Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/7445/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4255/22 Справа № 202/7445/21 Головуючий у першій інстанції: Бєсєда Г.В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, за участю секретаря Сахарова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, - ВСТАНОВИЛА: 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 13.10.2020 року в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Toyota Corolla», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «HONDA», номерний знак НОМЕР_2 , під його керуванням. Внаслідок цього позивач зазнав тілесні ушкодження та транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Наголошував, що у грудні 2020 року від звернувся до відповідача з метою компенсації спричинених в результаті ДТП збитків, однак коштів не отримав. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача шкоду, заподіяну в результаті ДТП, в сумі 144969,82 грн. (витрати на лікування - 20930, 82 грн., витрати, які необхідні для подальшого лікування - 58139 грн., матеріальну шкоду завдану транспортному засобу - 68000,00 грн.) та судові витрати. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого у сумі 10465,41 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні з відповідача матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення даної позовної вимоги. В іншій частині рішення місцевого суду не оскаржується. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого суду в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову в оскаржуваній частині, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 13 жовтня 2020 року о 19 годині 00 хвилин, керуючи мотоциклом «Хонда», д/н НОМЕР_3 , рухався в районі електроопори №822 по пр. Гагаріна в м. Дніпрі, де при виникненні небезпеки своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки або безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «Тойота», д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який виїжджав з вул. Марії Кюрі на пр. Гагаріна та повертав ліворуч. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 12.3 Правил дорожнього руху України, чим спричинив матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам, крім того, тілесних ушкоджень зазнав сам правопорушник. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2021 року у справі №201/921/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та закрито провадження у зв`язку зі збігом строку притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КупАП (а.с. 45-46). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.04.2021 року №201/921/21 постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП залишено без змін (а.с. 102-105). Крім того, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2021 року у справі №201/908/21 ОСОБА_2 під час руху, виїжджаючи на перехрестя нерівнозначних доріг із другорядної дороги вулиці Марії Кюрі, на якій встановлено дорожній знак 2.1 Дати дорогу Правил дорожнього руху України, діяв з порушенням вимог п. 16.11 та дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України. Проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не переконався в безпеці маневру, ОСОБА_2 не надав дорогу мотоциклу Honda СВ 400 SF, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі проспекту Гагаріна в місті Дніпро зліва направо по ходу його руху, виїхав на вказане перехрестя, внаслідок чого скоїв зіткнення з мотоциклом Honda СВ 400 SF, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 49-50). Внаслідок зіткнення, водію мотоцикла Honda СВ 400 SF, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_1 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому зовнішньої кісточки правої малогомілкової кістки з ушкодженням міжгомілкового синдесмозу, дельтоподібної та внутрішньої колатеральної зв`язок правого гомілково-ступеневого суглобу; сліду від загоєння глибокого садна чи поверхневої рани - по передній поверхні правого колінного суглобу, що відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день). Дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2021 року №201/908/21 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 жовтня 2020 року за №12020040030001877 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з його смертю (а.с. 49-50). Враховуючи вищевикладене, в настанні ДТП вбачається вина обох водіїв транспортних засобів. Власником транспортного засобу - мотоциклу «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на час ДТП був ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого ТСЦ №1249 (а.с. 80-81). Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-200081960 зі строком дій з 31.05.2020 року по 30.05.2021 року включно; страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 130000,00 грн., франшиза - 1500,00 грн. (а.с. 34, 44). 30 листопада 2020 року між ОСОБА_3 (власник мотоцикла) та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого власник мотоцикла передав позивачу право вимоги стосовно відшкодування шкоди, заподіяної транспортному засобу - мотоциклу «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, що сталася 13.10.2020 року за участю автомобіля «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та мотоцикла «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 (а.с. 32-33). Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). За вимогами статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20) вказано, що «у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов?язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №910/7449/17 (провадження №12-104гс18)). В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом установлено, що позивачу у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок зіткнення, спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому зовнішньої кісточки правої малогомілкової кістки з ушкодженням міжгомілкового синдесмозу, дельтоподібної та внутрішньої колатеральної зв`язок правого гомілково-ступеневого суглобу; сліду від загоєння глибокого садна чи поверхневої рани - по передній поверхні правого колінного суглобу, що відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день). Крім того, пошкоджено мотоцикл, яким керував позивач. З матеріалів справи вбачається, що у січні 2021 року позивач направляв на електронну адресу відповідача копії медичних документів щодо ушкодження здоров"я під час ДТП, яка відбулась 13 жовтня 2020 року; у квітні-травні 2021 року позивач направив на електронну адресу відповідача копію ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2021 року №201/908/21 (відповідно до якої кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 жовтня 2020 року за №12020040030001877 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з його смертю), копію постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №201/921/21 від 25 березня 2021 року (якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП). Факти одержання страховою компанією на електронну адресу юридичної особи зазначених вище документів у вказані позивачем строки визнано представником відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засіданні суду апеляційної інстанції. Крім того, на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів, відповідачем надано копії усіх документів страхової справи №25278 щодо ДТП, яка відбулась 13 жовтня 2020 року за участи позивача. Матеріали страхової справи №25278 містять копії вищевказаних документів, які були направлені позивачем на електронну адресу відповідача у січні та у квітні-травні 2021 року. Наведені вище факти свідчать про добросовісну поведінку позивача, про його звернення до страхової компанії для отримання страхового відшкодування протягом року з часу настанні страхового випадку. Доводи відповідача про отримання від позивача електронних копій письмових документів, які не були завірені належним чином, не спростовують висновку апеляційного суду щодо добросовісної поведінки позивача за викладених вище обставин, враховуючи стан здоров"я позивача, який одержав тяжкі травми під час ДТП. Разом з тим, колегія погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у страхової компанії обов"язку нараховувати та сплачувати страхове відшкодування на підставі надісланих позивачем незавірених електронних копій письмових документів. Встановлено, що з даним позовом до суду щодо стягнення страхового відшкодування після ДТП, що мала місце 13 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся 23 листопада 2021 року, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті (а.с. 37). Отже, виходячи з викладеного, враховуючи незначний пропуск позивачем річного строку, встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для подання заяви про страхове відшкодування у зв"язку з ушкодженням майна, на 40 днів, а також отримання позивачем тілесних ушкоджень та тривалого лікування; встановивши, що з даним позовом позивач звернувся до суду у межах трирічного строку позовної давності, - колегія, встановивши факт добросовісної поведінки потерпілої особи за викладених вище обставин, дійшла висновку, що позивач не може бути обмежений у праві вирішення питання щодо отримання страхового відшкодування (у зв"язку з пошкодженням мотоциклу «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 ), пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону №1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (абзац 2 пункту 15 вказаної вище постанови). У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди (абзац 3 пункту 15 Постанови Пленуму №4 від 01.03.2013 року). Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (абзац 4 пункту 15 Постанови Пленуму №4 від 01.03.2013 року). Статтею 30.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Згідно статті 30.2 вказаного вище Закону, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. У суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що в результаті ДТП 13 жовтня 2020 року мотоцикл «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , був суттєво пошкоджений, відновлювальному ремонту не підлягав, тому він, позивач, продав пошкоджений транспортний засіб за 400,0 дол. США; однак, будь-які письмові докази на підтвердження таких доводів позивач суду не надав. Ні місцевому, ні апеляційному судам позивачем не надано належних, допустимих доказів на підтвердження: - ринкової вартості мотоциклу «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 13 жовтня 2020 року до моменту пошкодження; - вартості вказаного транспортного засобу після ДТП 13 жовтня 2020 року; - вартості відновлювального ремонту та його недоцільності; - розміру майнової шкоди, що спричинена позивачу у зв"язку з пошкодженням вказаного мотоциклу. Посилання позивача на те, що ціна мотоцикла до ДТП складала близько 68000,00 грн., згідно даних сайту "АвтоРіа", - не може бути прийняте до уваги судом, адже відомості із сайту оголошень продажу схожих транспортних засобів не є належним та допустимим доказом вартості мотоциклу «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 13 жовтня 2020 року до моменту пошкодження. Матеріали страхової справи №25278 не містять висновку експерта (спеціаліста) щодо розміру майнової шкоди, спричиненої у зв"язку із пошкодженням вказаного вище мотоциклу. Згідно листа оцінювача-автотоварознавця ОСОБА_4 від 11.04.2022 року, він особисто оглядав 19.01.2021 року мотоцикл «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 ; а саме провів тільки огляд пошкодженого майна, оцінку вартості збитків не здійснював (а.с. 120-121). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Будь-яких інших належних та допустимих доказів розміру спричиненої позивачу матеріальної шкоди, внаслідок пошкодження мотоцикла «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , суду не надано, клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколами та звукозаписами судових засідань. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, яка спричинена пошкодженням транспортного засобу, саме з підстав недоведеності розміру матеріальної шкоди. Колегія звертає увагу, що, заявивши позовну вимогу про стягнення вартості мотоцикла до його пошкодження у ДТП 13 жовтня 2020, позивач не довів наявність підстав для висновку, що відновлювальний ремонт мотоцикла «Honda СВ 400 SF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , є недоцільним, що мотоцикл є фізично знищеним. Крім того, у позовній заяві, враховуючи зміст позовної вимоги, безпідставно не зазначено про передачу пошкодженого мотоцикла відповідачу. На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, належним чином фактичні обставини справи не встановив, помилково відмовив у стягненні матеріальної шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу через неподання відповідачеві у річний строк заяви про страхове відшкодування. Тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, у розмірі 68000,00 грн. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, завданої транспортному засобу, у розмірі 68000,00 грн. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині стягнення з ТДВ «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого, у сумі 10465,41 грн., відмови у стягненні витрати на лікування на суму 10465,41 грн. та витрат, які необхідні для подальшого лікування, в сумі 58139 грн. - не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду підлягає зміні в оскаржуваній частині - в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій оскаржуваній частині рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2022 року в оскаржуваній частині - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій оскаржуваній частині рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова