Постанова 4824 № 757/42462/18-ц

Головуючий у І інстанції Литвинова І.В. Провадження № 22-ц/824/2378/2022 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 11 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «КБ «ПриватБанк», в якому, збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму у розмірі 18 885,00 грн., з яких 9 410,00 грн. - відсотки за банківськими вкладами, 3 348,00 грн. - індекс інфляції за несвоєчасну виплату коштів, 1 127,00 грн. - 3% річних за несвоєчасну виплату коштів, 5 000,00 грн. - компенсація моральної шкоди. Обгрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 , до складу якої входили вклади у АТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 54 003,42 грн. та права вимоги на відповідні відсотки та нараховану компенсацію. В подальшому, позивач подарував успадковані ним грошові кошти, що були розміщені на депозитних рахунках, своїй доньці, яка 01.11.2017 року звернулася до банку з метою отримання коштів. Після цього, дочка неодноразово зверталася письмово, особисто та за телефоном до Банку, але отримувала від співробітників банку усні необґрунтовані відмовки у виплаті належних їй коштів. Після звернення дочки до суду, Банк 13 липня 2018 року виплатив останній вказані кошти на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року. Таким чином, банк несвоєчасно виплатив грошові кошти за вкладами з 27 жовтня 2017 року (дата, наступна за датою видачі свідоцтва про право на спадщину) по 12 липня 2018 року (дата, що передує даті виплаті банком коштів), що складає 259 днів. Оскільки позивач успадкував всі права на відсотки за вкладами свого померлого батька, а права вкладника не є тісно пов`язаними з його особою, позивач вважає, що має право на отримання ненарахованих та несплачених банком відсотків за вкладами за період з 27 жовтня 2017 року по 12 липня 2018 року. 14 серпня 2018 року позивач подав до банку заяву про надання розрахунку та виплату всіх відсотків за період з 27 жовтня 2017 року по 12 липня 2018 року, на яку відповіді не отримав, що і стало причиною звернення його до суду з вимогою про стягнення відсотків за банківськими вкладами з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також завданої йому невидачею грошових коштів моральної шкоди, розмір якої він оцінив у 5 000,00 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, з врахуванням поданої ним заяви про збільшення позовних вимог. Таким чином, позивач просив стягнути на свою користь 18 885,00 грн., з яких 9 410,00 грн. - відсотки за банківськими вкладами, 3 348,00 грн. - індекс інфляції за несвоєчасну виплату коштів, 1 127,00 грн. - 3% річних за несвоєчасну виплату коштів та 5 000,00 грн. - компенсація моральної шкоди. Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, що у рішенні суду не міститься жодних фактичних обставин та норм матеріального права, на підставі яких суд дійшов висновку про відмову в позові. Також позивач у скарзі зазначив, що справа розглядалась декілька років, із порушенням всіх розумних строків, інформації на запити протягом розгляду справи він не отримував, відеоконференції з невідомих причин не відбувались, зв`язок із Печерським районним судом був відсутній, а телефон суду не відповідав. З цієї причини позивач лише 04.12.2020 року дізнався про повернення ухвалою суду поданої ним заяви про збільшення позовних вимог у зв`язку із ненаправленням її копії відповідачу. Копію вказаної ухвали та повернуті матеріали позивач не отримав та повторно звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, усунувши недоліки та направивши копію відповідачу. При цьому, вищевказану заяву позивача про збільшення позовних вимог із усунутими недоліками та клопотанням про поновлення строку суд взагалі не розглянув, що свідчить про те, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (18 885 грн. 00 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В. посвідчила, що на підставі: заповідального розпорядження, зробленого у ПАТ КБ «ПриватБанк» 19 жовтня 2015 року щодо рахунку № НОМЕР_1 , заповідального розпорядження, зробленого у ПАТ КБ «ПриватБанк» 16 вересня 2015 року щодо рахунку № НОМЕР_2 , заповідального розпорядження, зробленого у ПАТ КБ «ПриватБанк» 18 березня 2014 року щодо рахунку № НОМЕР_2 , заповідального розпорядження, зробленого у ПАТ КБ «ПриватБанк» 18 березня 2014 року щодо рахунку № НОМЕР_3 , спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві права на вклад ОСОБА_2 , 1936 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, зареєстрованим у реєстрі за № 1357, у спадковій справі № 09/2017, складається з: вкладу у розмірі 14 000,79 грн. з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходиться у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку за № НОМЕР_1 , який належав померлому на підставі договору № SAMDNWFD0070860322201 від 19 жовтня 2015 року; вкладу у розмірі 30 001,32 грн. з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходиться у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку за № НОМЕР_2 , який належав померлому на підставі договору № SAMDNWFD0070813164201 від 16 вересня 2015 року; вкладу у розмірі 10 001,31 грн. з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходиться у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку за № НОМЕР_3 , який належав померлому на підставі договору № SAMDNWFD0070092565900 від 18 березня 2014 року (том 1 а.с.12, 13-14). Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року у справі № 200/21962/17, яке набрало законної сили 12 червня 2018 року, встановлено, що відповідно до договору дарування грошей від 01 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л. В., ОСОБА_1 (дарувальник) безоплатно передав у власність ОСОБА_3 (обдарована) грошові кошти у сумі 54 003,42 грн. ОСОБА_3 правомірно набула право власності та з 01 листопада 2017 року є власником грошових коштів на загальну суму 54003,42 грн., які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 в ПАТ КБ «ПриватБанк» та первісно належали ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с.23-24). Згідно рішення суду у справі № 200/21962/17 від 10 травня 2018 року, відповідно до договору дарування грошей від 01 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В., ОСОБА_1 (дарувальник) безоплатно передав у власність ОСОБА_3 (обдаровуваний) грошові кошти в сумі 54 003,42 грн. Згідно з пунктом з вказаного договору, в момент підписання договору дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, видане 26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В., зареєстроване у реєстрі за № 1357, що відповідно до частини четвертої ст.722 Цивільного кодексу України вважається прийняттям дарунку обдаровуваним. Також встановлено, що 13 липня 2018 року ОСОБА_3 банк виплатив грошові кошти у розмірі 54 003,42 грн. (том 1, а.с.25). Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За приписами статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з частиною першою ст. 1228 Цивільного кодексу України, вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Відповідно до частини першої ст. 717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до частини першої ст. 718 Цивільного кодексу України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. За частиною першою ст. 722 Цивільного кодексу України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. У відповідності до положень частини четвертої ст. 722 Цивільного кодексу України, прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. Документом, що посвідчував право власності позивача на вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, які були розміщені у банку, було свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, зареєстроване у реєстрі за № 1357, у спадковій справі № 09/2017, і видане 26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В. 01 листопада 2017 року обдаровувана ОСОБА_1 ОСОБА_3 прийняла від нього свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за № 1357 від 26 жовтня 2017 року, про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, що свідчить про те, що одночасно із набуттям ОСОБА_3 такого документу, яким засвідчувалося право власності позивача, останній його втратив і надати його банку можливості не має. При цьому, для реалізації права власності, посвідченого таким свідоцтвом, власник або його уповноважена особа має подати документ в оригіналі. Судом встановлено, що до банку 14 серпня 2018 року з вимогою про надання розрахунку відсотків за період з 26 квітня 2017 року по 12 липня 2018 року за успадкованими вкладами та повідомлення про суму всіх невиплачених відсотків та іншої компенсації позивач звернувся вже після передачі свідоцтва про право на спадщину своїй доньці, долучивши до своєї заяви його копію. При цьому, у відповіді на вказану заяву банк відмовив у розкритті банківської таємниці та наданні запитуваної інформації, оскільки не може розголошувати інформацію по третій особі у силу наявності у такій інформації банківської таємниці. Відповідно до ст. 189 ЦК України продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з обставин справи, відсотки, які нараховуються на депозитний вклад, по своїй суті є доходами, оскільки приносяться річчю - грошовими коштами, розміщеними на депозитних рахунках, та на підставі ч. 2 ст. 189 ЦК України належать власникові речі - ОСОБА_3 , яка і має право вимагати їх сплати від банку, як належний позивач. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки останній, звернувшись до банку з вимогою про нарахування відсотків по банківському вкладу, не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження належності йому банківських вкладів та, відповідно, права на отримання відсотків за ними. Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем суду не було наданоналежних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності у нього права на отримання відсотків за банківськими вкладами, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення цих коштів. Правильним є і висновок суду про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними від первісних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ним дочці були подаровані лише кошти, а не право на отримання відсотків, колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи суперечать приписам чинного законодавства, та ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем характеру спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не надана належна оцінка наявним у справі доказам, спростовуються змістом судового рішення, з якого вбачається, що судом надана повна, всебічна та об`єктивна оцінка усім наявним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення за наслідками розгляду даної категорії справ. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії судді П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: