Постанова 4824 № 757/3392/19-ц

Головуючий у І інстанції Григоренко І.В. Провадження № 22-ц/824/9856/2021 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 30 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В : У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з нього на свою користь грошові кошти у розмірі 4000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 111 794,00 грн., та три проценти річних у розмірі 215,01 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 6 082,71 грн., та покласти на відповідача судові витрати. Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що відповідач на підставі усного договору, що підтверджується розпискою, одержав від нього в борг грошові кошти в розмірі 4 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 березня 2017 року. У вищевказаний строк відповідач борг позивачу не повернув, і на багаторазові прохання останнього про повернення коштів не реагує, у зв`язку із чим позивач і звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Печерського районногосуду м. Києва від 31 серпня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) доларів США 00 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 109 903 (сто дев`ять тисяч дев`ятсот три) грн. 00 коп., та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 215 (двісті п`ятнадцять) доларів США 01 цент, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 5 907 (п`ять тисяч дев`ятсот сім) грн. 60 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 158 (одна тисяча сто п`ятдесят вісім) грн. 11 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 450 (одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки та не дослідив належним чином надану позивачем розписку в розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, не встановивши справжньої правової природи укладеного між сторонами договору. Вказана розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, не відповідає визначеним законом вимогам за формою та змістом, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, а саме: відомостей дати та факту передачі позикодавцем грошей, дати та факту отримання позичальником позики. Оскільки дана розписка не містить обов`язкових для подібних правочинів реквізитів, як то ідентифікаційних даних про позикодавця і позичальника, ПІБ, паспортні дані, РНУКПН, адреси та ін., суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами укладено договір позики. При цьому, з тексту даної розписки вбачається лише те, що відповідач зобов`язується повернути борг ОСОБА_2 в сумі 4 000 доларів США, а про те, що відповідач ці кошти отримував від позивача і коли - не йдеться. Крім цього, правовідносини, що виникли між сторонами на підставі даної розписки, регулюються нормами ЦК України, якими передбачено, що повідомлення про необхідність повернення грошового боргу повинно бути надіслано письмово, передано через органи нотаріату рекомендованим листом із зворотнім повідомленням про вручення. Однак доказів письмового звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення коштів матеріали справи не містять. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Лазько С.В., заперечив проти задоволення скарги та просив залишити рішення суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (117 876 грн. 71 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2007 року відповідач ОСОБА_1 одержав у позивача ОСОБА_2 4 000,00 доларів США та зобов`язався повернути борг до 31 березня 2017 року, що підтверджується розпискою (а.с.7). Також встановлено, що кошти ОСОБА_1 в обумовлений у розписці строк ОСОБА_2 не повернув. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Враховуючи те, що відповідачем, як позичальником, не виконано обов`язок по поверненню позивачу, як позикодавцю, суми позики в обумовлений у розписці строк, законним та обґрунтованим є висновок суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми позики у розмірі 4 000 доларів США. Погоджується колегія суддів і з рішенням суду в частині застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних, оскільки згідно частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу; якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки між сторонами існує грошове зобов`язання, у якому відповідач не виконав свій обов`язок по поверненню коштів позивачу, обґрунтованим є висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних від простроченої суми у визначеному позивачем розмірі - 215,01 дол. США. Доводи апеляційної скарги відповідача про неналежність наданої позивачем розписки у якості доказу отримання коштів у борг у зв`язку з невідповідністю цього документу за формою та змістом вимогам, визначеним Законом, колегією суддів відхиляються, оскільки згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тобто, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов»язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов»язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Наведені правові висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17 (провадження № 61-1899св20). Наявна в матеріалах справи розписка підтверджує боргове зобов`язання відповідача, оскільки містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення позикодавцю, дату отримання коштів та дату їх повернення, отже є належним, допустимим та достовірним доказом, який підтверджує факт існування між сторонами боргових відносин. Необґрунтованими є і доводи скарги про те, що судом не взято до уваги відсутність в матеріалах справи доказів надсилання позивачем ОСОБА_2 письмової вимоги про повернення коштів відповідачу ОСОБА_1 , зважаючи на наступне. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У наявній в матеріалах справи розписці встановлено обов`язок ОСОБА_1 повернути борг ОСОБА_2 до 31 березня 2017 року, тобто встановлений строк (термін) виконання зобов`язання. Таким чином, оскільки в розписці встановлений строк, до якого борг повинен бути повернутий, то в силу Цивільного законодавства України, зокрема, ст. 530 ЦК України, кредитор не зобов`язаний повідомляти боржника про необхідність повернути борг, при цьому, сам факт неповернення боргу до 31 березня 2017 року вже підтверджує порушення ОСОБА_1 строку повернення боргу. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; законності та обгрунтованості рішення суду ці доводи не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя доповідач: Судді: