Постанова 4855 № 320/5438/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5438/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язати відповідача, починаючи з 25.04.2019 провести перерахунок та обчислення державної (основної) пенсії ОСОБА_1 з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до положення ч. 3 ст. 59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 № 1-р(ІІ)/2019 у справі №3-14/20ІІ (402/19, 1737/19). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , викладену у листі від 09.04.2021 №3678-4230/К-02/8-1000/21. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної (основної) пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 01 березня 2021 року. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, у період з 15.10.1962 по 18.05.1964 проходив дійсну строкову військову службу. Відповідно до трудової книжки позивача від 25.08.1958 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_1 від 09.08.1989 позивач у період з 23.06.1964 по 10.06.1994 працював водієм у Фастівському автотранспортному підприємстві 31016 (перейменованого з 01.12.1987 у Фастівське автотранспортне підприємство 13211). Наказом по Фастівському АТП 31016 Київського обласного управління автотранспорту від 22.09.1986 №178 працівників підприємства, у тому числі й позивача, було відряджено в смт. Поліське для перевезення речей громадян, строком на 10 днів з 22.09.1986 по 01.10.1986. У період з 22 вересня по 01 жовтня 1986 року та з 20 жовтня по 31 жовтня 1986 року позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби Цивільної оборони Київської області від Фастівського АТП 31016 (з 01.12.1987 Фастівське АТП 13211), працюючи у Комплексному пункті перезагрузки та дезактивації с. «Діброва» Чорнобильської АЕС ім. В.І.Леніна, що підтверджується довідкою виконкому Дібровської сільської Ради народних депутатів від 31.10.1986 та посвідченням, виданим на ім`я позивача командиром військової частини НОМЕР_2 . Зазначені факти підтверджуються також копіями маршрутних листів, виданих на ім`я позивача, заявою ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Сушановою Т.В. 18.09.2008, який у 1986 році перебував на посаді начальника другої автоколони Фастівського АТП 21016 і відповідно до плану ЦО АТП був командиром формування ЦО автоколони по перевезенню та евакуації населення. Згідно з довідкою ВТЕК від 10.06.1994 (серія ВТЕ-25 № 011922) позивачу з 08.06.1994 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 08.12.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_3 та вкладку до посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській НОМЕР_4 від 07.05.1998. 25.02.2000 видано посвідчення серії НОМЕР_5 як особі з інвалідністю ІІ групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. За заявою позивача йому призначено пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що не заперечується сторонами. 12.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити йому нарахування та виплату пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", проте Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 09.04.2021 №3678-4230/К-02/8-1000/21 відмовило позивачу в такому перерахунку його пенсії, оскільки позивач не підпадає під зазначену категорію осіб. Позивач не погоджуючись з такою відмовою відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині, виходив з того, що положення ч. 3 ст. 59 Зaкoну Укрaїни «Прo статус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи», в частині «дійсної строкової» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 25 квітня 2019 року №1-р (ІІ)/2019 (справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), а відтак, позивач має право на перерахунок пенсії у п`ятикратному розмірі згідно з ч. 3 ст. 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» з 25 квітня 2019 року. Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Статтею 9 Закону № 796-XII визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих. Відповідно до статті 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі, проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Згідно примітки «*» тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань. Частиною 1 статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та інвалід ІІ групи по захворюванню, що пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, отримує пенсію по інвалідності згідно ст.54 Закону № 796-XII. Відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01 жовтня 2017 року) особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження. З 01 жовтня 2017 року редакція вказаної норми змінена Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, та застосовується із вказаного часу у такій редакції: «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року». Проте, Рішенням Конституційного Суду України (другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Також, вказаним рішенням встановлено, що словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 25 квітня 2019 року випливає, що визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону, та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення. Згідно з частиною 2 статті 152 Конституцій України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З огляду на наведене, чинними після 25 квітня 2019 року є положення частини третьої статті 59 Закону, згідно з якими особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Тобто, фактично в результаті ухвалення Рішення Конституційним Судом України змінено положення частини третьої статті 59 Закону, оскільки розширено раніше встановлений перелік осіб, на яких поширювався порядок обчислення пенсій по інвалідності, визначений цими положеннями Закону. Отже особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру згідно з частиною 3 статті 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» з 26 квітня 2019 року. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у зразковій справі №520/1972/19. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 23.06.1964 по 10.06.1994 працював водієм у Фастівському автотранспортному підприємстві 31016 (перейменованого з 01.12.1987 у Фастівське автотранспортне підприємство 13211). Наказом по Фастівському АТП 31016 Київського обласного управління автотранспорту від 22.09.1986 №178 працівників підприємства, у тому числі й позивача, було відряджено в смт. Поліське для перевезення речей громадян, строком на 10 днів з 22.09.1986 по 01.10.1986 Також , судом першої інстанції вірно встановлено, що у період з 22 вересня по 01 жовтня 1986 року та з 20 жовтня по 31 жовтня 1986 року позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби Цивільної оборони Київської області від Фастівського АТП 31016 (з 01.12.1987 Фастівське АТП 13211), працюючи у Комплексному пункті перезагрузки та дезактивації с. «Діброва» Чорнобильської АЕС ім. В.І.Леніна. Колегія суддів зауважує, що з наведеного вбачається, що під час ліквідації наслідків на ЧАЕС позивач не був зайнятий саме як військовослужбовець, а був залучений у складі невоєнізованого формування цивільної оборони. При цьому, посилання суду першої інстанції на те, що позивач прймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС як військовозобов`язаний, колегія суддів вважає помилковим з огляду на відсутність будь-яких доказів на підтвердження вказаного. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що позивач брав участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби або був призваний на військові збори, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Тобто, позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не як військовослужбовець, а його участь була зумовлена виконанням своїх трудових обов`язків за основним місцем роботи. При цьому, колегія суддів відхиляє наданий позивачем лист Міністерства оборони України від 18.06.2019 року №116/9/5 як доказ того, що останній приймав участь ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в якості військовозобов`язаного, оскільки вказаний лист адресований не позивачу, а іншій особі. Крім того, зі змісту вказаного листа неможливо встановити перелік осіб про яких йде мова. До того ж вказаний лист не підтверджує статус перебування позивача під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як військовослужбовця. Наведене у сукупності свідчить про те, що приймаючи рішення про відмову в перерахунку позивачу пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, як було встановлено вище та не заперечується сторонами, позивач отримує пенсію, саме відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» по інвалідності. Документів, що дають підстави для перерахунку його пенсії, згідно з ч. 3 ст. 59 зазначеного Закону позивачем надано не було. Враховуючи те, що позивач не відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на перерахунок пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, з огляду на що, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта в апеляційній скарзі спростовують правові висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.В. Федотов Судді Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко