахунку, з рахунку та рахунку Держателя грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань. Вважає, що банк мав усі законні підстави здійснювати договірне списання, що прямо встановлено в Умовах та правилах надання банківських послуг, а висновки суду, що банком не надано витягу з умов, які б містили підпис позивачки є безпідставними, оскільки укладення договору та ознайомлення із умовами встановлено судовим рішенням у справі № 527/1801/18, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що факти викладені в апеляційні скарзі не підтверджуються відповідними доказами і є лише припущенням відповідача. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка не надала банку згоду на списання грошових коштів з її рахунку. Відповідачем не надано будь - якого витягу з Умов і правил надання банківських послуг, які б містили підпис позивачки. Судом не встановлено які саме Умови та правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і на які погодилась позивачка. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 05.11.2010 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 підписано анкету - заяву. У вересні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором у сумі 116 965,99 грн, з яких 9 251,01 грн заборгованість за кредитом, 107 714,98 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 05.11.2010 по 30.03.2018. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 27.02.2019, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20.05.2019 у задоволенні позову відмовлено. Відповідно до виписки з банківської картки ОСОБА_1 , на яку нараховувалась заробітна плата, АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.09.2018 по 26.08.2020 автоматично списав для погашення простроченої заборгованості з картки позивачки 46 689,49 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що списання грошових коштів з рахунку позивачки проведено банком без відповідних правових підстав. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. На підставі ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Згідно із статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно із статтею 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків, обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Відповідно до підпунктів 1, 6 пункту 21.1 статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; ініціювання переказу здійснюється шляхом подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні. Згідно пунктів 26.1 та 26.3 статті 26 вказаного Закону платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. За змістом пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті від 21.01.2004 № 22, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Згідно з пунктом 6.5 Інструкції, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання. Пунктом 46 Розділу ІІІ Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України передбачено, що меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. Відповідно до п. 47 розділу ІІІ цього Положення внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. З рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 27.02.2019 вбачається, що між сторонами 05.11.2010 підписано анкету - заяву, відповідно до якої встановлено кредитний ліміт 10 000 грн. На підставі цієї заяви ОСОБА_1 було видано кредитну картку терміном дії до 09/14. Судом встановлено, що останній платіж ОСОБА_1 здійснила на погашення заборгованості 23.08.2012, а надалі банк самостійно проводив списання заборгованості автоматично, та судом відмовлено у стягненні заборгованості за пропуском позовної давності. 12.09.2018 ОСОБА_1 підписала анкету - заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до виписки з карткового рахунку позивачки (картка для виплат ( НОМЕР_1 )) з цього рахунку відповідач списав автоматично кошти для погашення простроченої заборгованості 46 689,49 грн. Будь - яких розрахунків такої заборгованості відповідач не надав. З виписки ж вбачається, що кредитний ліміт встановлено 0.00. Оскільки будь - яких розпоряджень на списання коштів позивачка не надавала, а відповідач не довів наявність у позивачки заборгованості у вищезазначеній сумі, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що таке списання є неправомірним. Доводи апеляційної скарги про те, що виписка по рахунку не є належним доказом списання ними грошових коштів, про те, що картка НОМЕР_1 можливо належить іншій особі, а не позивачці та про те, що не надано доказів, що це саме вони проводили списання коштів не можна визнати обгрунтованими, оскільки відповідач не надав доказів про те, що позивачка має іншу картку у їх банку, ніж та, по якій проведено списання коштів, та що списання таких коштів проведено іншою банківською (фінансовою) установою. 07.12.2019 позивачка подала до відповідача заяву, в якій просила припинити автоматичне списання коштів з її рахунку. Листом від 10.12.2019 відповідач фактично підтвердив, що таке списання проводиться ними у рахунок погашення заборгованості за договором від 05.11.2010 відповідно до п. 1.1.3.1.5 Умов. Ні розмір заборгованості, ні її складові, ні період нарахування такої заборгованості у листі - відповіді не зазначено. Відтак доводи апеляційної скарги про те, що можливо це не відповідач проводив автоматичне списання грошових коштів з картки позивачки суперечать обставинам, викладеним у листі відповідача від 10.12.2019, а також іншим доводам апеляційної скарги про те, що відповідач має право автоматично списувати грошові кошти у разі наявності заборгованості відповідно до Умов і Правил надання банківських послуг (надалі Умов), з якими погодилася позивачка. До відзиву на позовну заяву представником відповідача було надано витяг з Умов, відповідно до п. 1.1.3.1.5 яких клієнт доручає банку списувати кошти з рахунків клієнта у межах сум, що підлягають оплаті банку за договором у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з рахунка у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), у межах платіжного ліміту рахунка. Проте, таке списання передбачене у разі настання термінів платежів. Відповідач же ні у відповіді позивачці, ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі не зазначив за якими ж саме платежами у позивачки настав термін їх сплати. У самій виписці по рахунку зазначено кредитний ліміт «0.00». Будь - яких інших доказів про те, що позивачка отримала кредитні кошти не надано. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 27.02.2019 у задоволенні позову про стягнення з позивачки заборгованості за період з 05.11.2010 по 30.03.2018 у сумі 116 965,99 грн відмовлено. Доказів про те, що автоматичне списання коштів проведено відповідачем у рахунок погашення заборгованості за інший період чи за іншим договором не надано. Доводи апеляційної скарги про те, у позові про стягнення заборгованості було відмовлено за пропуском позовної давності, проте судом встановлено наявність такої заборгованості, не мають правового значення. Оскільки у позові про стягнення заборгованості за період з 05.11.2010 по 30.03.2018 у сумі 116 965,99 грн відмовлено, вважається, що спір між сторонами щодо даної заборгованості вирішений, відтак жодна із сторін не вправі вимагати в подальшому виконання зобов`язань на вказану суму за той же період, а більше того, за наявності рішення про відмову у позові списувати таку суму заборгованості автоматично. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 06.10.2022. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук