Постанова 4803 № 199/2651/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6153/22 Справа № 199/2651/22 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 липня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим договорів позики,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненим договорів позики. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 03 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, згідно умов якого позивач взяв у борг грошові кошти в розмірі 81 000 грн. строком до 15 жовтня 2012 року. Також 16 листопада 2012 року між сторонами було укладено ще один договір позики, за яким позивача взяв у відповідача у борг кошти в розмірі 75 000 грн. строком до 01 березня 2013 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено суму боргу з урахуванням інфляції у розмірі 156 162 грн., 1033,64 грн. 3% річних, судові витрати в розмірі 1571,96 грн. З виконання зазначеного рішення суду відкрито виконавче провадження. Проте, позивач зазначає, що повністю повернув стягнуті грошові кошти за договорами позики, про що 28.08.2019 ОСОБА_2 склав розписку, де зазначив, що претензій до ОСОБА_1 не має, по виконавчому провадженню №50868893 фінансової заборгованості немає. Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати припиненим договір позики від 03 жовтня 2012 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із його виконанням, визнати припиненим договір позики від 16 листопада 2012 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із його виконанням. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим договорів позики відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори позики від 03 жовтня 2012 року та від 16 листопада 2012 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 156 162 грн., 1033,64 грн. 3% річних, судові витрати в розмірі 1571,96 грн. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу, який би беззаперечно свідчив про те, що ним виконано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 в повному обсязі. Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Статтею 598 ЦК України визначенні підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1,2 цієї статті). За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поняття договору позики визначено ст. 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст. 1046 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. 31 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 707/2606/16-ц, провадження №61-28762св18, досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив висновок , про те , що статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. У своїй позовній заяві та поясненнях у судах першої й апеляційної інстанцій позивач зазначив, що повністю повернув стягнуті грошові кошти за договорами позики, про що 28.08.2019 ОСОБА_2 склав розписку, де зазначив, що претензій до ОСОБА_1 не має, по виконавчому провадженню №50868893 фінансових зобов`язань немає. Вказану розписку долучено до матеріалів справи. Вирішуючи спір, судом першої інстанції не було взято до уваги та не перевірено належним чином на виконання саме якого рішення суду було відкрито виконавче провадження №50868893 відносно якого позивач надає розписку. Так, із довідки Індустріального ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) вбачається, що на виконанні в Індустріальному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в період з 18.04.2016 року по 16.09.2019 року перебувало виконавче провадження №50868893 з примусового виконання виконавчого листа №2/205/1744/13 від 20.01.2016 року, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 158 767,60 грн. Крім того, судом не надано оцінки змісту вищевказаної розписки, з якої вбачається, що ОСОБА_2 в ній зазначив, що по виконавчому провадженню №50868893 ОСОБА_1 фінансових зобов`язань немає, тобто грошове зобов`язання по виконавчому листу №2/205/1744/13 від 20.01.2016 року, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 158 767,60 грн., - відсутнє. Зазначене спростовує посилання відповідача на встановлену судом апеляційного суду у постанові від 14.04.2022 року обставину, що розписка не містить інформації щодо виконання боржником саме грошового зобов`язання. Так, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про відсутність доказів щодо виконання грошового зобов`язання, послався на те, що розписка містить лише відомості, що відповідач не має претензій до позивача по паю. При цьому, матеріали виконавчого провадження №50868893, які були досліджені колегією суддів у судовому засіданні 28.04.2022 року, не містять відомостей щодо накладання арешту на земельний пай, належний відповідачу, та зняття з нього арешту, для чого, нібито, відповідач і надав вищевказану розписку. Зазначену обставину в судовому засіданні підтвердив державний виконавець, допитаний в судовому засідання в якості свідка. Таким чином, враховуючи, що в розписці зазначено, що по виконавчому провадженню №50868893 ОСОБА_1 фінансових зобов`язань немає, колегія суддів вважає, що вказана розписка свідчить про належне виконання позивачем боргових зобов`язань перед відповідачем по виконавчому листу №2/205/1744/13 від 20.01.2016 року, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 158 767,60 грн. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що позивач, на виконання вимог ст. 81 ЦПК України надав до суду належний доказ повернення відповідачу грошових коштів. За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про задоволення заявлених позовних вимог. На підставі ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі апеляційної скарги в розмірі 2820 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим договорів позики задовольнити. Визнати припиненим договір позики від 03 жовтня 2012 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із його виконанням. Визнати припиненим договір позики від 16 листопада 2012 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із його виконанням. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2820 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: