Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/12774/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12774/15 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Іщук І.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайгер» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Тайгер») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.07.2015 року №01-5/58467/15): - визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо складання акту перевірки від 01.04.2015 року №19/26-53-22-02-24/32306323 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тайгер», з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТОРЕНІЯ», за період з 01.08.2012 року по 31.12.2014 року; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002252202 від 06.07.2015 року Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, яким визначено збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1410160,00 грн. основного зобов`язання та штрафних санкцій у розмірі 705 080,00 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001422202 від 17 квітня 2015 року Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, яким визначено збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1676466 грн. основного зобов`язання та штрафних санкцій у розмірі 838 233 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001432202 від 17 квітня 2015 року Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, яким визначено збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 394 990 грн. основного зобов`язання та штрафних санкцій у розмірі 697 495 грн.; - зобов`язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві вилучити з автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі акту перевірки 01.04.2015 року №19/26-53-22-02-24/32306323 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тайгер» (код за ЄДРПОУ 32306323), з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТОРЕНІЯ» (код за ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.08.2012 р. по 31.12.2014 р.»; - зобов`язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві утриматися від вчинення дій щодо передачі та врахування результатів і висновків акту 01.04.2015 р. №19/26-53-22-02-24/32306323 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тайгер» (код за ЄДРПОУ 32306323) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТОРЕНІЯ» (код за ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.08.2012 р. по 31.12.2014». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року у задоволенні значеного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати, виходячи з наступного. Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дана справа неодноразово було предметом розгляду судів та переглядалась Вищим адміністративним судом України та Верховним Судом. У даному випадку, розгляду підлягають позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.04.2015 року №0001422202 та №0001432202. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу від 16.03.2015 року № 432 та направлення на проведення перевірки від 19.03.2015 року №2095, виданого ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, на підставі п.78.1.11 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та постанови заступника начальника 2 відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Тайгер», з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТОРЕНІЯ», за період з 01.08.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено відповідний акт №19/26-53-22-02-24/32306323 від 01.04.2015 року (далі по тексту - акт перевірки). Так, перевіркою контролюючого органу встановлено наступні порушення ТОВ «Тайгер»: п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1 676 466 грн., в т.ч. по періодам: три квартали 2012 року у сумі - 411605 грн., 4 квартал 2012 року у сумі - 472246 грн., 2013 рік у сумі - 713806 грн., 2014 рік у сумі 78809 грн.; п. 198.1, п.198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 1394990 грн., а саме: у серпні 2012 року у сумі 140184 грн., у вересні 2012 року у сумі 251822 грн., у жовтні 2012 року у сумі 185212 грн., у листопаді 2012 року у сумі 140639 грн., у грудні 2012 року у сумі 123906 грн., у січні 2013 року у сумі 160508 грн., у січні 2014 року у сумі 206482 грн., у лютому 2014 року у сумі 186236 грн. На підставі акта перевірки та виявлених порушень податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.04.2015 року (далі по тексту - оскаржувані ППР): - №000142202, яким ТОВ «Тайгер» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1676466 за основним платежем та 838233 - за штрафними санкціями; - №0001432202, яким ТОВ «Тайгер» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість у сумі 1394990 грн. за основним платежем та 697495 - за штрафними санкціями. Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов`язань став висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних взаємовідносин з контрагентом ТОВ «ТОРЕНІЯ», з огляду на штучність формування показників податкового обліку та безтоварний характер проведених операцій, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків до бюджету. Вказаний висновок податкового органу сформовано на підставі податкової інформації, отриманої по вказаному контрагенту позивача, а саме: акт ДПІ у Подільському районі м. Києва №145/26-56-22-01-03/38091691 від 20.03.2014, яким встановлено відсутність ТОВ «ТОРЕНІЯ» за податковою адресою. Також, обґрунтовуючи свою позицію щодо відсутності факту реального проведення спірних господарських операцій, відповідач посилався на ненадання позивачем до перевірки сертифікатів якості на товар та товарно-транспортних накладних, обов`язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. На думку відповідача, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди. Вважаючи оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився із твердженнями та мотивацією контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, наведених у акті перевірки, й, як наслідок, визнав оскаржувані рішення такими, що прийнято у відповідності до вимог законодавства. Також, судом першої інстанції взято до уваги, наявність судового рішення, прийнятого за результатами розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, а саме - рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТОРЕНІЯ». Крім того, директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне. Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За правилами п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов`язку, як передбачено п. 38.1 ст. 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Відповідно до абз. 1 пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. «а» п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. У силу п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту. Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставами для прийняття оскаржуваних ППР від 17.04.2015 року, які є предметом оскарження, стали: - безтоварність господарських операцій ТОВ «Тайгер» з контрагентом ТОВ «ТОРЕНІЯ», у період, що перевірявся; - завищення повноти визначення витрат, за період з 01.08.2012 по 31.12.2014 по взаємовідносинам з ТОВ «ТОРЕНІЯ», на загальну суму 7 001 905,45 грн., в тому числі по періодам: три квартали 2012 року у сумі - 1 960 027,1 грн., 4 квартал 2012 року у сумі - 2 248 790,95 грн., 2013 рік у сумі - 2 355 264,4 грн., 2014 рік у сумі 437 823,00 грн.; - заниження податку на прибуток на суму 1 676 466,00 грн., в т.ч. по періодам: три квартали 2012 року - у сумі 411 605,00 грн., 4 квартал 2012 року у сумі - 472 246 грн., 2013 рік у сумі 713 806,00 грн., 2014 рік у сумі 78 809,00 грн.; - заниження податку на додану вартість на суму 1 394 990,00 грн., а саме: у серпні 2012 року у сумі 140 184,00 грн., у вересні 2012 року у сумі 251 822,00 грн., у жовтні 2012 року у сумі 185 212,00 грн., у листопаді 2012 року у сумі 140 639,00 грн., у грудні 2012 року у сумі 123 906 грн., у січні 2013 року у сумі 160 508,00 грн., у січні 2014 року у сумі 206 482,00 грн., у лютому 2014 року у сумі 186 236,00 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що не заперечується сторонами, що підставою усіх вищезазначених нарахувань на підставі оскаржуваних ППР, викладених в акті перевірки від 01.04.2015 року, стали порушення в результаті здійснення господарських операцій між ТОВ «Тайгер» та ТОВ «ТОРЕНІЯ», що, на думку контролюючого органу, вплинуло на повноту сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток. Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків. Так, 01.08.2012 року між ТОВ «Тайгер» (покупець), в особі директора Мороз В.М. було укладено з підприємством ТОВ «ТОРЕНІЯ» (продавець)(далі по тексту - контрагент позивача), в особі директора ОСОБА_2, договір від 01.08.2012 року №176, а саме: порізка просоченого гумою паперу, фасування фарби, дроблення вітрози та сатіналу, виготовлення фарби згідно пантону, послуги фасування відповідного паперу. Вартість послуг визначалася сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах по наданим послугам. Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в акті про надані послуги протягом 30 днів з моменту підписання такого акту. Транспортні послуги проводяться за рахунок замовника. На підтвердження позиції щодо реальності проведення господарських операцій за перевіряємий період з ТОВ «ТОРЕНІЯ» та на виконання умов договору від 01.08.2012 року №173 до матеріалів справи позивачем було долучено копії наступних первинних документів: - видаткові накладні від 10.08.2012 №РН-57, №РН-58, від 13.08.2012 №РН-59, 22.08.2012 №РН-375, від 03.09.2012 №РН-139, від 03.09.2012 №РН-140, від 11.09.2012 №РН-277, від 24.09.2012 №РН-839, від 03.10.2012 №РН-173, від 08.10.2012 №РН-174, від 12.10.2012 №РН-341, від 26.10.2012 №РН-618, від 31.10.2012 №РН-1159, від 01.11.2012 №РН-030, від 05.11.2012 №РН-155, від 19.11.2012 №РН-430, від 30.11.2012 №РН-776, ВІД 29.08.2012 №РН-0000779; - податкові накладні від 10.08.2012 №57, №58, від 13.08.2012 №59, 22.08.2012 №375, від 03.09.2012 №139, від 03.09.2012 №140, від 11.09.2012 №277, від 24.09.2012 №839, від 29.09.2012 №962, №963, від 03.10.2012 №173, від 08.10.2012 №174, від 15.10.2012 №341, від 26.10.2012 №618, від 31.10.2012 №1159, від 01.12.2012 №30, від 05.11.2012 №155, від 19.11.2012 №430, від 30.11.2012; - акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2014 між ТОВ «Тайгер» та ТОВ «ТОРЕНІЯ»; - рахунок-фактура від 23.01.2014 №СФ-0000088, від 29.08.2012 №СФ-0001060, від 06.08.2012 №СФ-000964, від 09.08.2012 №РН-0000705, від 22.01.2014 №СФ-0000085, від 10.09.2012 №СФ-0001100, від 24.07.2012 №СФ-000910; - довіреність від 23.01.2014 №22, від 29.08.2012 №242, від 06.08.2012 №218, від 03.09.2012 №110, від 13.11.2012 №121, від 24.09.2012 №261. Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого позивачем долучено оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за період: з 01.08.2012 по 31.01.2013, за січень 2014 року. У свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що вказані первинні документи підтверджують факт господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та наявність об`єктів оподаткування податком на прибуток по операціям з придбання товару (робіт, послуг). Також, 03.09.2012 між ТОВ «Тайгер» (замовник) та ТОВ «ТОРЕНІЯ» (виконавець) було укладено договір на надання послуг №176, про надання послуг: порізка просоченого гумою паперу, фасування фарби, дроблення вітрози та сатіналу виготовлення фарби згідно пантону, послуги фасування відповідного паперу. Реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором, актами про надання послуг, податковими накладними. Також, за результатом виконання умов вказаного договору позивачем було складено акт приймання-здачі. Розрахунки за придбані послуги було проведено між сторонами у безготівковій формі, що підтверджує банківськими виписами по рахунку позивача. Згідно з Додатковою угодою №1 до Договору від 03.09.2012 року №176 сторони досягли домовленості з приводу виконаних робіт по: порізці паперу; фасуванні фарби; дробленню вітрози та сатиналу; виготовленню фарби згідно пантону; послуги пакування товару. На підтвердження позиції щодо реальності проведення господарських операцій за перевіряємий період з ТОВ «ТОРЕНІЯ» та на виконання умов Договору від 03.09.2012 №176 до матеріалів справи долучено копії наступних документів: - акти здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.09.2012 №ОУ-0000962, №ОУ-0000963, від 30.11.2012 №ОУ-0000777, від 28.06.2013 №ОУ-0000696; - податкові накладні від 28.06.2013 №696, від 17.07.2013 №252, від 29.07.2013 №902, від 12.08.2013 №168, від 23.08.2013 №РН-000544; - видаткові накладні від 05.07.2013 №РН-000114, від 17.07.2013 №РН-000252, від 29.07.2013 №РН-00902, від 12.08.2013 №РН-000168, від 23.08.2013 №544, від 23.08.2013 №РН-000545, від 03.02.2014 №РН-0000104; - довіреність від 27.03.2014 №2370, від 03.02.2014 №20, від 31.01.2014 №01/0047, від 14.01.2014 №372460/10, від 23.12.2013 №126, від 13.12.2013 №1840, від 29.11.2013 №943, від 27.11.2013 №90; - платіжні доручення від 21.10.2013 №977, від 28.08.2013 №793, від 21.08.2013 №767, від 14.08.2013 №751, від 23.07.2013 №676, від 09.07.2013 №638, від 19.12.2012 №1113, від 11.10.2012 №919. Отже, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивач надав суду копії вищевказаних документів, які, як вже було зазначено, відповідають вимогам чинного законодавства та є належними доказами. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, спірним питанням є кримінальне правопорушення, вчинені директором ТОВ «ТОРЕНІЯ», з цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Первинні документи (договори, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури тощо), які були укладені між позивачем та ТОВ «ТОРЕНІЯ», підписані, зокрема, директором контрагента ТОВ «ТОРЕНІЯ» ОСОБА_2 , який заперечував свою участь у створенні та діяльності відповідного товариства. Так, відповідно до матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за від 05.03.2014 року №32014100000000036, зареєстрованого за фактом ухилення від сплати податків в особливо великому розмірі, за ознаками кримінального правопорушення, передбачених частиною третьою статті 212, частини другої статті 205, частини третьої статті 209 КК України, були вилучені реєстраційні, банківські та інші документи ТОВ «ТОРЕНІЯ» (код ЄДРПОУ 38091691), які підписані від імені директора ОСОБА_2 . Згідно з ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 року по справі №758/9746/14-к ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав за вчинення злочину передбаченого частиною першою статті 205 КК України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. У вищевказаній ухвалі судом встановлено, що у квітні 2012 року ОСОБА_2 своїми умисними діями, які виразилися у створенні суб`єкта підприємницької діяльності ТОВ «ТОРЕНІЯ», вчинив злочин, передбачений частиною першої статті 205 КК України. Тобто, ОСОБА_2 - засновник і директор ТОВ «ТОРЕНІЯ», якого визнано винним у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), проте, з нереабілітуючих підстав, у зв`язку із закінченням строків давності, звільнений від кримінальної відповідальності, а провадження відносно нього закрито, заперечував свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зокрема в постановах від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 06.05.2020 у справі №640/4687/19, від 14.12.2020 у праві №826/10879/18, касаційна інстанції дійшла висновку, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав. На підставі вищезазначених обставин справи та правової позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність судового рішення, прийнятого за результатами розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, а саме: рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, ставить під сумнів реальність господарських операцій між ТОВ «Тайгер» та ТОВ «Торенія». Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вказаний висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне. Так, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку ТОВ «Тайгер», на підтвердження правомірності зазначених господарських операцій, надано до перевірки належним чином оформлені первинні документи, зокрема, договори поставки, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та інше. Визначаючи ТОВ «Тайгер» зобов`язання з ПДВ і податку на прибуток, податковий орган послався на правову позицію Верховного Суду, яка була взята до уваги судом першої інстанції, відповідно до якої податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, мотивував судове рішення тим, що позивач не довів фактичного здійснення спірних господарських операцій з контрагентом ТОВ «ТОРЕНІЯ», а рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. Крім цього, суд урахував інформацію, отриману і використану відповідачем при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014100000000036, під час здійснення якого, директор контрагента позивача заперечував свою участь у фінансово-господарській діяльності підприємства, підписання податкової та іншої звітності. Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, за змістом частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Правилу цієї норми Закону № 996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення). Так, підтвердженням господарської операції, виходячи з визначення Закону № 996-ХIV, є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції. При цьому, ПК України та Закон № 996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів. Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та, згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV, підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє твердження податкового органу, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про те, що засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента) свідчить про фактичну відсутність у такої юридичної особи цивільної дієздатності, тобто одного з обов`язкових критеріїв визнання юридичної особи учасником податкових правовідносин, з огляду на те, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку. Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України, у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 по справі № 160/3364/19. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає,що порушення, допущені контрагентом позивача ТОВ «ТОРЕНІЯ», за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків - ТОВ «Тайгер», адже чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів, так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам. Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків. Водночас, немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента. При цьому, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків. Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань. Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX). Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ. Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин. Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті. Зазначені вище обставини, з огляду на положення статті 90 КАС України підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних. Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що у справі, яка розглядається, контролюючий орган не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагента по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагента і злагодженості дій між ними. Висновки про відсутність можливості здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані ТОВ «Тайгер» до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню. Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)». Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних ППР, відповідно до норм чинного законодавства. Відповідно до пп. «б» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Тайгер» було сплачено судового збору за подання позовної заяви 4946,00 грн. та 7417,50 грн. за подання апеляційної скарги (загальна сума: 12 363,50 грн.), що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України). Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» - задовольнити повністю. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0001422202 та №0001432202 від 17 квітня 2015 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» (код ЄДРПОУ 32306323), витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 12 363,50 грн. (дванадцять тисяч триста шістдесят три грн. 50 коп.). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 05.10.2022 року