Постанова 4824 № 759/19795/19-ц

Головуючий у І інстанції Бусик О.Л. Провадження №22-ц/824/1095/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» про скасування безпідставно нарахованої заборгованості, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва ізпозовом, в якому просив суд ухвалити рішення про скасування безпідставної заборгованості, яку нараховує комунальне підприємство «Київтеплоенерго» за житлово-комунальні послуги з постачання гарячої води до квартири позивача за травень, червень, серпень та вересень 2019 року у сумі 714,36 грн., та зобов`язати КП «Київтеплоенерго» скасувати безпідставну заборгованість у розмірі 714,36 грн., яку відповідач нарахував позивачу, як споживачу, за травень, червень, серпень та вересень 2019 року. Також просив суд зобов`язати КП «Київтеплоенерго» виплатити йому понесені по справі витрати за надання правової допомоги, консультації, складання позовної заяви до КП «Київтеплоенерго» у розмірі 3 900 грн. та судовий збір. Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача завдану йому неправомірними діями останнього по нарахуванню неіснуючої заборгованості моральну шкоду в розмірі 4 000 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Під час вселення в квартиру було встановлено лічильник гарячої води № 101921407, 2013 року випуску та 24 березня 2014 року його було опломбовано з нульовими показами витрат води. 24 травня 2019 року представниками КП «Київтеплоенерго» було складено акт контрольного зняття показників з цього лічильника із зафіксованими показниками 0,145м3. 07 серпня 2019 року представником КП «Київтеплоенерго» складено акт контрольного зняття показників з лічильника та зафіксовані такі ж самі показники - 0,145м3. Згідно з відповіддю Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 серпня 2019 року №107-ОП/л 10724-3514 виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання є КП «Київтеплоенерго», з яким позивач договір на постачання гарячої води не укладав. У травні 2019 року КП «Київтеплоенерго» нарахувало позивачу борг 79,29 грн. за споживання гарячої води, яку позивач не споживає, за травень - 252,56 грн., за червень - 252,56 грн., за серпень - 67,54 грн. та за вересень - 215,36 грн., всього на загальну суму - 714,36 грн. Згідно рахунку-повідомлення від 01 травня 2019 року КП «Київтеплоенерго», за адресою: АДРЕСА_2 нарахувань за споживання гарячої води немає, а вже у червні відповідач неправомірно нарахував позивачу борг за послугу, яку позивач не отримував, оскільки договір не укладав та не користувався цією послугою. Вищенаведені дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди, яка полягає у тому, що на його плечі ліг увесь тягар доказування, він постійно почуває себе пригніченим, у нього погіршився стан здоров`я, підвищується артеріальний тиск та виникають постійні головні болі. Для отримання правової допомоги позивачу довелося влізти у борги, тому що ціна правової допомоги склала 3 900 грн., що для нього, як для пенсіонера, є значною сумою. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених внаслідок неправомірного нарахування заборгованості за комунальні послуги прав та інтересів. Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення його вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що суд фактично ототожнив поняття оплати за надані послуги з поняттям оплати за ненадані послуги, договір про надання послуг з відповідачем він не укладав та не є споживачем, оскільки не отримував від позивача послуги з гарячого водопостачання. У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Київтеплоенерго» адвокат Лелюх В.М. проти задоволення скарги позивача заперечила та просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник відповідача КП «Київтеплоенерго» - адвокат Лелюх В.М. в апеляційному суді просила скаргу позивача залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та являється споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання. Виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_3 є КП «Київтеплоенерго». Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 зазначав, що у належній йому квартирі встановлено лічильник гарячої води №101921407, 2013 року випуску. 24 травня 2019 року представником КП «Київтеплоенерго» складено акт контрольного зняття показників лічильників гарячого водопостачання №6. В примітках зазначено, що лічильник не комерційний, потрібна повірка. 07 серпня 2019 року представником КП «Київтеплоенерго» складено акт контрольного зняття показників з лічильника та зафіксовані показники - 0,145м3. В примітках акту вказано, що засіб вимірювання некомерційний, пломба знята, відмова від гарячого водопостачання. Також встановлено, що КП «Київтеплоенерго» за споживання гарячої води нарахувало позивачу борг: за травень - 252,56 грн., за червень - 252,56 грн., за серпень - 67,54 грн. та за вересень - 215,36 грн., всього на загальну суму - 714,36 грн. Вищевказана заборгованість, на думку позивача, нарахована безпідставно, оскільки він з моменту вселення у квартиру не користується послугами централізованого гарячого водопостачання, маючи у власній квартирі бойлер. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про скасування безпідставно нарахованої заборгованості та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до частини 1статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Частиною четвертою статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №

630. Відповідно до пункту 8 зазначених Правил, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. 28 березня 2018 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» № 34 (5085). Даний договір складено на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, та являється договором приєднання, тобто може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків у передбачений договором або законом строк. Виходячи з аналізу зазначених правових норм, хоча у ст. 22 Закону № 2189-VIII й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, і такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність між ОСОБА_1 та КП «Київтеплоенерго» договірних відносин, які виникли у зв`язку з наданням послуг з централізованого постачання гарячої води. Правильним також є і висновок суду про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про скасування безпідставно нарахованої заборгованості по оплаті послуг за централізоване постачання гарячої води, з огляду на те, що такий спосіб захисту порушеного права не передбачений нормами закону. Так, відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частина друга статті 16 ЦК України містить перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів. Засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладненим діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. При цьому, такий спосіб захисту, як скасування нарахованої заборгованості, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права, а тому не підлягає розгляду в судовому порядку. Також слід зазначити, що вимога про зобов`язання скасувати заборгованість підтверджує факт незгоди позивача з розміром плати за надані йому послуги, а виставлення рахунку за надані послуги по своїй суті є претензією. Оспорювання правильності та підстав нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений. Споживачі вправі в разі пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі №462/5889/15-ц. Таким чином, доводи ОСОБА_1 , на які він посилається у своїй позовній заяві, могли б бути запереченням у разі пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості за надані послуги, однак таких позовних вимог до позивача під час розгляду даної справи відповідачем не заявлялось. Обгрунтовано залишена без задоволення і вимога ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки ним суду не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому неправомірними діями КП «Київтеплоенерго» моральної шкоди. Оскільки позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з дотриманням норм матеріального права. Відхиляються колегією суддів і доводи скарги про те, що позивач не є споживачем послуг з централізованого гарячого водопостачання, оскільки користується бойлером, а не послугами, що їх надає КП «Київтеплоенерго», зважаючи на те, що нарахування по гарячому водопостачанню з травня 2019 року здійснюється комунальним підприємством на законних підставах за показаннями будинкового засобу обліку води в зв`язку із порушенням позивачем правил експлуатації лічильника. Зокрема, споживач, у якого встановлені лічильники води, зобов`язаний раз на чотири роки здавати їх на повірку. В зв`язку із закінченням терміну міжповірочного інтервалу (лічильник позивача повинен був повірятися в липні 2017 року) та за відсутності даних щодо проходження повірки лічильником, в травні 2019 року індивідуальний засіб обліку гарячої води № НОМЕР_1 було знято з обліку в програмному комплексі для проведення розрахунків за житлово-комунальні послуги. Такі дії відповідача відповідають п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630. При цьому доводи ОСОБА_1 про те, що встановлений у його квартирі у 2013 році лічильник не повинен здаватися на повірку, оскільки ним не експлуатується, є необґрунтованими, зважаючи на те, що показники саме з цього лічильника щомісячно передавалися ним особисто по телефону КП «Київтеплоенерго», про що було зазначено самим позивачем в суді апеляційної інстанції і що свідчить про експлуатацію ним даного лічильника. Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: