Постанова 4824 № 753/14078/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2021 року м. Київ справа №753/14078/15-ц провадження № 22-ц/824/10329/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю помічника судді, який за дорученням головуючого здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року у складі судді Трусової Т.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 07 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 240 000 грн. Посилався на те, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику до 07 серпня 2012 року, проте ні у встановлений договором строк, ні пізніше, відповідач борг не повернув. Уважав, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, відповідно до умов договору останній зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10% річних від простроченої суми. Зазначав, що станом на 27 липня 2015 року загальна заборгованість ОСОБА_2 складала 494 623,33 грн, з яких 240 000 грн - сума основного боргу; 183 346,62 грн - інфляційне нарахування; 71 276,71 грн - 10 % річних. На підставі викладеного, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції та 10 процентів річних від простроченої суми у розмірі 494 623,33 гривні та судові витрати в розмірі 3 654 гривні, а всього 498 277,33 гривень. Не погоджуючись з указаним рішенням, 19 травня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції та 10 % річних від простроченої суми у розмірі 475 080,38 грн. Уважає рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи. Апеляційну скаргу мотивує тим, що ОСОБА_2 не був присутнім з поважної причини при розгляді справи, оскільки за його фактичним місцем проживання жодних документів із суду він не отримував, а тому був позбавлений можливості знати про час і місце розгляду справи. Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що стороною позивача надано суду невірний розрахунок заборгованості з огляду на те, що дійсний термін прострочення боргового зобов`язання становить 1083 дні, відповідно розмір 10 % річних від простроченої суми складає 71 016,38 грн, а дійсний розмір інфляційних збитків за період з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року - 164 064 грн, оскільки сукупний індекс інфляції за вказаний період дорівнює 168,36, а не 1,764 як зазначено судом першої інстанції. Зауважує, що вказані неточності у розрахунках позивача призвели до надмірного стягнення з ОСОБА_2 додаткових 19 542,95 грн у рахунок боргу та додаткової суми судового збору. 01 липня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. А також просить апеляційну скаргу розглядати за відсутності позивача та його представника. 19 липня 2021 року на електронну адресу апеляційного суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якій останній просить розглянути справу за відсутності відповідача та його представника за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення про задоволення апеляційної скарги. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, взявши до уваги розрахунок позивача, виходив з того, що позичальник ОСОБА_2 не виконав договірне зобов`язання у встановлений строк, а тому порушене право позикодавця ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення суми позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10 процентів річних від простроченої суми всього у розмірі 494 623,33 грн. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 07 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 240 000 грн. Факт одержання вказаної суми коштів підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (а.с. 9). Договором позики передбачено строк повернення позики готівкою до 07 серпня 2012 року. Відповідно до пункту 7 договору позики якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 претензію щодо сплати боргу, проте останній вимогу кредитора проігнорував (а.с. 11-13). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У матеріалах справи містяться оригінали договору позики та розписки, які за своїм змістом, умовами та характером є належним доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не заперечується факт укладення договору позики, отримання грошових коштів у розмірі 240 000 грн та обов`язку повернути вказані кошти у строк до 07 серпня 2012 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10 % річних від простроченої суми. Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України). Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернені, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховний Суд від 04 червня 2020 року в справі № 369/5393/15, від 05 червня 2019 року в справі № 367/5899/15-ц. Заявляючи вимоги про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 183 346,62 грн та 10% річних від простроченої суми у розмірі 71 276,71 грн позивач визначив період стягнення з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року. Визначаючи суму до стягнення, суд першої інстанції послався на розрахунок позивача, згідно якого при обрахунку 10% річних від простроченої суми за період з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року зазначено кількість днів прострочення - 1084 дні, а суму заборгованості за процентами - 71 276,71 грн; при обрахунку інфляційних втрат позивачем наведено сукупний індекс інфляції за період з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року на рівні 1,764, а розмір боргу з урахування індексу інфляції - 183 346,62 грн. Разом з тим, перевіривши розрахунок позивача та взявши до уваги доводи сторони відповідача, колегія суддів доходить висновку, що 10% річних від простроченої суми за період з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року складає 71 016,38 грн (240 000:100х10):365х1083), оскільки у період з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року кількість днів прострочення становить 1083 дні. Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 08 серпня 2012 року по 27 липня 2015 року складає 164 064 грн (240 000 грн*168,36), з огляду на те, що сукупний індекс інфляції за вказаний період дорівнює 168,36, а не 1,764 як вказано у розрахунку позивача та рішенні суду першої інстанції. Таким чином, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 становить 475 080,38 грн (240 000 грн + 71 016,38 грн + 164 064 грн). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України). У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, враховуючи викладене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції не перевірив належним чином розрахунок позивача, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Щодо аргументів апелянта про неналежне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та на це посилається сторона відповідача в апеляційній скарзі, судом першої інстанції ухвалено рішення за відсутності ОСОБА_2 . При цьому у матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстави для заочного розгляду справи відсутні. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 повідомлявся судом про призначені судові засідання на 15 вересня 2015 року та 05 жовтня 2015 року на єдину відому адресу місця реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 . Разом з тим, поштова кореспонденція повернута на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 15 вересня 2015 року судом першої інстанції було направлено на адресу ЖБК «Харчовик-7»: АДРЕСА_1 лист та судову повістку про призначення судового засідання на 05 жовтня 2015 року для вручення ОСОБА_2 , які були отримані особою за довіреністю (а.с. 33). Відповідно до частини третьої статті 76 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення) якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. Таким чином, суд першої інстанції за обставин не отримання відповідачем поштової кореспонденції, діяв у передбачений ЦПК України спосіб та направив судову повістку на адресу ЖБК «Харчовик-7» за місцем реєстрації відповідача для вручення її останньому. Наведене спростовує доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно з наведеним, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , місцевий суд не порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило його права на участь у судовому засіданні, є необґрунтованими. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення місцевого суду - зміні шляхом зменшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з 183 346,62 грн до 164 064 грн; 10% річних від простроченої суми з 71 276,71 грн до 71 016,38 грн, а загальну суму боргу з 494 623,33 грн до 475 080,38 грн відповідно. За змістом ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частин шостої та десятої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору в усіх інстанціях на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Отже, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 507,84 грн підлягає компенсації позивачеві за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 261,76 грн на користь держави. Зважаючи на вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, колегія суддів уважає за доцільне стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 753,92 грн. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року - змінити. Зменшити суму боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції з 183 346,62 грн до 164 064 грн; 10% річних від простроченої суми з 71 276,71 грн до 71 016,38 грн, а загальну суму боргу з 494 623,33 грн до 475 080,38 грн. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 753,92 грн на користь держави. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги. Повне судове рішення складено «20» липня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик