Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/15076/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/15076/19 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М. Категорія 81 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М., за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №295/15076/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через представника ОСОБА_2 , на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 25 січня 2022 року, яка постановлена під головуванням судді Лєдньова Д.М. у м.Житомирі, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку розділу VII ЦПК України. Просив скасувати постанову про арешт всього майна від 17 вересня 2021 року, винесену у виконавчому провадженні №63555532 головним державним виконавцем Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Янчинською Оксаною Станіславівною. Вимоги скарги обґрунтовував тим, що на виконанні Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження №63555532, у якому він є боржником. При примусовому виконані виконавчого документа головним державним виконавцем відповідного відділу ДВС Янчинською О.С. упродовж із 10 листопада 2020 року по 16 вересня 2021 року не вчинено жодних виконавчих дій. Лише після зустрічі із ним 16 вересня 2021 року державний виконавець винесла постанову про арешт майна боржника, тобто про арешт його майна. Наклавши арешт у такий спосіб, державний виконавець безпідставно обмежила його у праві вільно використовувати усе належне йому майно. У його власності перебувають дві квартири та на його ім`я відкриті рахунки в банківських установах. У порушення вимог ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено черговість звернення стягнення на майно боржника, державний виконавець без з`ясування відомостей про наявні на банківських рахунках грошові кошти, застосовала непропорційний та надмірний захід примусового виконання у вигляді обтяження усього належного йому, як боржнику, майна. Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 25 січня 2022 року ОСОБА_1 у задоволенні скарги відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, через представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що винесена державним виконавцем постанова про арешт всього майна боржника не відповідає засадам Закону України «Про виконавче провадження» щодо співмірності застосування заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням, пред`явленим до виконання. Накладений арешт на дві квартири ОСОБА_1 не є співмірним заходом примусового виконання рішення, оскільки розмір заборгованості за виконавчим документом становить 55 135,87 грн. Державний виконавець не мав правових підстав для винесення постанови про накладення арешту на все майно без його ідентифікації, без зазначення конкретного майна, на яке він наклав арешт, що унеможливило визначення вартості майна, що підлягає примусовому стягненню та визначення співмірності заходів примусового виконання рішення із розміром заборгованості. Крім того, постанова про арешт майна винесена державним виконавцем майже через рік після відкриття провадження у справі, всупереч приписів ст.56 Закону України «Про виконавче провадження». Також, ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець не вручив та не направив йому жодного документа виконавчого провадження. Оскільки ОСОБА_1 не отримав копії постанови про відкриття виконавчого провадження, то у державного виконавця були відсутні підстави, передбачені частиною першою ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», щоб розпочати примусове виконання рішення та звертати стягнення на майно боржника. Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 адвокат Луговський Ю.В. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Інші учасники справи до суду не з`явилися. Клопотань про відкладення розгляду справи не спрямовували. Стягувач ОСОБА_3 направила заяву про розгляд справи без її участі у зв`язку з сімейними обставинами. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Участь у суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно з частиною першою ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Розуміє під цим сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша ст.74 Закону). На підставі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що Богунським районним судом м.Житомира 24 вересня 2020 року виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 (боржник) на користь ОСОБА_3 (стягувач) пені за прострочення сплати аліментів в сумі 50 000 грн. (а.с.197). Стягувач ОСОБА_3 09 листопада 2020 року звернулася до Богунського відділу ДВС у м.Житомирі із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с.198). Постановою головного державного виконавця Богунського відділу ДВС у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Янчинською Оксаною Станіславівною від 10 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження №63555532 про стягнення з ОСОБА_1 (боржник) на користь ОСОБА_3 (стягувач) пені за прострочення сплати аліментів в сумі 50 000 грн (а.с.198 зворот). Згідно з відповіді Пенсійного фонду України державним виконавцем встановлено, що боржник як працюючий за трудовим договором або цивільно-правовими договорами в установах обліку не перебуває; згідно з електронної відповіді державної фіскальної служби України ОСОБА_1 має відкриті банківські рахунки в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал банк», але кошти на рахунках відсутні. Оскільки АТ «Кредит Агріколь» та Монобанк не відносяться до електронного списку бази Автоматизованої системи виконавчих проваджень, то з`ясувати наявність у цих банківських установах відкритих на ім`я боржника рахунків та коштів на них, державний виконавець з використанням цієї автоматизованої системи не міг. Обставина відсутності на рахунках боржника коштів у будь-яких банках та інших фінансових установах не спростована належними та допустимими доказами. Посилання в апеляційній скарзі на наявність у боржника коштів на рахунках в банках, без надання доказів, які б доводили такі твердження, безпідставні. Крім того, з часу, коли ОСОБА_1 стало відомо про відкриття виконавчого провадження, останній не повідомив державному виконавцю рахунків, на яких зберігаються кошти та за рахунок яких можливе реальне виконання рішення суду. За положеннями Закону України «Про виконавче провадження» черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем, а не божником. Постановою головного державного виконавця Богунського відділу ДВС у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Янчинською О.С. від 17 вересня 2021 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 55 135,87 грн (а.с.197 зворот.) Співмірність застосування заходів примусового виконання рішень з обсягом вимог за рішенням, пред`явленим до виконання, дотримана. Отже, державний виконавець вирішив питання про арешт майна боржника з дотриманням положень Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо черговості звернення стягнення на майно боржника, яку остаточно визначає виконавець, враховуючи при цьому, у тому числі поведінку боржника, а доводи апеляційної скарги з приводу неспівмірності застосування заходів примусового виконання рішень з обсягом вимог за рішенням, пред`явленим до виконання, є надуманими. Крім того, наявність арешту на майні ОСОБА_1 не позбавляє його права володіти та користуватися своїм майном. Такий захід тимчасово обмежує право боржника на відчуження майна до виконання рішення суду. Нічого не перешкоджає боржнику, за наявності у нього коштів, виконати рішення суду, але наразі судове рішення залишається невиконаним. Порушення прав ОСОБА_1 постановою про арешт майна боржника від 17 вересня 2021 року не доведено, оскільки при погашенні боргу в повному обсязі арешт з майна належить зняти. Отже, на час вжиття державним виконавцем відповідних обмежень та наразі заборгованість за рішенням суду не погашена. Дії державного виконавця спрямовані на забезпечення реального та своєчасного виконання рішення суду. Виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника. Сама по собі обставина накладення арешту на майно боржника (17 вересня 2021 року) майже через десять місяців після відкриття провадження (10 листопада 2020 року) не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 при неналежному виконанні державним виконавцем посадових обов`язків та не є достатньою підставою для скасування постанови про арешт майна боржника. Звертаючись до суду на підставі ст.447 ЦПК України боржник не довів наявності порушень своїх прав рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі. Із огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються виключно на переоцінці доказів, яким правильно надана оцінка судом першої інстанції. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 25 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: