Постанова Вінницький апеляційний суд № 145/1860/20

Справа № 145/1860/20 Провадження № 22-ц/801/1536/2022 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О. Доповідач:Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2022 рокуСправа № 145/1860/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах: судді-доповідача Денишенко Т.О., суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П., за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного прова-дження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради Вінниць- кої області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права на земельну ділянку ( пай ), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тив-рівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2022 року, ухвалене у приміщенні суду в смт Тиврові Вінницької області за головування судді Ра-тушняка І. О., повний текст якого складений 13 липня 2022 року, В С Т А Н О В И В: 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся у Тиврівський ра-йонний суд Вінницької області з позовом до Краснянківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, Тиврівської районної державної адмі-ністрації Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значен-ня, визнання права на земельну частку ( пай ) у порядку спадкування за зако-ном, посилаючись на наступні обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , яка постійно проживала та була зареєс-трована у АДРЕСА_1 . Після смерті матері залишилося спадкове майна, на яке по-зивач має право у порядку спадкування за законом. Інших спадкоємців немає. Спадщина прийнята ОСОБА_1 шляхом вступу у фактичне володіння та управління майном, але будь-яких документів на майно він не знайшов. Однак існує державний акт на право колективної власності на землю від 26 грудня 1995 року серії ВН № 015 із списком членів КСП «Мрія», у якому значиться прізвище матері позивача. У Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку ( пай ) за № 154 є запис про матір позивача та оформлений на її ім`я сер-тифікат серії ВН № 053107. У колонці про отримання сертифіката підпис влас-ниці відсутній. Отже, сертифікат вважається втраченим. Як наслідок, держав-ний акт на право власності на землю на ім`я ОСОБА_2 не виготовлявся. У вересні-жовтні 2020 році ОСОБА_1 дізнався, що його матір мала пра-во на земельну частку ( пай ) і таке право входить до складу спадщини. Оскіль-ки за життя його матір не отримала сертифікат, то, відповідно, позивач не знав і не міг знати про його існування. У списку ( додатку ) до Державного акта на право колективної власності на землю та у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку ( пай ) ОСОБА_2 по батькові записана « ОСОБА_2 », а у свідоцтві про смерть - « ОСОБА_2 ». У свідоцтві про народження позивача мати записана « ОСОБА_2 ». Вказані розбіжності були допущенні при складанні спис-ків членів КСП «Мрія», які мають право на земельну частку ( пай ), що потягло за собою помилку у правовстановлюючому документі - сертифікаті на право на земельну частку ( пай ). Книги актових записів про народження громадян по селу Краснянка за 1926 рік, коли народилася мати позивача, в архіві на збе-ріганні немає. ОСОБА_1 просив суд першої інстанції встановити юридичний факт, що сертифікат на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 053107, за-реєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку ( пай ) під номером 154 від 24 жовтня 1996 року на ім`я ОСОБА_2 належить ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право на земельну частку ( пай ) у розмірі 4,83 умовних кадастрових гектарів, вартістю 105212,10 гривень, розташовану в адміністра-тивних межах Краснянківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 січня 2022 року на задоволення клопотання ОСОБА_6 неналежних відпо-відачів замінено на належного відповідача Тиврівську селищну раду Вінниць-кої області. Посилаючись на дану судову ухвалу, 10 березня 2021 року ОСОБА_6 подав заяву про уточнення своїх позовних вимог, просив пункт дру-гий прохальної частини його позовної заяви читати у такій редакції: визнати за ним право на земельну частку ( пай ) у розмірі 4,83 умовних кадастрових гекта-ри вартістю 105212,10 гривень, розташовану в адміністративних межах Тив-рівської селищної ради на території Краснянківського старостинського округу Тиврівського району Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . 16 травня 2022 року представник Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Рудик Н. В. подала суду першої інстанції заяву про розгляд справи без її участі як представника відповідача, який проти задово-лення позову не заперечує. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено ( а. с. 95-98 ). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить скасувати дане судове рішення, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Скар-жник вважає судове рішення таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам справи, ухваленим за неповноти встановлення обставин, що мають значення для справи, неправильного встанов-лення, неправильного дослідження та оцінки таких обставин, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Рішення суду, на думку скарж-ника, є помилковим, неправильним. Визначеним цивільним процесуальним законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 11 серпня 2022 року правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач Тиврівська селищна рада Вінницької області не скористалася, відзив до суду не надходив. У судове засідання апеляційного суду 21 вересня 2022 року представник відповідача не з`явився з невідомих причин, будь-яких заяв від нього суду не надходило. Ураховуючи завчасне повідомлення відпові-дача про місце, день та час розгляду справи, про що у справі містяться відпо-відні докази, відповідно до норм статті 372 ЦПК України колегія суддів апе-ляційного суду ухвалила розглянути дану справу у порядку апеляційного провадження у відсутності представника відповідача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі позивача ОСОБА_1 , переглянувши справу за наявними в ній і додат-ково поданими доказами, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржува-ного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляцій-ний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на під-ставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослі-джені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним ви-могам, воно є законним, обгрунтованим та об'єктивним. У цій справі встановлені наступні фактичні обставини, які не оспорюються її учасниками. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка постійно проживала та була зареєстрована у АДРЕСА_1 ). Після її смерті за-лишилося спадкове майно у вигляді права на земельну частку ( пай ) розміром 4,83 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 105212,10 гривень, розташовану в адміністративних межах Тиврівської селищної ради на території Красня-нківського старостинського округу Тиврівського району Вінницької області. На цю спадщину за законом претендує позивач ОСОБА_1 як син спадко-давиці, зазначивши у позовній заяві, що прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне володіння та управління майном матері. Така обставина підтверджу-ється довідкою Краснянківського сільського голови Чумака В. І. від 30 жовтня 2020 року №

280. Постановою нотаріуса Тиврівської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2020 року № 1008/ 02-31 ОСОБА_1 відмов-лено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на зе-мельну частку ( пай ) у землі колишнього КСП «Мрія» села Краснянка Тив-рівського району Вінницької області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 . Відмова нотаріуса умотивована відсутністю у позивача оригіналу сертифікату на право на земельну частку ( пай ). У позов-ній заяві ОСОБА_1 вказав, що інших спадкоємців ні за заповітом, ні за законом немає. Відділ Держгеокадастру у Тиврівському районі листом від 08 вересня 2020 року № 0-2-0.34-466/175-20 повідомив про відсутність сертифіката на право на земельну частку ( пай ) на ім`я ОСОБА_2 Тиврівська районна державна адміністрація Вінницької області листом від 19 жовтня 2020 року № 2503/0116 повідомила про неможливість відновити та видати сертифікат на право на земельну частку ( пай ) на ім`я ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю бланків таких документів. У списку членів КСП «Мрія» с. Краснянка Тиврівського району Вінниць-кої області, які підлягають на розпаювання землі ( дослівно по назві ), доданому до Державного акту на право колективної власності на землю від 26 грудня 1995 року серії ВН № 015, значиться ОСОБА_2 . У книзі реєс-трації сертифікатів на право на земельну частку ( пай ) за № 154 вказана ОСОБА_2 , записаний сертифікат серії ВН № 053107, але у графі про отримання сертифіката підпис ОСОБА_2 відсутній. Різниться по документах по-батькові спадкодавиці « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_2 », через що позивач просив встановити юридичний факт, що сертифікат на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 053107 на ім`я ОСОБА_2 належить його матері ОСОБА_2 та визнати за ним право на земельну частку ( пай ) у розмірі 4,83 умовних кадастрових гектари, вартістю 105212,10 гривень, розташовану в адміністративних межах Тиврівської селищ-ної ради Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інс-танції, посилаючись на норми статті 81 ЦПК України, статей 216, 218, 1268 ЦК України, статей 5, 17, 22, 23 ЗК України 1990 року, статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості ) земельних ділянок власникам земельних часток ( паїв )», положення Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», ураховуючи роз`яснення пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 ро-ку № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», наголо-сив, що право на земельний пай особа набуває за наявності усіх трьох умов: перебування у членах КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогос-подарського акціонерного товариства; за дослідження судом Статуту підпри-ємства, оскільки відповідно до статті 4 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» останнє діє на ос-нові Статуту, де вказується порядок вступу до підприємства і припинення член-ства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї; вклю-чення до списку осіб, доданого до Державного акту на право колективної власності на землю та одержання КСП Державного акту на землю. Суду слід перевірити саме ці обставини і, залежно від установленого, вирі-шити питання про обґрунто-ваність позовних вимог. Суд першої інстанції зауважив, що, клопочучи про встановлення факту належності сертифіката на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 053107 ОСОБА_2 , позивач не довів неправильності його запису, оскільки сертифікат не видавався, немає певності, що він узагалі оформлю-вався, його зміст ОСОБА_1 побудований на припущенні. Як наслідок, неможливо зробити висновок про неправильність даних цього сертифікату. Крім цього, відповідно до статті 549 ЦК УРСР, чинного на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину якщо він, зокрема, фактично вступив в управління або воло-діння спадковим майном. Проте, позивач не подавав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини після смерті матері, а в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що жодних дій чи заходів щодо управління та користування майном спадкодавиці він не вживав. Після смерті матері у її будинку жив син брата позивача - племінник. Городом біля хати ніхто не користувався. Іншого майна у ОСОБА_2 не було. Належить погодитися з висновком суду першої інстанції щодо безпідстав-ності позову ОСОБА_1 , його недоведеності. Оскаржуване рішення суду від 06 липня 2022 року правильне, об`єктивне, законне. Апеляційним судом прослуховувався та переглядався технічний відео- та аудіозапис судового засідання від 05 липня 2022 року, під час якого позивач чітко та послідовно пояснив обставини справи щодо прийняття/неприйняття ним спадщини після смерті матері. Згідно паспортних даних ОСОБА_1 з 1985 року зареєстрований у власному будинку АДРЕСА_2 . Його мати до смерті була зареєстрована та проживала у власному будинку АДРЕСА_1 . У судовому засіданні апеляційного суду позивач не заперечив, що після смерті матері у її будинку проживав син брата ОСОБА_9 , який помер у 2011 році. Тобто, фактичні обставини справи не підтвер-джують прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері шляхом вступу у володіння та користування спадковим майном. Як наслідок, суд критично оцінив на предмет відповідності дійсності об-ставини, викладені у довідці Краснянківського сільського голови Чумака І. В. від 30 жовтня 2020 року № 280 щодо фактичного вступу позивача в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_2 . При цьому звертає увагу та обставина, що довідкою тієї є посадової особи від 10 березня 2017 року № 104 ( а. с. 9 ) засвідчено інші дані, а саме, що ОСОБА_2 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала і була зареєстрована у АДРЕСА_1 . Разом з покійною на день її смерті ніхто не був зареєс-трований та не проживав. За показаннями самого позивача, після смерті ОСОБА_2 у її будинку проживав племінник, обробітком городу ніхто не займався, іншого садибного майна у спадкодавиці не було. У розвиток вказаних об`єктивно установлених судом обставин необхідно мати на увазі, що згідно з даними погосподарських книг за 1955-1957 роки, 1967-1970 роки головою колгоспного двору зазначена ОСОБА_2 та двоє її синів: ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Як вказано ви-ще, ОСОБА_9 помер у 2011 році, але у нього, як вказав позивач у судовому засі-данні, є кілька дітей ( четверо ), один із синів користувався за призначенням ба-биною хатою після її смерті, тобто, він фактично прийняв спадщину. Згідно з нормами статті 1266 ЦК України у цій справі внуки спадкодавиці, а діти помер-лого у 2011 році сина ОСОБА_9 , повинні були бути залученими до участі у цій справі, оскільки рішенням суду можуть зачіпатися їхні законні інтереси, май-нові права за правом представлення. Окремо необхідно мати на увазі, що у цій справі узагалі відсутні будь-які докази щодо перебування спадкодавиці у членах КСП «Мрія», хоча така обста-вина повинна досліджуватися судом в обов`язковому порядку. Посилання пози-вача на те, що ОСОБА_2 включена у списки громадян, які мають право на земельну частку ( пай ) і цього, на його думку, достатньо для задоволення по-зову у певній частині, є помилковим, оскільки за змістом статей 22, 23 ЗК Укра-їни, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначені обов`язкові для перевірки умови на-буття особами прав на земельні частки ( паї ) колективного майна колгоспів, сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств. Апеляційний суд не бере до уваги твердження ОСОБА_1 , викла-дене в апеляційній скарзі, щодо неправильного рішення суду через не застосу-вання норми частини четвертої статті 206 ЦПК України та не ухвалення рішен-ня на його користь у зв`язку з визнанням позову Тиврівською селищною радою Вінницької області. Суд, на його думку, був зобов`язаний ще у підготовчому за-сіданні ухвалити рішення про задоволення позову. Така позиція позивача є суб`єктивно неправильною. У вказаній нормі закону чітко зазначено, що у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухва-лює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову відповідачем су-перечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб ( що, наразі, має місце у цій справі по відношенню до інших спадкоємців ОСОБА_2 за законом ), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. У контексті викладеного убачається доцільним підкреслити, що абзацом другим частини другої статті 376 ЦПК України установлено наступне. Пору-шення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Посилання скаржника на дії нотаріуса, яка на його розсуд, визнала факт прийняття ним спадщини за законом, та які є, за його твердженням, зобов'-язальними для суду у вирішенні цієї справи необхідно розцінити як довільне тлумачення особою певних обставин з метою досягнення свого особистого ін-тересу. Нотаріус відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку ( пай ) виключно через відсутність у претендента на спадщину оригіналу сертифіката на право на земельну частку ( пай ) і у жодному разі нотаріус не вказувала про визнання нею факту прийняття позивачем спадщини через 25 років після смерті спад-кодавиці. Неоспорення факту прийняття, нібито, спадщини позивачем, як він вказує в апеляційній скарзі, має місце лише тому, що не усі потенційні спад-коємці за законом ОСОБА_2 залучені до участі у справі. Стосовно не розуміння скаржником питань судді суду першої інстанції, у зв`язку з чим ним надані пояснення, які спростовують прийняття ним спадщи-ни, то сам ОСОБА_1 у скарзі вказав, що можливо він не зрозумів суті цих запитань. Таке пояснення не може бути узяте до уваги судом апеляційної інстанції, ураховуючи, крім іншого, пояснення скаржника у судовому засіданні апеляційного суду. Доводи апеляційної скарги не наводять достатніх, обгрунтованих та безспірних підстав для визнання оскаржуваного судового рішення помилковим, тому вони не є такими, що тягнуть задоволення скарги. Суд першої інстанції вірно зазначив про регулювання правовідносин, що мають місце у даній справі, відповідними нормами матеріального права, які були чинними на час виникнення цих правовідносин, навів у рішенні такі норми вказаних актів, що мають відношення до вирішуваного спору, зокрема, й положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» з наступними змінами. Беручи до уваги недоведеність позовних вимог, слід мати на увазі визначені законом строки позовної давності для звернення ОСОБА_1 в суд з метою успадкувати майнове право спадкодавиці. Суд апеляційної інстанції визнає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим. Суд першої інстанції вірно встановив характер спірних право-відносин, визначився з нормами матеріального права, які їх регулюють, об'єк-тивно, повно дослідив усі фактичні обставини справи та надав їм неупереджену оцінку. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішен-ня суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рі-шень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національ-ні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції Ради Євро-пи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Згідно рі-шення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти Украї-ни» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керу-ється критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке дове-дення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Пунктом першим частини першої статті 374, статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляцій-ної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задо-волення; суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись нормами статей 367, 368, 372, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 26 вересня 2022 року. Суддя-доповідач Т. О. Денишенко Судді В. В. Оніщук В. П. Рибчинський