Постанова 4824 № 761/19251/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 року місто Київ. Справа 761/19251/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/8673/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Желепи О.В. суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання Ковальової В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року (у складі судді Піхур О.В., інформація щодо дати повного судового рішення відсутня) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та пені, - В С Т А Н О В И В: У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про повернення коштів. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 327 600 грн 00 к., пеню згідно п. 9 Договору позики 2% від заборгованої суми за кожний день прострочення у розмірі 2 391 480 грн 00 к., індекс інфляції у розмірі 68 468 грн 40 к., та понесені позивачем судові витрати. В обґрунтування позовних вимог вказував, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14 березня 2015 року укладено Договір позики, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальнику грошову суму у розмірі, еквівалентному 12 600 доларів США за курсом продажу долара ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» на дату укладання цього договору (1 долар США - 26 грн 00 к.), що становить 327 600 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику в вищезазначеному розмірі позикодавцю, в термін та на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п. 2 Договору термін повернення позики до 14 квітня 2015 року включно. Відповідачем додатково написано ще й розписку 14 березня 2015 року. Проте відповідач зобов`язання не виконав, заборгованість вчасно не погасив. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 2 787 548 грн 40 к., судові витрати в розмірі 3 654 грн 00 к., а всього підлягає стягненню : 2 791 202 грн 40 к. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 06 грудня 2021 року направив до Шевченківського районного суду м. Києва апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване заочне рішення скасувати та прийняти по справі інше рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення містить неповне з`ясування судом обставин справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що разом з укладенням договору позики між позивачем та відповідачем було укладено договір закладу транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. Про вказані обставини позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд не повідомив. Зазначає, що оскільки відповідач не міг повернути позику, то залишив автомобіль у володінні позивача для його подальшого продажу та погашення заборгованості. Звертає увагу суду на те, що на транспортний засіб, що перебував у заставі, в рахунок боргу було звернуто стягнення. Посилається на те, що приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А.І. було вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на предмет закладу до ухвалення оскаржуваного рішення. Проте, на адвокатський запит нотаріусом копії документів надані не були, а тому відповідачем подано до апеляційної скарги клопотання про витребування доказів. Зазначає, що діяльність позивача по суті є автоломбардом, про що свідчать рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/19426/19 та Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/7095/16-ц, та інших справах. Зауважує, що позивачем було штучно створено ситуацію щодо збільшення суми боргу, а не самостійно його погашено за рахунок переданого автомобіля. У тексті рішення є посилання про подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, проте в самому тексті судового рішення взагалі не передбачено, на якій стадії та щодо чого було подано таку заяву. Крім того, посилається на те, що в оскаржуваному рішенні було встановлено, що позика є безпроцентною, незважаючи на це з відповідача стягуються проценти у розмірі 2 391 480 грн 00 к. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Як вбачається з матеріалів справи, інші учасники своїм правом щодо подачі відзиву не скористались. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року було витребуваноу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І. належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14 березня 2015 року договору позики та договору закладу транспортного засобу, та щодо звернення стягнення на заставлене майно, а також щодо вчинення виконавчого напису в межах згаданих правочинів; належним чином завірену копію Довіреності від 14 березня 2015 року, реєстр.№1028, бланк серія НАМ №603821, видану ОСОБА_1 та належним чином завірену копію Витягу про реєстрацію вказаної довіреності в Єдиному реєстрі довіреностей. На виконання вимог ухвали, приватний нотаріус направила на адресу Київського апеляційного суду витребувані матеріали, а саме належним чином завірену копію нотаріальної справи. В судовому засіданні 04 жовтня 2022 року представник відповідача адвокат Романчук О.А. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток на поштові адреси. Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. ч.ч. 1, 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу). При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що 14 березня 2015 року між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) було укладено Договір позики № 1, відповідно до умов якого, позикодавець передає у власність позичальнику грошову суму у розмірі, еквівалентному 12600 доларів США за курсом продажу долара ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» на дату укладання цього договору (1 долар США - 26,00 грн.), що становить 327600,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позику в вищезазначеному розмірі позикодавцю, в терміни та на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 2 договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути отриману ним суму позики до 14 квітня 2015 року включно. Місце виконання зобов`язання щодо повернення позики - місто Київ. Цей договір може бути продовжений за згодою сторін. Згідно п. 3 договору, за домовленістю сторін позика є безпроцентною. Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання відповідачем суми позики в розмірі 327600,00 грн. підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_1 від 14 березня 2015 року. Судом встановлено, що, станом на день подачі позовної заяви і по теперішній час, відповідач борг позивачу за Договором позики від 14 березня 2015 року не повернув. Суд першої інстанції вважав доведеною обставину, що розмір неповернутого боргу становить: 327600,00 грн, а розмір пені за кожен день прострочення згідно п. 9 Договору позики за період з 15.04.2015 року по 13.04.2016 року складає суму 2391480,00 грн.; індекс інфляції - 68468,40 грн. Дослідивши, нові докази, колегія суддів, дійшла висновку, що вищенаведені обставини, які суд вважав встановлені, повністю спростовуються наданими відповідачем доказами, які прийняті апеляційним судом з дотриманням вимог ст. 367 ЦПК України, та з огляду на те, що вони мають вирішальне значення для встановлення обставин, які мають правове значення для вирішення спору. Щодо стягнення основної суми боргу, апеляційний суд виходить з наступного: Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі (ч. 2 ст. 575 ЦК України) Відповідно до п. 10 Договору позики №1 від 14 березня 2015 року, з метою забезпечення позичальником своїх зобов`язань за цим договором, в тому числі, щодо повернення суми позики, можливих штрафних санкцій, Позичальник укладає договір закладу транспортного засобу (а.с. 7). Однак позивач не повідомив суд першої інстанції щодо укладення такого договору закладу транспортного засобу, та не вказав про наявність можливості виконання зобов`язання шляхом звернення стягнення на рухоме майно та не надав суду такий договір. Відповідно до договору закладу транспортного засобу від 14 березня 2015 року сторонами договору є Заставодавець - ОСОБА_1. та Заставодержатель ОСОБА_2 (а.с. 206-207). Згідно п.1.1. цей Договір забезпечує виконання Заставодавцем зобов`язань, які виникають з Договору позики №1 від 14 березня 2015 року, укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем. п.2.1. Договору закладу передбачено, що з метою забезпечення зобов`язань до Договору позики Заставодавець передає у заставу Заставодержателю, транспортний засіб MERCEDES-BENZ, МОДЕЛЬ S 500, рік випуску 2004, колір Сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип Легковий Сєдан , зареєстрований Центром ДАІ 8007 16 вересня 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 та належить Заставодавцю, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 16 вересня 2014 року-надалі Предмет Закладу. Відповідно до п. 2.2 Сторони оцінюють Предмет Закладу в сумі 327 600 грн 00 к. Згідно п. 5.4. за рахунок предмета закладу Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за Договором позики і зверненням стягнення та реалізації предмета закладу, витрати на утриманняі збереження предмета закладу, а також інших збитків, завданих порушенням умов Договору позики або цього договору. Пунктом 5.2. передбачено, що звернення стягнення на предмет закладу та його реалізація здійснюється на розсуд Заставодержателя одним з наступних способів: за рішенням суду, в порядку встановленому чинним законодавством України; шляхом передачі предмета закладу у власність Заставодержателя в рахунок виконання Заставодавцем вимог Заставодержателя; шляхом продажу Заставодержателем предмета закладу шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; іншим способом, що не суперечить чинному законодавству України. Відповідно до заяви від 27 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса КМНО Шаповаленко А.І. У вказаній заяві Лемешок просив вилучити запис в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна на належний ОСОБА_1 автомобіль MERCEDES-BENZ, МОДЕЛЬ S 500, рік випуску 2004, колір Сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип Легковий Сєдан, зареєстрований Центром ДАІ 8007 16 вересня 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого 16 вересня 2014 року, у зв`язку з повним виконання ним зобов`язань за Договором позики №1 від 14 березня 2015 року та припиненням договору закладу транспортного засобу (а.с. 221). Як вже було зазначено судом, сторони погодили що предмет закладу буде знаходитись на зберіганні Заставодержателя або у визначеної ним третьої особи. З відповіді наданої Регіональним Сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) на запит про надання інформації вбачається, що автомобіль MERCEDES-BENZ, МОДЕЛЬ S 500, 2004 року випуску, кузов номер НОМЕР_1 23 червня 2015 року на підставі доручення серія НАМ №603821 виданого приватним нотаріусом Шаповаленко А.І. знятий з обліку для реалізації. А 18 серпня 2015 року відбулась вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації (а.с. 174-175). Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей - Довіреність від 14 березня 2015 року Бланк: НАМ №603821, особа яка видала довіреність Фірсов Олександр Юрійович, представник ОСОБА_2 (а.с.220). Таким чином, судом встановлено що відповідачем були виконані грошові зобов`язання за договором позики в повному обсязі. Звернення позивача з позовом у липні 2015 року про стягнення боргу за тим же договором свідчить про зловживання останнім, своїми процесуальним правами та намаганням отримати подвійну вигоду. Щодо стягнення пені, згідно п.9 Договору позики, у розмірі 2 % від заборгованої суми за кожний день прострочення та інфляції, суд виходить з наступного. Згідно п.9 договору позики було передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання, боржник виплачує пеню 2% від суми позики. За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (відповідальність за порушення грошового зобов`язання) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно п. 5.4. договору Закладу ОСОБА_2 за рахунок предмета закладу мав право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку). ОСОБА_2 в заяві від 27 травня 2015 року вказав про виконання ОСОБА_1 зобов`язання за договором позики №1 від 14 березня 2015 року в повному обсязі, що дає суду підстави встановити, що на час подачі позову, зобов`язання за договором були виконані і в частині погашення неустойки в тому числі. Строк виконання зобов`язання за договором позики відповідно до п.2 до 14 квітня 2015 року. Відповідно до поданої позивачем заяви про зняття заборони на відчуження, яка датована 27 травня 2015 року, грошові зобов`язання вже були виконані. За умовами договору закладу відповідач залишив у володінні позивача предмет закладу, одразу видав довіреність на його відчуження. Таким чином, відповідач мав законні сподівання, що у разі невиконання ним умов Договору позики, щодо повернення коштів в строк, його зобов`язання будуть виконані шляхом звернення стягнення позикодавцем(заставодержателем) на предмет закладу, або шляхом залишення предмету закладу у власності позикодавця (заставодержателя). За таких обставин, та враховуючи умови договору закладу, одночасну видачу довіреності на відчуження предмету закладу, суд не знаходить підстав для притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за ст. 625 ЦК України, через відсутність вини останнього та з урахуванням загальних засад цивільного судочинства визначених ст.3 ЦК України: добросовісності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення, висновки не відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення процесуальних норм, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 5 481грн 00 к. (а.с.140). Оскільки судом апеляційної інстанції скасоване заочне рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові, то з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 481грн 00к. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та пені, - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 481 грн 00 к. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2022 року. Головуючий: О.В. Желепа Судді: В.А. Кравець О.Ф. Мазурик