Постанова Київський апеляційний суд № 753/14474/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/14474/19-ц Головуючий у 1-й інст. - Остапчук Т.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/4434/2022 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 вересня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про захист ділової репутації, - В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», в якому просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію інформацію про наявність простроченої та поточної заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк», яка розміщена у кредитній історії , сформована ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та зобов`язати банк спростувати недостовірну інформацію, надану ТОВ для формування кредитної історії, щодо наявності простроченої та поточної заборгованості перед банком шляхом подачі протягом п`яти робочих днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням відомостей до ТОВ про відсутність у нього заборгованості перед банком. Посилався на те, що 27 серпня 2018 року отримав роздруківку УБКІ № 1637 щодо кредитної історії на його ім`я в якій зазначено історію кредитної заборгованості по договору від 16 вересня 2020 року перед банком у розмірі 15 194 грн 89 коп. Крім того, посилається на те, що вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки договору не укладав , що підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 27.06.2019 року, якою відмовлено в позові про стягнення заборгованості. Поширення відповідачами недостовірної інформації принижує його ділову репутацію, оскільки в нього відсутня заборгованість перед банком, яка сформована ТОВ «Українське бюро кредитних історій». Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 11 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог фактично погодився із позицією відповідачів про неіснуючу заборгованість та позбавив позивача судового захисту. Крім того, посилається на те, що звернення позивача до відповідачів залишені без відповіді, а поширення відповідачами недостовірної інформації принижує ділову репутацію позивача, оскільки у нього відсутня заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк», яка сформована ТОВ «Українське бюро кредитних історій». Від представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Стаднікова Д.В. надійшли письмові пояснення, в яких просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. В судовому засіданні 07 липня 2022 року ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив задовольнити. Учасники справи в судове засідання призначене на 13 вересня 2022 року на 12 год 30 хв. не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод у діях відповідачів щодо висвітлення питань, пов`язаних з наявністю боргу в роздруківці не міститься юридичного складу правопорушення про спростування недостовірної інформації, дана заборгованість була підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета , особисті немайнові права позивача не порушено. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що позивач 27 серпня 2018 року отримав роздруківку ТОВ`УБКІ « № 1637 щодо кредитної історії на його ім`я в якій зазначено історію кредитної заборгованості по договору № SAMDN 50000035917145 від 16 вересня 2020 року перед АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 15 194 грн 89 коп(а.с.4). Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до ст. 277 ЦК України спростуванню підлягає лише недостовірна інформація. Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Пунктом 17 вказаної Постанови інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно на власний розсуд. Згідно ч.ч.1-5 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При їх здійсненні особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права. Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд правильно виходив з приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ( Chahal v . the United Kingdom , (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року ( заява № 38722/02 )). Відповідно до ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Постановою Київського апеляційного суду від 27.06.2019 року відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. (а.с. 8-11). Постановою Київського апеляційного суду від 17.06.2020 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. (а.с.113-118). Визнано недійсним кредитний договір» б/н від 15.08.2010 року укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки дана заборгованість була підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, особисті майнові права позивача не порушено. Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 договору № SAMDN50000035917145 від 16 вересня 2019 не укладав, що підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у справі № 753/17638/17, якою позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження цього твердження відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України, а саме не було надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду жодного доказу, яким було визнано договір не укладеним. Крім цього, постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. (а.с.113-118). Апеляційним судом встановлено, що кредитний договір № б/н від 15 серпня 2010 року укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 не відповідає вимогам Закону України « Про захист прав споживачів» щодо змісту договорів споживчого кредиту, а тому, підлягає визнанню недійсним. Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 вересня 2022 року. Головуючий Судді