Постанова Київський апеляційний суд № 707/247/20

справа № 707/247/20 провадження № 22-ц/824/2775/2021 головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про повернення безпідставно набутих коштів, В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до банку про повернення безпідставно набутих коштів, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, датованої 01 липня 2020 року, просив суд стягнути з відповідача 2 576, 16 грн безпідставно набутих коштів. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 576, 16 грн та судовий збір у розмірі 840, 80 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_2 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасуватиз мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, із неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції погодився із твердженнями банку в частині необґрунтованості доводів позивача про безпідставне набуття грошових коштів, однак в супереч принципу диспозитивності визначеного ст. 13 ЦПК України, задовольнив позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Третяк В.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вказує, що в даному випадку, предметом позову є - повернення коштів в загальному розмірі 2 576,16 грн, а підставою позову є встановлений судом (під час розгляду іншої справ) факт наявності переплати за договором. Повернення коштів, як безпідставно набутих за своєю юридичною природою є лише правовою кваліфікацією правовідносин. А тому, навіть у випадку, якщо позивачем невірно було визначено норми, які регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки у справі ціна позову становить 2576,16 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і указана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що сума у розмірі 2576,16 грн, що становить різницю між сумою, списаною відповідачем у порядку договірного списання та взятою позивачем сумою у кредит, стягнута безпідставно, що відповідачем не спростовано. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 19 березня 2012 року між сторонами АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було підписано договір б/н та відкрито картковий рахунок з встановленим кредитним лімітом в сумі 25 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Договір укладено шляхом підписання позичальником анкети-заявки про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанку» б/н, згідно з якою відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розміщені у рекламному буклеті, складають між відповідачем та банком договір надання банківських послуг, ознайомився з вищевказаними умовами, що підтверджується його підписом у заяві. 26 вересня 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся із позовом до Черкаського районного суду Черкаської області із вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № б/н від 19 березня 2012 року у розмірі 126 394, 26 грн, що складається із суми заборгованості за кредитом (тілом кредиту) 11 878, 91 грн та заборгованості за відсотками за період з 19 березня 2012 року по 30 березня 2018 року - 114 515, 35 грн. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року, що набрало законної сили 16 січня 2020 року на підставі постанови Черкаського апеляційного суду, у справі № 707/2316/19 у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено (а.с. 6-11). Відповідно до встановлених Черкаським районним судом Черкаської області обставин, що мають юридичне значення, ОСОБА_1 , починаючи з 25 січня 2013 року по 31 липня 2019 року сплатив на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у розмірі 27 576, 16 грн - сума погашення за наданим кредитом. Тобто, ОСОБА_1 було витрачено 25 000 грн запозичених коштів, а сплачено 27 576, 16 грн у погашення за наданим кредитом (тілом кредиту), що свідчить про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк». Крім того, як вказано у рішенні суду від 20 листопада 2019 року, у матеріалах справи № 707/2316/19 наявна довідка АТ КБ «ПриватБанк» про те, що ОСОБА_1 немає заборгованості по кредитному договору за номером CSXRFM22231027 від 19 березня 2012 року. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої ст. 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, обставини того, що позивачем було витрачено 25 000 грн запозичених коштів, а сплачено 27 576, 16 грн у погашення за наданим кредитом (тілом кредиту), а відтак встановлення Черкаським районним судом Черкаської області обставини щодо виконання зобов`язання у більшому розмірі ніж передбачено зобов`язанням, не потрібно доказувати у силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України. У доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у порушення норм процесуального права суд не може самостійно визначити підстави позову, однак такі доводи не відповідають обставинам справи, оскільки із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив повернути йому безпідставно набуті кошти. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18). Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що сума у розмірі 2 576, 16 грн, що становить різницю між сумою, списаною відповідачем у порядку договірного списання та взятою позивачем сумою у кредит, стягнута безпідставно є правильним. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив надані позивачем докази, яким дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК. П. Приходько С.О. Журба