Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/7564/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 вересня 2022 року м. Дніпросправа № 160/7564/22 (суддя Маковська О.В., м.Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року про повернення позовної заяви у справі №160/7564/22 за позовом ОСОБА_1 до Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 27 травня 2022 звернувся до суду з позовом до Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), згідно з яким, просить: - визнати протиправною відмову Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у скасуванні арешту усього рухомого та нерухомого належного як боржнику майна у виконавчому провадженні № 49530198; - зобов`язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вчинити певну дію - зняти арешт з усього рухомого та нерухомого належного майна, накладений у виконавчому провадженні № 49530198. Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у скасуванні арешту з усього належному йому нерухомого майна у виконавчому провадженні №49530198 зважаючи на те, що зазначене виконавче провадження було завершено 27.12.2017 року згідно з п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та виконавчий лист повернуто стягувачу. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви, а саме не надання постанови про накладення арешту. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскаржив її до апеляційного суду. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивачем було надано суду всі докази того, що затребувану судом постанову про накладення арешту він надати не може, оскільки вона йому не вручалася, а архів виконавчого провадження знищено. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вимоги, що пред`являються до змісту позовної заяви. Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. За приписами ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві ОСОБА_1 вказав докази, які на його думку пов`язані з предметом спору та наявні у нього. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд необмежений у праві щодо збору та витребування доказів після відкриття провадження у справі, а тому повернення адміністративного позову з підстав ненадання доказів в обґрунтування позову, а саме постанови про накладення арешту, є таким, що обмежує право особи на доступ до суду. До того ж слід зауважити, що особливості дослідження доказів, результатом чого є їх оцінка судом, визначені у ст.ст.210,211 КАС України, які знаходяться у Главі 3 «З`ясування обставин справи та дослідження доказів». Тобто лише після відкриття провадження у справі і дослідження усіх поданих сторонами доказів, свобода у поданні яких є складовою принципу змагальності сторін, суд з`ясовує чи підтверджується позиція позивача належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.ст. 73 - 76 КАС України). Водночас, у відповідності до положень частини 4 статті 9 КАС України суд на виконання принципу офіційного з`ясування обставин справи має право вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування усіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення і витребування доказів з власної ініціативи. Крім того, колегія суддів зазначає, що докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, можуть бути долучені позивачем і на пізнішій стадії процесу, а не лише на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»). Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 43). У рішеннях від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» і від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Враховуючи те, що докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, можуть бути долучені позивачем і на пізнішій стадії процесу, а не лише на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі та суд необмежений у праві щодо збору та витребування доказів після відкриття провадження у справі, колегія суддів зробила висновок про те, що повернення позивачу його заяви у зв`язку з не наданням ним постанови про накладення арешту фактично позбавляє позивача на доступ до правосуддя. Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву з підстав не надання позивачем постанови про накладення арешту не надав оцінку тому, що відповідач своїм листом №12460 від 20.05.2022 року повідомив ОСОБА_1 про завершення 27.12.2017 року виконавчого провадження №49530198 та знищення архіву за 2017 рік (а.с.9). Обставини зазначені у цьому листі прямо впливають на можливість надання позивачем такої постанови. Відтак, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви у справі №160/7564/22 підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись: статтями, 320, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року про повернення позовної заяви у справі №160/7564/22 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 28 вересня 2022 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко