Постанова 4873 № 910/11069/21

від 21.09.2022 ·

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" вересня 2022 р. Справа№ 910/11069/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Попікової О.В. Корсака В.А. за участю: секретаря судового засідання Звершховської І.А., представників сторін: від позивача: Логутова С.В., від відповідача-1: Мікрюков С.В., від відповідача-2: Шерегі В.М., від третьої особи-1: не з`явились, від третьої особи-2: не з`явились, від третьої особи-3: не з`явились, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 (повний текст складено 27.06.2022) у справі № 910/11069/21 (суддя Гумега О.В.) за позовом ОСОБА_1 до 1) Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк", 2) Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя Аліса Віталіївна, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Латуж", третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Плодоовоч-Уж" про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності,- в с т а н о в и в : Короткий зміст і підстави позовних вимог. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк" (далі - АТ «Комінвестбанк»), Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод (далі - ОП Ужгородський коньячний завод), у якій просив: - визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.03.2020, укладений між АТ «Комінвестбанк» та ОП Ужгородський коньячний завод, предметом якого є нежитлове приміщення, загальною площею 683,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 172 (далі - Приміщення), посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею Алісою Михайлівною (далі - Дроботя А.М.); - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51815924 від 30.03.2020, прийняте приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А.М., на підставі якого право власності на Приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 850395180000) було зареєстроване за ОП Ужгородський коньячний завод; - припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОП Ужгородський коньячний завод на Приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 850395180000), зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.03.2020, посвідченого Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А.М. за реєстраційним номером

90. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує, що умови укладеного між АТ «Комінвестбанк» та ОП Ужгородський коньячний завод договору купівлі-продажу, який вчинений між пов`язаними особами, не відповідали поточним ринковим умовам в частині визначеної сторонами ціни продажу Приміщення, що свідчить про наявність правових підстав для визнання такого правочину недійсним відповідно до приписів ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Щодо наявності порушених прав спірним договором купівлі-продажу ОСОБА_1 вказує, що він є власником опосередкованої істотної участі в Банку та пов`язаною з Банком особою, що в силу приписів ст. 58 вказаного Закону покладає на нього ризики понесення цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності за наслідками вчинення правочину, який не відповідає приписам законодавства, а тим самим створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку або доведення його до неплатоспроможності. В обґрунтування вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51815924 від 30.03.2020, прийнятого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А.М., на підставі якого право власності на Приміщення було зареєстроване за ОП Ужгородський коньячний завод, та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності відповідача-2, зареєстрованого на підставі договору, позивач вказує, що укладений між відповідачами договір має бути визнаний недійсним в силу приписів ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Також ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на Приміщення, власником якого є ОП Ужгородський коньячний завод; заборонити будь-яким державним реєстраторам у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які дії з державної реєстрації права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно, крім як на виконання судових рішень, які набрали законної сили, стосовно приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 850395180000). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у цій справі. Господарський суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку має місце відсутність порушення оскаржуваним договором безпосередніх прав та інтересів позивача як власника спільної опосередкованої участі у розмірі 100% статутного капіталу АТ «Комінвестбанк», що виключає наявність правових підстав для визнання договору недійсним як превентивного способу реалізації позивачем своїх обов`язків в якості такого власника. Враховуючи встановлення відсутності порушених особистих прав позивача за наслідками вчинення договору, правові підстави для дослідження викладених в позові доводів на предмет законності умов такого правочину відсутні. За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.03.2020, укладеного між АТ «Комінвестбанк» та ОП Ужгородський коньячний завод. Відмова у задоволенні позову в частині вимог позивача про визнання недійсним договору, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення похідних від визнання недійсним договору позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права на спірне приміщення, адже звернення з ними мотивовано виключно доводами щодо незаконності оскаржуваного правочину. Враховуючи приписи ст. 145 ГПК України та повну відмову у задоволенні позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва 14.07.2021 у справі №910/11069/21. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2022, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити; судові витрати покласти на відповідачів. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права в частині встановлення відсутності порушення прав позивача; вказує, що звернувся до суду за захистом свого порушеного права та обрав вірний спосіб захисту, що, на його думку, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Скаржник вважає, що суд грубо порушив норми процесуального права, а саме не дослідив (проігнорував) докази, подані ним на підтвердження укладення оспорюваного договору з порушенням ст. 52 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», у зв`язку із чим неповно встановив обставини, що мають значення для справи. ОСОБА_1 вказує, що у квітні 2021 року з проекту рішень загальних зборів АТ «Комінвестбанк», розміщених на офіційному веб-сайті Банку (www.atcominvestbank.com) дізнався, що АТ «Комінвестбанк» 30.03.2020 уклало з ОП Ужгородський коньячний завод договір купівлі-продажу нежитлового Приміщення загальною площею 683,9 кв. м, посвідчений Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального кругу Дроботею А.М. за реєстраційним номером

90. Також з вказаного проекту рішень загальних зборів Банку ОСОБА_1 дізнався, що Приміщення було відчужене ОП Ужгородський коньячний завод, який є пов`язаною із Банком особою, за заниженою ціною - 27.958.365,60 грн, яка суттєво нижче ринкової. Так, акціонерами Банку є: ТОВ «Латуж» (володіє пакетом акцій в розмірі 32,9380% статутного капіталу), ТОВ «Плодоовоч-Уж» (володіє пакетом акцій в розмірі 25,00% статутного капіталу) та ОП Ужгородський коньячний завод (володіє пакетом акцій в розмірі 42,0620% статутного капіталу). ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), який разом зі скаржником є власником опосередкованої істотної участі у розмірі 100% статутного капіталу Банку, одночасно є: Головою Наглядової ради Банку, що підтверджується протоколом №01-21/03 позачергових загальних зборів Банку від 29.06.2021, а також керівником та єдиним кінцевим бенефіціарним власником ОП Ужгородський коньячний завод, що підтверджується інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, ОСОБА_2 також є пов`язаною із Банком особою в розумінні Закону України «Про банки банківську діяльність». Наведене, на думку апелянта, свідчить, що Банк продав Приміщення пов`язаній особі (ОП Ужгородський коньячний завод), керівником якої (як і власником істотної частки в банку) є ОСОБА_2 . Скаржник стверджує, що якби Банк продав Приміщення особі, яка не пов`язана з ним, то його вартість, яку Банк міг би отримати від третьої особи, була би орієнтовно на 10.000.000,00 грн більшою, ніж 27.958.365,60 грн, які отримав Банк від ОП Ужгородський коньячний завод. Ціна, за якою Банк продав пов`язаній особі Приміщення вочевидь не є ринковою, а умови договору купівлі-продажу не є поточними ринковими умовами. Тому, у зв`язку з наявністю підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, що прямо передбачені ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом. Скаржник щодо порушення його прав як власника опосередкованої істотної участі у розмірі 100% статутного капіталу АТ «Комінвестбанк» вказує, що дії Банку щодо відчуження низки активів на користь пов`язаних осіб можуть свідчити про існуючу загрозу неплатоспроможності Банку та, відповідно, є нанесенням збитків Банку. А у випадку неплатоспроможності Банку він як власник опосередкованої істотної участі в Банку та пов`язана із Банком особа несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність, на підставі ч. 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Враховуючи, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , бездіяльність останнього у вигляді неоскарження відповідного договору може бути розцінена як доказ отримання ним вигоди (як родичем ОСОБА_2 ) від цього неправомірного правочину. Це, у свою чергу, свідчитиме про наявність підстав для відповідальності ОСОБА_1 . Все викладене вище свідчить про безпідставність тверджень суду щодо відсутності у ОСОБА_1 порушеного права. Окремо скаржник зазначає, що про наявність у нього порушеного права також вказано в постанові Верховного Суду від 09.11.2021 в цій справі. На думку апелянта, в оскаржуваному рішенні суд ототожнює поняття «власник істотної опосередкованої участі в банку», який несе відповідальність за завдану його діями чи бездіяльністю шкоду банку всім своїм майном, із поняттям «учасник» юридичної особи, яка не є банківською установою, але ці поняття не є тотожними. Права, обов`язки та відповідальність власника істотної участі у банку (пов`язаної особи) регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», норми якого є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність господарських товариств. Скаржник наголошує, що ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» окремо встановлює обов`язок власників істотної участі (пов`язаних осіб) вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності Банку (ч. 4), а також встановлює відповідальність власників істотної участі в банку (пов`язаних осіб) за шкоду, завдану банку її діями або бездіяльністю (ч. ч. 5 та 6). Позивач вказує, що зміст позовної заяви свідчить, що він звернувся до суду із позовом як власник опосередкованої істотної участі в АТ «Комерційний інвестиційний банк» та пов`язана із Банком особа, яка має вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності Банку, а також несе відповідальність, якщо внаслідок її дій чи бездіяльності Банку була завдана шкода або наступила неплатоспроможність банку. Наведене, за твердженням апелянта, свідчить про порушення в даному випадку оспорюваним договором прав ОСОБА_1 , який зобов`язаний вживати заходів для запобігання неплатоспроможності Банку та нестиме відповідальність за свою бездіяльність. Відтак, ОСОБА_1 не звертався до суду за захистом інтересів Банку, а зробив це у власних інтересах. Крім того, скаржник зазначає, що суд фактично ухилився від розгляду справи по суті, не дослідивши подані позивачем докази на підтвердження порушення Банком ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме висновку експерта, чим порушив приписи ст. 236 ГПК України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11069/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 до надходження матеріалів справи №910/11069/21. 27.07.2022 матеріали справи №910/11069/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/11069/21. Розгляд справи призначено на 05.09.2022. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О. судді Попікова О.В., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Демидової А.М.). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/11069/21 до провадження у визначеному складі суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 задоволено клопотання представників АТ «Комінвестбанк» Мікрюкова С.В. про відкладення розгляду справи; задоволено клопотання представника АТ «Комінвестбанк» Мікрюкова С.В. та клопотання представника ОП Ужгородський коньячний завод адвоката Шерегі В.М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відкладено судове засідання на 14.09.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 оголошено перерву у справі №910/11069/21 до 21.09.2022. Позиції учасників справи. ОП Ужгородський коньячний завод надало відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Відповідач-2 вказує, що ОСОБА_1 , який вважає себе пов`язаною з Банком особою та на підставі ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вважає, що його бездіяльність може призвести до нанесення шкоди АТ «Комінвестбанк», з березня 2018 року не є керівником Банку, а пов`язаною особою як син голови Наглядової ради, та опосередковано володіє 0,8% АТ «Комінвестбанк». ОСОБА_1 не надав жодного доказу його прямої участі як акціонера АТ «Комінвестбанк» на момент укладення спірного договору станом на березень 2020 року, підтверджені відповідними відомостями з Єдиного державного реєстру. Навіть якщо ОСОБА_1 , який не має жодних корпоративних прав, вважає їх порушеними внаслідок укладеного договору купівлі-продажу, то він не має права оспорювати будь-які правочини за участю юридичної особи - АТ «Комінвестбанк». Відповідач-2 наголошує, що якщо ОСОБА_1 мав би якісь корпоративні права щодо AT «Комінвестбанк», то він не міг би самостійно звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договору. ОП Ужгородський коньячний завод вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що сам по собі факт укладення договору на умовах (в частині визначеної сторонами ціни продажу приміщень), які, за твердженням позивача, не відповідали поточним ринковим умовам, може свідчити про порушення прав та інтересів самого банку, а не корпоративних прав його учасників (власників), оскільки виконавчий орган діяв саме від імені банку, а не його власників. Таким чином, в даному випадку має місце відсутність порушення оскаржуваним договором безпосередніх прав та інтересів позивача, що виключає наявність правових підстав для визнання договору недійсним як превентивного способу реалізації позивачем своїх обов`язків в якості такого власника. Щодо доводів скаржника про заниження вартості спірного приміщення ОП Ужгородський коньячний завод зазначає, що на підставі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» ПП «Експерт-Центр» визначило вартість спірного нерухомого майна у розмірі 22 996 138,00 грн станом на 27.03.2020. Крім того, дана вартість у розмірі 22 996 138,00 грн підтверджується й балансовою довідкою AT «Комінвестбанк» №02-6/3-212 від 27.02.2020. Разом з тим, поданий ОСОБА_1 звіт центру групи компаній «Увекон» є певною довідковою інформацією, сформованою не щодо конкретного майна, а за середніми пропозиціями на ринку нерухомості. Звичайно, що дана інформація не містить розрахунку вартості квадратного метру нерухомості, особи, яка її здійснювала, та не відповідає ознакам належного та допустимого доказу в такій категорії справ. Будь-яка фізична або юридична особа може здійснити такий розрахунок та викласти його в мережі Інтернет та не нести відповідальності за достовірність наведених розрахунків. ОП Ужгородський коньячний завод вказує, що не подавало оголошення про продаж комерційної нерухомості (Приміщення), таке оголошення відсутнє за вказаним позивачем посиланням і станом на 21.07.2021. Щодо вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОП Ужгородський коньячний завод на спірне Приміщення відповідач-2 вказує таке. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №904/3657/18 зазначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Крім того ОП Ужгородський коньячний завод наголошує, що оскільки суд відмовив у задоволенні позову в частині вимог позивача про визнання недійсним договору, то це, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення похідних від визнання недійсним договору позовних вимог позивача про скасування рішення державного реєстратора та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права на спірні приміщення, адже звернення з ним мотивовано виключно доводами щодо незаконності оскаржуваного правочину. ОП Ужгородський коньячний завод просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити оскаржуване рішення без змін. АТ «Комінвестбанк» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване. АТ «Комінвестбанк» вказує, що документом, який підтверджує вартість об`єкту нерухомості, може бути звіт про оцінку майна, а не документ, який надав ОСОБА_1 у якості доказу. Банк наголошує, що ОП Ужгородський коньячний завод не розміщувало жодних оголошень про продаж нерухомого майна на веб-сайті https://100realty.ua та самі роздруківки не доводять цього. Також відповідач відзначає, що відповідно до п. 2.1 угоди користувача сайт (розміщена за адресою https://100realty.ua/rules та дійсні на момент підготовки відзиву на позовну заяву від АТ «Комінвестбанк») 100relty.ua надає можливість безкоштовного розміщення оголошень про продаж або передачу в оренду об`єктів нерухомості виключно фізичний особам (співпраця з агентствами - тільки на договірній основі), зареєстрованим від свого імені на Порталі. Не дозволяється використовувати в будь-якому вигляді назви фірм, торгових марок, адреси інтернет-сайтів, логотипів і т. д. як при реєстрації на сайті (або редагуванні акаунту), так і при створенні і/або редагуванні оголошень. Тобто сайт передбачений для розміщення оголошень фізичними особами, проте власником об`єкта нерухомості є ОП Ужгородський коньячний завод - юридична особа, яка не може розміщувати жодні оголошення на цьому сайті, а згадані оголошення мабуть розміщені самим позивачем для штучного створення нібито доказів, тобто виключно для введення в оману суд. Якщо оголошення були би створені ОП Ужгородський коньячний завод, відповідно, були б зазначені реквізити та контактні дані, які належать Підприємству, а не невідомим особами, які вказані у цих оголошеннях. Враховуючи, що істотна умова договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме ціна була визначена на підставі Висновку про вартість майна СОД ПП «Експерт-центр» від 27.03.2020, до якого апелянт не має жодних зауважень та визнає його, то посилання на інший звіт про оцінку не є релевантним в цій справі. АТ «Комінвестбанк» також зазначає, що в апеляційній скарзі відсутнє посилання на зв`язок положень ст. ст. 58, 75, 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність» з оскаржуваною угодою купівлі-продажу та можливості її впливу на прийняття Національним банком України рішення про віднесення АТ «Комінвестбанк» до категорії неплатоспроможних. З моменту укладення оспорюваної угоди купівлі-продажу Національний банк України не приймав відповідні рішення і тому твердження апелянта про нібито існуючу загрозу неплатоспроможності не знаходять свого підтвердження ані у матеріалах справи, ані у законодавстві України. Щодо вимоги позивача про визнання договору недійсним АТ «Комінвестбанк» вказує, що підставою та необхідною умовою звернення особи до суду з відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Апелянт стверджує про нібито наявність у нього порушеного права, встановленого постановою Верховного Суду від 09.11.2021 у цій справі, проте дана постанова не містить цього і тому твердження апелянта є неправдивим. Єдине, що встановила згадана постанова, це те, що у даному випадку спір стосується реалізації прав та виконання обов`язків позивача на управління банком як власника спільної опосередкованої участі у розмірі 100% статутного капіталу АТ «Комінвестбанк», тобто є таким, що виникає з корпоративних правовідносин і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, як і його заява про забезпечення позову, подана одночасно з позовом. Щодо твердження скаржника про те, що він звернувся з позовом для захисту своїх інтересів та цей позов є ніби своєчасним заходом для запобігання нас неплатоспроможності банку АТ «Комінвестбанк» зазначає, що в апеляційній скарзі, як і у самому позові відсутнє пояснення правового зв`язку із оскарженням договору купівлі-продажу та того, чи може позов вважатися своєчасним заходом для запобігання настання неплатоспроможності банку та чи може укладення оскаржував договору купівлі-продажу вплинути негативно на фінансовий стан банку, через що необхідно звертатися з позовом від імені власника істотної участі, Проте, як вже зазначало АТ «Комінвестбанк», підписання виконавчим органом банку договору з іншою особою (в т.ч. пов`язаною) на невигідних для нього умовах може свідчити про порушення прав та інтересів самого банку у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасників (власників істотної участі). Враховуючи відсутність порушення спірним договором корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, відсутня необхідність надавати оцінку спірному договору на предмет його відповідності вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України. ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про залишення відзиву без розгляду та надав відповідь на відзив (підписану представником позивача), у якій просить відзив ОП Ужгородський коньячний завод на апеляційну скаргу залишити без розгляду, врахувати викладені у цій відповіді пояснення при винесенні рішення та задовольнити апеляційну скаргу. ОСОБА_1 вказує, що з відзиву на апеляційну скаргу ОП Ужгородський коньячний завод вбачається, що він відправлений до суду та сторонам 31.08.2022. Однак ОП Ужгородський коньячний завод жодним чином не обґрунтовує поважності причин неподання відзиву у строк, що був встановлений судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить залишити відзив ОП Ужгородський коньячний завод без розгляду з підстав пропуску відповідачем-2 строку для його подання та незаявлення клопотання про його поновлення. Також ОСОБА_1 вказує про необґрунтованість відзиву по суті та зазначає про безпідставність тверджень ОП Ужгородський коньячний завод щодо відсутності у позивача порушеного права та щодо обрання невірного способу його захисту (визнані недійсним договору). Окремо ОСОБА_1 зазначає, що про наявність у позивача порушеного права вказано і в постанові Верховного Суду від 09.11.2021 в даній справі. Позивач наголошує, що ОП Ужгородський коньячний завод постійно намагається ототожнити поняття «власник істотної опосередкованої участі Банку», який несе відповідальність за завдану його діями чи бездіяльністю шкоду Банку всім своїм майном, із поняттям «учасник» юридичної особи, яка не є банківською установою, але ці поняття не є тотожними. ОСОБА_1 зазначає, що не звертався до суду за захистом інтересів Банку, а зробив це у власних інтересах, оскільки зобов`язаний вживати заходів для запобігання неплатоспроможності Банку та нестиме відповідальність за свою бездіяльність. У судовому засіданні 14.09.2022 апеляційний господарський суд пртокольно ухвалив задовольнити клопотання представника позивача про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом. Згідно з рішенням Національного Банку України №163 від 19.05.2017 погоджено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набуття спільної опосередкованої участі у розмірі 100% статутного капіталу АТ «Комінвестбанк» через: 1) ТОВ «Латуж», якому належатиме 32,938% статутного капіталу банку (98% статутного капіталу ТОВ «Латуж» належить ОСОБА_2 ); 2) ТОВ «Плодоовоч-Уж», якому належатиме 25% статутного капіталу банку (94,7470% статутного капіталу ТОВ «Плодоовоч-Уж» належить ТОВ «Латуж»); 3) ОП Ужгородський коньячний завод, якому належатиме 42,0620% акцій банку ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснюють вирішальний вплив на діяльність та управління ОП Ужгородський коньячний завод незалежно від формального володіння). 30.03.2020 АТ «Комінвестбанк» (продавець, Банк) та ОП Ужгородський коньячний завод (покупець) уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А.В. за реєстровим №90 (далі - договір), за умовами якого Банк продав, а покупець придбав нежитлове приміщення загальною площею 683,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною у розмірі 27 595 365,00 грн. 30.03.2020 на підставі договору державним реєстратором - приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 51815924 (далі - Рішення), на підставі якого проведено реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОП Ужгородський коньячний завод на Приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 850395180000). Звертаючись з позовом у цій справі, позивач вказує, що спірний договір укладено між пов`язаними особами і його умови не відповідали поточним ринковим умовам в частині визначеної сторонами ціни продажу приміщень, що свідчить про наявність правових підстав для визнання такого правочину недійсним відповідно до приписів ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». При цьому в якості обґрунтування наявності порушених прав спірним Договором купівлі-продажу ОСОБА_1 вказує, що він є власником опосередкованої істотної участі в Банку та пов`язаною з Банком особою, що в силу приписів ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладає на нього ризики понесення цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності за наслідками вчинення правочину, який не відповідає приписам законодавства, а тим самим створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку або доведення його до неплатоспроможності. АТ «Комінвестбанк» у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив та просив закрити провадження у справі, повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. АТ «Комінвестбанк» вказав, що ОСОБА_1 не підпадає під визначення власника істотної участі у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не здійснює жодного вирішального впливу на діяльність АТ «Комінвестбанк». На думку АТ «Комінвестбанк», позов заявлено з метою захисту права власності, а не корпоративних прав, а тому, з огляду на суб`єктний склад учасників, даний спір не відноситься до юрисдикції господарського суду. ОП Ужгородський коньячний завод у відзиві на позовну заяву проти позову заперечило та зазначило, що навіть якщо ОСОБА_1 був би акціонером Товариства, то укладення спірного договору було б не прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном, що виключає існування права на оскарження таких дій в судовому порядку. Також ОП Ужгородський коньячний завод звернулось з клопотанням про закриття провадження у справі, у якому просило закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах. ТОВ «Плодоовоч-Уж» надало письмові пояснення щодо позову, у яких просило закрити провадження у справі та зазначило, що спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та похідних вимог - скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і припинення права власності на об`єкт нерухомості, не підпадає під господарську процесуальну дієздатність позивача - фізичної особи, тим більше за заявою фізичної особи яка не є прямим учасником (засновником/акціонером/членом) юридичної особи відповідача. 06.06.2022 протокольними ухвалами суд відхилив клопотання відповідачів та ТОВ «Плодоовоч-Уж» про закриття провадження у справі. Господарський суд першої інстанції з вказаного питання зазначив, що за системним аналізом положень ст. ст. 2, 4, 138 ГПК України розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті, а тому першочерговим при надходженні на розгляд до суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки дотримання процесуального порядку (юрисдикції) при зверненні з нею (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19). Тобто, вирішивши питання забезпечення позову (ухвала Господарського суду міста Києва 14.07.2021 (якою задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову), залишена без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 та Верховного Суду від 11.04.2022) судами в першу чергу було вирішено питання предметної та суб`єктної підвідомчості даного спору. Отже, судовими рішеннями у даній справі, які набрали законної сили та статусу остаточних, встановлено, що ОСОБА_1 є власником спільної опосередкованої участі у статутному капіталі АТ «Комінвестбанк» в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» і спір у справі виник з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2021 та від 13.12.2021 у справі №910/11069/21 набрали законної сили, а здійснені в них висновки - статусу остаточних, то зазначені вище обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню. Місцевий господарський суд вказав, що з урахуванням викладеного відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (виникнення спору у даній справі з корпоративних правовідносин та підвідомчість його Господарському суду міста Києва; наявність у ОСОБА_1 статусу власника спільної опосередкованої участі у статутному капіталі АТ «Комінвестбанк» в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом при вирішенні даної справи по суті, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судових рішень, які прийняті судом, встановленим законом (в т. ч. вищої інстанції), у цьому ж спорі, що є недопустимим як в силу національного законодавства, так і міжнародного. Отже, остаточними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що на ОСОБА_1 поширюється статус власника істотної участі в статутному капіталі Банку, а ініційований ним спір виник з корпоративних правовідносин, адже спрямований на реалізацію ним прав та виконання обов`язків з управління банком як власником спільної опосередкованої участі у розмірі 100% статутного капіталу АТ «Комінвестбанк». З огляду на викладене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що заперечення відповідачів щодо відсутності у ОСОБА_1 статусу власника істотної участі в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та непідвідомчість спору у даній справі Господарському суду міста Києва є необґрунтованими, спростовуються зібраними в матеріалах справи доказами та нівельовані судовими рішеннями, які набрали законної сили і статусу остаточних. Апеляційний суд цілком погоджується з таким висновком місцевого суду. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Цивільні права та обов`язки на підставі ч. 1 ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Щодо вимог про визнання недійсним Договору. ОСОБА_1 у поданій позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.03.2020, укладений між АТ «Комінвестбанк» та ОП Ужгородський коньячний завод, предметом якого є Приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А.М. В обґрунтування цієї вимоги ОСОБА_1 вказує, що цей правочин вчинено між пов`язаними особами, а його умови в частині визначеної сторонами ціни продажу Приміщення не відповідали поточним ринковим умовам (вартість продажу є заниженою). На думку ОСОБА_1 , вказане свідчить про наявність правових підстав для визнання такого правочину недійсним згідно з ч. 6 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». ОСОБА_1 вказує, що є власником опосередкованої істотної участі в Банку та пов`язаною з ним особою, а тому спірним договором порушуються його особисті права, оскільки ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладає на нього ризики понесення цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності за наслідками вчинення правочину, який не відповідає приписам законодавства, а тим самим створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку або доведення його до неплатоспроможності. Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц містить висновок щодо застосування ст. 215 ЦК України, згідно з яким «підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину». Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. ст. 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦК України). Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною. Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення. У постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 Верховний Суд вказав таке. Згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, що закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а, відповідно, недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати. Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника (ст. 1 цього Закону). Частина 18 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною. Стаття 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; приймати рішення в межах наданих повноважень; не використовувати службове становище у власних інтересах; забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади. Банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Частина 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами. Угоди, укладені банком із пов`язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення (ч. 6 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема: прийняття меншого забезпечення виконання зобов`язань, ніж вимагається від інших клієнтів; придбання у пов`язаної з банком особи майна низької якості чи за завищеною ціною; здійснення інвестиції в цінні папери пов`язаної з банком особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; оплата товарів і послуг пов`язаної з банком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; продаж пов`язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком пов`язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні; нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов`язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні (ч. 7 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Національний банк України здійснює контроль за операціями банків із пов`язаними з банком особами. Національний банк України має право встановлювати обмеження на операції банків із пов`язаними з банком особами (ч. ч. 9, 10 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Вирішуючи питання щодо права ОСОБА_1 на звернення з позовом у цій справі, апеляційний господарський суд бере до уваги, що судовими рішеннями у цій справі, які набрали законної сили та статусу остаточних, встановлено, що ОСОБА_1 є власником спільної опосередкованої участі у статутному капіталі АТ «Комінвестбанк» в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», на ОСОБА_1 поширюється статус власника істотної участі в статутному капіталі Банку, а ініційований ним спір направлений на реалізацію ним прав та виконання обов`язків на управління банком, як власника спільної опосередкованої участі у розмірі 100% статутного капіталу АТ «Комінвестбанк». Враховуючи зазначене та положення ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на яку посилається ОСОБА_1 обґрунтовуючи своє звернення до суду, апеляційний господарський суд вважає, що таким чином ОСОБА_1 виконує свій обов`язок вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. Таким заходом, на думку позивача, є визнання договору недійсним, оскільки його було укладено на умовах (в частині визначеної сторонами ціни продажу приміщень), які не відповідали поточним ринковим умовам. При цьому апеляційний суд також відзначає, що сам по собі спірний договір безпосередньо не порушує будь-яких особистих прав позивача, адже не породжує саме для нього будь-яких прав та обов`язків, пов`язаних з предметом договору. Разом з тим позов спрямований на захист законного інтересу позивача як особи, що має особливий статус щодо відповідачів (щодо АТ «Комінвестбанк» - як власник спільної опосередкованої участі у статутному капіталі Банку, щодо ОП Ужгородський коньячний завод - як особа, котра спільно з ОСОБА_2 здійснює вирішальний вплив на управління та діяльність підприємства незалежно від формального володіння, т. с. 1 а. с. 70) та несе фідуціарну відповідальність. Позивач на підтвердження власних доводів щодо вартості майна надав роздруківку з інтернет-сайту 100realty.ua оголошень про продаж торгово-офісного приміщення по АДРЕСА_1 площею 684 кв. м. Станом на 20.04.2021 ціна за кв. м: 61 600,00 грн; ціна приміщення: 42 120 000 грн. Станом на 30.06.2021 ціна за кв. м: 63 900,00 грн; ціна приміщення: 43 730 000 грн. Станом на 07.07.2021 ціна з кв. м: 60 000,00 грн; ціна приміщення: 41 070 000 грн. Ціна, вказана у цих оголошеннях, розрахована за комерційним курсом продажу доларів США на відповідну дату і заокруглена. Також позивач надав висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи (висновок підготовлено для подання до суду) від 15.09.2021 №15/09/21. На вирішення оціночно-будівельної експертизи було поставлено запитання: «Яка ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 683,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (Шевченківський р-н), приміщення 172 станом на 30.03.2020? Експертизу провести за наданими документами». Згідно з Висновком експерта ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 683,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (Шевченківський р-н), приміщення 172, визначена за наданими документами, в цінах і станом на 30.03.2020 складала: 40 607 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Відповідач у свою чергу надав до матеріалів справи Висновок про вартість майна (дата оцінки - 27.03.2020; дата завершення звіту - 27.03.2020). Вказаний Висновок про вартість майна свідчить про таке. Замовник: АТ «Комінвестбанк». Власник: АТ «Комінвестбанк». Виконавець: ПП «Експерт-центр». Юридична підстава на проведення оцінки: договір 25.03.2020 №12/03/20 між АТ «Комінвестбанк» та ПП «Експерт-центр». Об`єкт оцінки та коротка характеристика: вбудовані приміщення загальною площею 683,9 кв. м. Місцезнаходження об`єкта оцінки: АДРЕСА_1, приміщення

172. Приміщення, що оцінюється, розташоване на першому та другому поверхах 20-поверхової монолітно-цегляної житлової будівлі, що знаходиться в центральній частині м. Київ. Технічний стан - добрий. Мета оцінки: для цілей відчуження. Вид вартості: ринкова. Методичні підходи: дохідний, порівняльний. Вартість об`єкта без ПДВ: 22 996 138 грн. Висновок підписано директором ПП «Експерт-центр» ОСОБА_3, оцінювачем ОСОБА_3 (свідоцтво №30 спеціаліста по експертній оцінці нерухомості та бізнесу ФДМУ та КФ «Експерт-Л» від 19.12.1997) та скріплено печаткою ПП «Експерт-центр». Колегія суддів, надаючи оцінку поданим сторонами доказам, зокрема щодо вартості відчуженого майна, зазначає таке. Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України). Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», згідно з його преамбулою, визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. Положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні (ст. 1 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). За визначенням ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності (ч. 2 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). За ч. ч. 3-5 цього Закону незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст. 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником. Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Згідно з ч. ч. 1, 2 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Статтею 31 вказаного Закону встановлено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності зобов`язані: дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог цього Закону та нормативно-правових актів з оцінки майна; забезпечувати об`єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об`єктивної оцінки у зв`язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають; забезпечувати збереження документів, які отримані під час проведення оцінки від замовника та інших осіб; забезпечувати конфіденційність інформації, отриманої під час виконання оцінки майна, відповідно до закону; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством. Відповідно до ч. ч. 1, 2 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за порушення вимог цього Закону в порядку, встановленому законами. Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону. Спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку (ст. 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440 затверджено Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Стандарт №1), який згідно з п. 1 цього Стандарту є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. У п. 3 Стандарту №1 вказано, зокрема, поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах у значенні, встановленому цим Стандартом, зокрема: база оцінки - комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки враховуються мета оцінки та умови використання її результатів; методичні підходи - загальні способи визначення вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки; метод оцінки - спосіб визначення вартості об`єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід; об`єкти оцінки - майно та майнові права, які підлягають оцінці. Об`єкти оцінки класифікують за різними ознаками, зокрема, об`єкти оцінки в матеріальній та нематеріальній формі, у формі цілісного майнового комплексу; об`єкти оцінки у матеріальній формі - нерухоме майно (нерухомість) та рухоме майно; нерухоме майно (нерухомість) - земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов`язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна; дата оцінки - дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка майна та визначається його вартість; вихідні дані - документи, в яких містяться характеристики об`єкта оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав - встановлення відповідності об`єкта оцінки наявним вихідним даним та інформації про нього; вартість - еквівалент цінності об`єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей; ймовірна сума грошей - найбільша сума грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець; поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки; ціна - фактична сума грошей, сплачена за об`єкт оцінки або подібне майно; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Оцінка майна проводиться з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання (п. 4 Стандарту №1). Відповідно до ч. 2 п. 11 Стандарту №1 вибір бази оцінки залежить від мети, з якою проводиться оцінка майна, його особливостей, а також нормативних вимог. Для визначення ринкової вартості враховується найбільш ефективне використання об`єкта оцінки. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки можливе із застосуванням усіх методичних підходів у разі наявності необхідної інформації (п. п. 13, 14 Стандарту №1). У звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об`єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або невключення до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Оціночні процедури, пов`язані з визначенням ринкової вартості, здійснюються з урахуванням включення або невключення до неї суми податку на додану вартість. Умова щодо визначення ринкової вартості з включенням суми податку на додану вартість зазначається у договорі на проведення оцінки майна (п. 17 Стандарту №1). Відповідно до п. 37 Стандарту №1 з метою обґрунтування остаточного висновку про вартість об`єкта оцінки результати оцінки, отримані із застосуванням різних методичних підходів, зіставляються шляхом аналізу впливу принципів оцінки, які є визначальними для мети, з якою проводиться оцінка, а також інформаційних джерел на достовірність результатів оцінки. Згідно з п. 60 Стандарту №1 висновок про вартість майна повинен містити відомості про: замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна; назву об`єкта оцінки та його коротку характеристику; мету і дату оцінки; вид вартості, що визначався; використані методичні підходи; величину вартості, отриману в результаті оцінки. У разі потреби оцінювач має право відобразити у висновку свої припущення та застереження щодо використання результатів оцінки. Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги до оформлення висновку про вартість об`єкта оцінки. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442 затверджено Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна» (далі - Стандарт №2), який є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу. Згідно з п. 5 Стандарту №2 вибір бази оцінки нерухомого майна здійснюється відповідно до вимог, установлених Національним стандартом №1. Умови застосування та порядок визначення оціночної вартості нерухомого майна встановлюються в окремих нормативно-правових актах з оцінки майна. Одним з наданих позивачем доказів є Висновок експерта. За визначенням ч. 1 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. ч. 2, 3 ст. 98 ГПК України). Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 100 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. Закон України «Про судові експертизи» визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1 Закону України «Про судові експертизи»). Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього Закону судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Згідно з Інструкцією з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України (далі - Інструкція) визначення різних видів вартості поліпшень земельних ділянок (будівель та їх частин, споруд, передавальних пристроїв тощо); визначення відповідності виконаної оцінки нерухомого майна (поліпшень земельної ділянки) вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України). Згідно з п. 4 розділу IV Інструкції висновок експерта, висновок експертного дослідження або повідомлення про неможливість проведення судової експертизи оформлюється згідно з вимогами, установленими процесуальним законодавством України та розділами V та VІ цієї Інструкції. Висновок експерта або експертного дослідження складається з трьох основних частин: вступної, дослідницької та висновків-відповідей на поставлені запитання (п. 5 розділу V цієї Інструкції). Апеляційний суд встановив, що згідно з Висновком експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 15.09.2021 №15/09/21, на вирішення якої було поставлено запитання: «Яка ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 683,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (Шевченківський р-н), приміщення 172 станом на 30.03.2020? Експертизу провести за наданими документами», ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 683,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (Шевченківський р-н), приміщення 172, визначена за наданими документами, в цінах і станом на 30.03.2020 складала: 40 607 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Для проведення вказаної експертизи ОСОБА_1 із заявою на її проведення надав копії документів: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.06.2021; План нежитлового приміщення загальною площею 683,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (Шевченківський р-н), приміщення 172; Фотофіксацію нежилих приміщень станом на дату оцінки. Відповідно до примітки на стор. 1 Висновку вся надана документація в рамках експертизи розглядалась як достовірна і як така, що не потребує спеціальної перевірки. Відповідальність за достовірність усіх наданих вихідних даних несе замовник експертизи. Відповідач-1 у свою чергу надав у матеріали справи Висновок про вартість майна (дата оцінки - 27.03.2020; дата завершення звіту - 27.03.2020). Вказаний Висновок про вартість майна свідчить про таке. Замовник: АТ «Комінвестбанк». Власник: АТ «Комінвестбанк». Виконавець: ПП «Експерт-центр». Юридична підстава на проведення оцінки: договір 25.03.2020 №12/03/20 між АТ «Комінвестбанк» та ПП «Експерт-центр». Об`єкт оцінки та коротка характеристика: вбудовані приміщення загальною площею 683,9 кв. м. Місцезнаходження об`єкта оцінки: АДРЕСА_1, приміщення

90. Заявляючи вказані вимоги, ОСОБА_1 вказує, що право власності ОП Ужгородський коньячний завод на Приміщення зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу нежитлового Приміщення від 30.03.2020, укладеного між АТ «Комінвестбанк» та ОП Ужгородський коньячний завод, який має бути визнаний недійсним в силу приписів ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абз. 3 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Вимоги, що розглядаються, є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового Приміщення від 30.03.2020, укладеного між АТ «Комінвестбанк» та ОП Ужгородський коньячний завод, у задоволенні якої відмовлено. Згідно із ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору (основної вимоги) у задоволенні вимог про скасування рішення державного реєстратора та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права на спірні приміщення (які є похідними від основної вимоги визнання недійсним договору), оскільки ці вимоги обґрунтовані саме незаконністю оскаржуваного правочину. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні. Разом з тим, приймаючи рішення в частині позовних вимог про визнання договору недійсним, суд першої інстанції, без повного дослідження поданих сторонами доказів щодо вартості предмета спірного правочину та інших обставин, про які заявляли сторони, обмежився висновком, що обсяг повноважень власників істотної участі в банківській установі в аспекті вчинення дій, направлених на запобігання настання неплатоспроможності банку, є абсолютно тотожним правам учасника товариства з обмеженою діяльністю при виявлені фактів вчинення виконавчим органом такого товариства правочинів всупереч його інтересів. Отже, на думку місцевого суду, сам по собі факт укладення договору на умовах (в частині визначеної сторонами ціни продажу приміщень), які, за твердженням позивача, не відповідали поточним ринковим умовам, може свідчити про порушення прав та інтересів самого банку, а не корпоративних прав його учасників (власників), оскільки виконавчий орган діяв саме від імені банку, а не його власників. Таким чином, в даному випадку має місце відсутність порушення оскаржуваним Договором безпосередніх прав та інтересів позивача як власника спільної опосередкованої участі у розмірі 100 % статутного капіталу Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк". За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови (щодо підстав для відмови в позові в частині визнання договору недійсним). Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/11069/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/11069/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину щодо відмови в позові про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.03.2020, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний інвестиційний банк» та Орендним підприємством «Ужгородський коньячний завод», предметом якого є нежитлове приміщення загальною площею 683,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в редакції цієї постанови.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/11069/21 залишити без змін.

4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача ОСОБА_1 .

5. Справу №910/11069/21 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 23.09.2022. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді О.В. Попікова В.А. Корсак

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4873 № 910/11069/21

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше