Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/7149/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5726/22 Справа № 210/7149/21 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання-Гладиш К.І. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі: Держава Україна в особі голови Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держава Україна в особі Служби судової охорони, розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною позивача ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року, якою відмовлено у відкритті провадження по справі, постановлену суддею Сіденком С.І. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: До Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області 21.01.2022 з ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23.12.2021 про визначення підсудності, надійшла цивільна справа №210/7149/21 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі голови Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, держави Україна в особі Служби судової охорони про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. Позивач ОСОБА_1 звернувся 09.12.2021 до суду з позовною заявою, в якій, в порядку ЦПК України, просив суд: визнати дії голови Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо затвердження 13.09.2021 п.2.15 Правил пропуску осіб до приміщення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області незаконними та такими, що не відповідають Закону України «Про захист персональних даних» і ч.2 ст.162 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; скасувати п.2.15 Правил пропуску осіб до приміщення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, затвердженого головою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 13.09.2021; визнати дії органу державної влади в особі Служби державної охорони щодо обмеження права на «доступ до суду» незаконними та такими, що суперечать ч.2 ст.162 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; стягнути з держави Україна на свою користь моральну (немайнову) шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн, завдану незаконним обмеженням права на доступ до приміщення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для вчинення процесуальних дій. Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі №210/7149/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі голови Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, держави Україна в особі Служби судової охорони про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухвалою суду подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також постановити окрему ухвалу щодо судді Сіденка С.І. за порушення його права на доступ до правосуддя в розумні строки. При цьому, скаржник зазначає, що з моменту визначення судді для розгляду справи та винесення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі минуло 6 місяців 14 днів, що на переконання позивача не є розумним строком у питанні відкриття чи відмови у відкритті провадження у справі. Наголошує на тому, що відмова у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених належним чином є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст.64 Конституції України не може бути обмежене. Позивач вказує, що суд першої інстанції, відмовивши йому у відкритті провадження по справі не врахував положення статей 19, 23, 48 ЦПК України, статті 23 ч.1 ст.170 ЦК України, статті 3 Конституції України та позицію ВП ВС, викладену у постанові від 27.11.2019 у справі №212/4741/16-ц, що призвело до постановлення незаконної ухвали, якою суд обмежив право позивача на доступ до правосуддя та право на ефективний спосіб юридичного захисту порушеного права в національному суді, що є підставою для скасування незаконної ухвали. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач Служба судової охорони, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у відкритті провадження у справі за його позовом до держави Україна в особі голови Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, держави Україна в особі Служби судової охорони про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, виходив з того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, тому позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та відповідним окружним адміністративним судом у даному випадку є Дніпропетровський окружний адміністративний суд. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не може погодитись із доводами ОСОБА_1 , з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний зя`сувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду справи у повній мірі встановив всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим. Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. До юрисдикції загальних судів відповідно до ст.19 ЦПК України відносяться справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Отже, визначальною ознакою справи цивільної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається зі змісту КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Аналіз змісту ст.19 ЦПК України та ст. 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі визначальною ознакою є характер спірних правовідносин. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує дії голови Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо затвердження Правил пропуску осіб до приміщення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області. Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Крім того, у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 815/110/16. Так, суд першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за заявленими ним позовними вимогами до голови Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області та Служби судової охорони з підстав належності виниклого між сторонами публічного-правового спору, розгляд якого віднесено до юрисдикції адміністративних судів, роз`яснив позивачеві його право на звернення з поданим ним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Відповідно до статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (із змінами, внесеними згідно із законами) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність між сторонами публічного-правового спору на законних підставах відмовив позивачеві у відкритті провадження по справі, при цьому, роз`яснив ОСОБА_1 його право звернутися з цим позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, тому не погоджується з доводами скаржника, що суд обмежив його право на доступ до правосуддя та право на ефективний спосіб юридичного захисту порушеного права в національному суді. Окрім того, не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 про порушення суддею Сіденком С.І. його права на доступ до правосуддя в розумні строки, оскільки з моменту визначення судді для розгляду справи та винесення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі минуло 6 місяців 14 днів, так, як вони суперечать матеріалам справи. Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 червня 2022 року, суддя Сіденко С.І. був визначений головуючим суддею у справі замість заміненої судді Чернової Н.В., яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.28-29). При цьому, ухвала про відмову у відкритті провадження постановлена суддею Сіденком С.І. - 04 липня 2022 року, тобто в межах строків, встановлених ч.2 ст.186 ЦПК України (не пізніше п`яти днів з дні надходження заяви), тому відсутні підстави для постановлення окремої ухвали щодо судді Сіденка С.І. за порушення ним права позивача на доступ до правосуддя в розумні строки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд , -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2022 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 вересня 2021 року. Головуючий Судді: