Постанова Одеський апеляційний суд № 2-2823/11

Номер провадження: 22-ц/813/6856/22 Справа № 2-2823/11 Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2022 року по справі за скаргою ОСОБА_1 , за участю стягувача ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтингове Бюро «Тріада», оцінювача ОСОБА_3 , на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула Вадима Андрійовича та оцінювача, В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року боржник ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця та оцінювача, зацікавлені особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Крецул В.А., стягувач ОСОБА_2 , ТОВ «Інвестиційно-консалтингове Бюро «Тріада», оцінювач ОСОБА_3 . В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду, скаржник вказував, що 16.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецулом В.А. за заявою стягувача ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа від 07.09.2011 року № 2-2823/11, виданого Київським районним судом м. Одеса, який вступив в закону силу 21.05.2014 року, було відкрито виконавче провадження ВП № 67540350 про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 2 639 749,50 грн. 17.11.2021 року постановою про арешт майна боржника накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно скаржника та зазначено, що в ході проведення виконавчих дій описано й арештовано майно, належне боржнику ОСОБА_1 , а саме: Садові будинки № 76, 79, 78, АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами: 5110300000:02:025:0032, 5110300000:02:025:0050, 5110300000:02:025:0134, 5110300000:02:025:0066, за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 . 24.11.2021 року постановою про опис та арешт майна боржника та актом про опис та арешт майна боржника описано та арештовано вищезазначене майно скаржника. 25.11.2021 року постановою про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для визначення ринкової вартості арештованого майна було призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Інвестиційно-консалтингове Бюро «Тріада», директором якого та одночасно оцінювачем є ОСОБА_3 , та 30.11.2021 року ТОВ «ІКБ «Тріада» був складений звіт про незалежну оцінку майна, про яку скаржник дізнався 23.12.2021 року. Стверджуючи, що приватним виконавцем його не було належним чином повідомлено про вчинення виконавчих дій, пов`язаних із описом, арештом та оцінкою майна, а звіт про незалежну оцінку майна від 30.11.2021 року проведено з порушенням вимог нормативно-правових актів, скаржник звернувся до суду з даною скаргою, відповідно до якої просив суд: визнати дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула В.А. та оцінювача ОСОБА_3 неправомірними, а звіт про незалежну оцінку майна від 30.11.2021 року недостовірним та зобов`язати приватного виконавця скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 24.11.2021 року, акт опису і арешту майна боржника від 24.11.2021 року, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання від 25.11.2021 року та винести постанову про зупинення вчинення виконавчих дій; зупинити реалізацію арештованого майна ОСОБА_1 , а саме: садових будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 та земельних ділянок №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) та заборонити продаж вищезазначеного майна, на підставі звіту про незалежну оцінку майна від 30.11.2021 року; судові витрати покласти на оцінювача ОСОБА_3 . Крім того під час судового розгляду скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати з ТОВ «ІКБ «Тріада», суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, та ОСОБА_3 - оцінювача ТОВ «ІКБ «ТРІАДА» копії завірених належним чином документів про проведення незалежної оцінки майна ОСОБА_1 , розташованого за адресою АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 та земельні ділянки №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , згідно акту опису і арешту від 24.11.2021 року у ВП № 67540350, а саме: технічну документацію; Звіт про незалежну оцінку майна від 30.11.2021 року; кольорові фотографії об`єкту оцінки, якщо такі робилися; інші документи, які стосуються даного об`єкту оцінки. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2022 року боржнику ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про витребування доказів по справі, а також відмовлено у повному обсязі у задоволенні скарги боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця та оцінювача. Дана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що твердження скаржника про порушення діями та рішеннями приватного виконавця його прав при здійсненні виконавчих дій по проведенню оцінки майна скаржника у виконавчому провадженні № 67540350 не доведені, скаржником не надано доказів на підтвердження того, що проведена оцінка вартості майна є необ`єктивною або неякісною тощо, тому районний суд набув висновків, що відсутні підстави для визнання дій та рішень приватного виконавця Крецула С.А. неправомірними. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2022 року скасувати та винести постанову, якою задовольнити вимоги скаржника. Крім того, апеляційна скарга містить вимоги скаржника про витребування доказів від ТОВ «ІКБ «Тріада» та ОСОБА_3 , а саме: технічну документацію; Звіт про незалежну оцінку майна від 30.11.2021 року; кольорові фотографії об`єкту оцінки, якщо такі робилися; інші документи, які стосуються даного об`єкту оцінки; вимоги скаржника про призначення рецензування звіту про незалежну оцінку від 30.11.2021 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не надав повну, всебічну та об`єктивну оцінку доказам у справі, у зв`язку з чим неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Так, апелянт наголошує, що приватним виконавцем не було належним чином повідомлено боржника про вчинення виконавчих дій, пов`язаних із описом, арештом та оцінкою його майна. Постанова про арешт майна боржника від 24.11.2021 року, акт про опис та арешт майна боржника від 24.11.2021 року, постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання не були вручені та не були надіслані скаржнику. Скаржник був позбавлений права про визначення вартості майна за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження та письмово повідомити виконавця про визначену ними вартість майна. Звіт про незалежну оцінку майна від 30.11.2021 року був направлений скаржнику не в повному обсязі та не на наступний робочий день, а лише 23.12.2021 року. З повним Звітом скаржника ознайомлено лише 09.02.2022 року. Порушено право скаржника на вчасне оскарження результатів оцінки майна у судовому порядку, оскільки про результати оцінки скаржника дізнався 23.12.2021 року, а вже 06.12.2021 року приватним виконавцем до ДП «Сетам» було подано Заявку на реалізацію арештованого майна скаржника. Скаржник ознайомився з оцінкою арештованого майна лише 23.12.2021 року, у той час як приватний виконавець в порушення п`ятиденної норми підготував проект заявки на реалізацію арештованого майна та подав її до ДП «Сетам» не 30.12.2021 року, а 06.12.2021 року. Апелянт наполягає, що оцінка проведена не на законних підставах, оскільки виконавець не забезпечив доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна скаржника та звіт про оцінку майна не підтверджує виконані процедури з оцінки майна. Апелянт наголошує, що ознайомлення, огляд та обстеження об`єкта оцінки шляхом доступу до нього не проводилося, оцінка майна і висновки про його вартість не мають підтвердження достовірності та об`єктивності. Відсутні дані про неможливість особистого огляду об`єктів дослідження, не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду. Невірне застосування методичних підходів, включаючи невірне зазначення розташування об`єкта оцінки - вплинуло на об`єктивність та достовірність Звіту. Апелянт вказує, що районний суд не вчинив дії з витребування доказів для встановлення даних обставин справи, хоча скаржник наполягав на цьому. Постанова про опис і арешт майна боржника від 24.11.2021 року та акт опису і арешту майна боржника від 24.11.2021 року не були вироблені за допомогою АСВП та не були внесені до системи АСВП, проте виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в системі АСВП забороняється. Скаржника було позбавлено права надати зауваження або заяви щодо постанови про опис та арешт майна боржника від 24.11.2021 року, оскільки він не був належним чином повідомлений про вчинення даних виконавчих дій. Дана постанова не підписана ані стягувачем, ані боржником. В звіті, в матеріалах виконавчого провадження та в системі АСВП акт опису і арешту майна боржника від 24.11.2021 року відсутній. Крім того, апелянт зазначає, що районний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Також, апелянт вказує, що районний суд знехтував клопотанням скаржника про витребування доказів, проте скаржник доводив суду про неможливість надання цих доказів самостійно. Лише наприкінці дня 09.02.2022 року скаржник отримав можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, тому у судове засідання 10.02.2022 року скаржник фізично не міг надати копію звіту про оцінку. Як вказує скаржник, витребування вказаної їм інформації має значення для повного всебічного та об`єктивно розгляду справи, однак районний суд цього не зробив, тому, на думку апелянта, висновки районного суду є передчасними. До суду апеляційної інстанції від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула В.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому приватний виконавець просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. В свою чергу, апелянт надав до апеляційного суду заперечення на відзив, узагальнюючі пояснення та клопотання про винесення окремої ухвали щодо приватного виконавця та експертів. Відповідно до клопотання про винесення окремої ухвали, скаржник просить винести окрему ухвалу щодо приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула В.А., суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «ІКБ «Тріада», оцінювача ТОВ «ІКБ «ТРІАДА» Постолакіній Л.В. Учасники процесу про судове засідання щодо розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, що призначене на 13.12.2022 року на 15-30 год., повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст. 128, 130 ЦПК України. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, й приватний виконавець поданням відзиву на апеляційну скаргу, а поважність підстав неподання клопотання про участь у розгляді справи в режимі відеконференції або ж про долучення до справи письмових пояснень учасниками справи не встановлена, та враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, справа підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням прав сторін щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Під час постановлення оскаржуваної ухвали районний суд вказаних вимог повністю дотримався. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено наступне. На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула В.А. перебуває виконавчий лист № 2-2823/11, виданий Київським районним судом м. Одеси 30.07.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 2 639 749,5 гривень на користь ОСОБА_2 (виконавче провадження № 67540350). 16.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецул В.А. на підставі заяви стягувача було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 67540350. 17.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецул В.А. було винесено постанову про арешт майна боржника. 25.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецул В.А. було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Як вбачається з матеріалів справи, суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання було призначено ТОВ «ІКБ «Тріада». 30.11.2021 року ТОВ «ІКБ «Тріада» був складений звіт про незалежну оцінку майна, а саме, земельних ділянок та садових будинків згідно акту опису і арешту від 24.11.2021 року у виконавчому провадженні № 67540350, за адресою АДРЕСА_2 ; №76,79; №77; №78, за замовленням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Крецула В.А., з метою визначення ринкової вартості об`єкту оцінки для подальшої примусової реалізації згідно Закону України «Про виконавче провадження». Під час розгляду справи апеляційний суд виходить з наступного. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Із наведеними конституційними положеннями кореспондується ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 9 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 10 Закону № 1404-VIII серед заходів примусового виконання рішень передбачено звернення стягнення, зокрема на майно боржника. Положеннями ст. 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII). Згідно ч. 1ст. 20 Закону № 1404-VIII для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Зі змісту ч. 1 ст. 28 Закону № 1404-VIII вбачається, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч. 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII). З огляду на викладене, дії приватного виконавця щодо проведення опису та накладення арешту на нерухоме майно є правомірними, оскільки відповідно до положень вищенаведеної ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеним в постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року справа № 501/578/19 (провадження № 61-9551св20), що відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинні враховуватися судом. Згідно зі змістом ст. 57 Закону № 1404-VIII в редакції, чинній на час складання звіту про оцінку майна від 30 листопада 2021 року, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Зі змісту Закону № 1404-VIII вбачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин в питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені в Законі України від 12.07.2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон № 2658-III). Згідно ст. 3 Закону № 2658-III оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Відповідно ч. 1 ст. 10 Закону № 2658-III оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 12 Закону № 2658-III). Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону № 2658-III замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки. За змістом п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 2658-III оціночна діяльність може здійснюватися у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) (ст. 13 Закону № 2658-III). Згідно з ч. 6 ст. Закону № 2658-III положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах. Згідно з положеннями п. 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Відповідно до п. 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Згідно з п. 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки. Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (п. 54 Національного стандарту № 1). Згідно п. 55 Національного стандарту № 1 оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна згідно із законодавством. Відповідно п. 67 Національного стандарту № 1 рецензія повинна містити висновок про відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та про можливість його використання з відповідною метою, у тому числі про достовірність оцінки майна. Слід зазначити, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17 (провадження № 61-13852св20), від 16 листопада 2022 року у справі № 520/3663/15-ц (провадження № 61-5482св22). Враховуючи вищевикладені норми законодавства, суд наголошує, що законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника. Подібних висновків набув Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 серпня 2021 року по справі № 2-215/12 (провадження № 61-1697св2). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що «чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів». Приймаючи до уваги всі доводи ОСОБА_1 , що викладені в апеляційній скарзі на ухвалу районного суду, апеляційний суд приходить до висновку, що скаржник не погоджується з проведеною в межах виконавчого провадження ВП № 67540350, де він є боржником, оцінкою майна, а саме, земельних ділянок та садових будинків, розташованих за адресою АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_6 , у зв`язку з чим, серед іншого просить визнати Звіт про незалежну оцінку майна від 30 листопада 2021 року, що складений оцінювачем ТОВ «ІКБ «Тріада» Постолакіною Л.В. недостовірним. Відповідно п. 3 Національного стандарту № 1 неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування. Апелянт наголошує, що копію звіту про незалежну оцінку майна від 30 листопада 2021 року, він отримав лише 23.12.2021 року та при цьому фактично отримав 6 сторінок із 130, копії яких додав до апеляційної скарги. Зі змісту фактично отриманих скаржником сторінок висновку про вартість майна, які додані до матеріалів справи вбачається, що отримана ОСОБА_1 частина висновку про вартість нерухомого майна (садових будинків та земельних ділянок) містить достатню інформацію про технічні характеристики об`єктів оцінки та їхню ринкову вартість у гривнях без врахування ПДВ з вказівкою офіційного курсу НБУ на дату оцінки гривні до долара США, а також про підставу проведення оцінки та необхідні реквізити суб`єкта оціночної діяльності та безпосередньо самого оцінювача. Дана інформація є достатньою для звернення боржника до виконавця із заявою про призначення рецензування звіту про оцінку майна, у разі не згоди боржника з визначеною суб`єктом оціночної діяльності (оцінювачем) вартості майна і само по собі не отримання звіту у повному обсязі (130 сторінок) за наведених вище обставин не свідчить про наявність у боржника перешкод для можливості відповідного звернення до виконавця із заявою про проведення рецензування звіту. Враховуючи наведене, скаржник вважається таким, що ознайомлений з результатами оцінки майна. При цьому доказів, що боржник звертався до приватного виконавця або ж намагався звернутися з вимогою про рецензування звіту про незалежну оцінку вартості майна, скаржник не надає, тобто вбачається, що правом на рецензування звіту про незалежну оцінку вартості майна з метою спростування його результатів скаржник не скористався. У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження N 14-187цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передання майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартістю. Між тим зі змісту апеляційної скарги не вбачається, чи вважає апелянт вартість, що встановлена шляхом проведення оцінки за замовленням приватного виконавця, завищеною або навпаки заниженою. Зокрема, в апеляційній скарзі відсутні твердження, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості. Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками районного суду, що скаржник у якості доказу не надав до суду звіту про оцінку майна, зробленого за його власним замовленням, для доведеності підстав розбіжності чи невідповідності вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, залученого приватним виконавцем. В матеріалах справи відсутні відомості, що скаржник надав свою оцінку щодо вартості описаного та арештованого майна, вчиняв будь-які дії щодо здійснення рецензування звіту про незалежну оцінку майна від 30 листопада 2021 року або про досягнення домовленості зі стягувачем згоди щодо вартості майна вже після отримання копії звіту про незалежну оцінку майна від 30 листопада 2021 року. Зазначене разом з відсутністю обґрунтувань апелянта, що визначена вартість майна є неактуальною, неконструктивною тощо, наводить на висновок, що звертаючись з відповідною скаргою, апелянт зловживає своїм правом на подачу скарги. Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для належного захисту прав та інтересів є недопустимим. Будь-яких належних і достатніх доказів, що зафіксовані на фотокартках, представлених скаржником, покращення майна призвели до зміни зареєстрованих у передбаченому порядку в Єдиному державному реєстрі нерухомого майна технічних характеристик даного нерухомого майна (збільшення площі забудови або будівельного об`єму) або ж призвели до збільшення вартості арештованого нерухомого майна, що вплинуло на об`єктивність та справедливість здійсненої суб`єктом оціночної діяльності оцінки його вартості, скаржником не надано. Як вбачається з документів виконавчого провадження, за виконавчим листом, виданим Київським районним судом м. Одеси 07.09.2011 року, доданого до справи № 2-2823/11, провадження № 4-с/947/18/22, постановою приватного виконавця Крецула В.А. від 16.11.2021 року відкрито виконавче провадження за заявою ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ) на користь ТОВ «ОТП «Факторинг», правонаступником якого є ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 ), грошових коштів у розмірі 2 639 749,50 грн., і згідно з копією фіскального чека 17.11.2021 року рекомендованим відправленням копію цієї постанови направлено боржнику ОСОБА_1 . Таким чином, приватним виконавцем Крецулом В.А. не було порушено приписи норми ст. 28 Закону № 1404-VIII, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження, яка ним винесена 16 листопада 2021 року, була направлена боржнику рекомендованим поштовим відправленням наступного робочого дня - 17.11.2021 року, про що свідчить фіскальний чек № 6503908099315 (справа № 2- 2823/11, провадження № 4-с/947/18/22, а. с. 156). Відповідно до ч.2 ст. 57 Закону № 1404-VIII, у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Апеляційний суд звертає увагу на реальний строк виконання судового рішення у справі № 2-2823/11 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу 21 травня 2014 року, а невизнання скаржником правомірності заміни стягувача у даному виконавчому провадженні з ТОВ «Стандард Фінанс Групп» на ОСОБА_2 , ставить під сумнів реальність погодження сторонами виконавчого провадження протягом 10-денного строку вартості продажу описаного та арештованого майна, та що наведені обставини дійсно в даному випадку дають можливість досягти згоди щодо вартості майна. Доводи скарги про порушення приватним виконавцем вимог статті 57 Закону № 1404-VIII засновані на порушенні приватним виконавцем строку відправлення звіту про незалежну оцінку майна не на наступний робочий день з дати оцінки 30.11.2021 року, а через 3 дні 03.12.2021 року, а також, що звіт був направлений не у повному обсязі, є неспроможними, оскільки ч. 5 ст. 57 Закону № 1404-VIII зобов`язує повідомляти саме про результати визначення вартості чи оцінки майна, що приватним виконавцем було дотримано, оскільки додані до скарги сторінки звіту про оцінку майна містять необхідну інформацію про визначену оцінювачем вартість майна та його технічні характеристики. Крім того, строк повідомлення сторін про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам встановлений даною нормою закону, приписує здійснювати це не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. З матеріалів справи та доводів скарги не вбачається, що день визначення суб`єктом оціночної діяльності вартості майна 30.11.2021 року, є одночасно і днем отримання виконавцем звіту про оцінку. Крім того, з огляду на не надання скаржником до суду звіту про оцінку майна, зробленого за його власним замовленням, для доведеності підстав розбіжності чи невідповідності вартості майна визначеної суб`єктом оціночної діяльності, залученого суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, доводи апеляційної скарги про ймовірне (не більше 2-х днів) порушення приватним виконавцем строку направлення повідомлення про результати оцінки майна при таких обставинах, не є достатніми для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Слід також звернути увагу, що такий спосіб захисту прав, як визнання звіту про незалежну оцінку майна недостовірним, не може вважатися належним та ефективним, оскільки звіт про оцінку майна не створює для жодної сторони жодних наслідків і є результатом діяльності - суб`єкта господарювання - суб`єкта оціночної діяльності. Зважаючи на правову природу звіту, останній є документом, що фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17). Доводи апеляційної скарги про не повідомлення належним чином боржника про вчинення виконавчих дій, пов`язаних із описом, арештом та оцінкою його майна, про позбавлений права на визначення вартості майна за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження, про порушення права скаржника на вчасне оскарження результатів оцінки майна у судовому порядку, тощо, не приймаються апеляційним судом, оскільки всі дії, що привели до складання спірного звіту про оцінку майна, без надання обґрунтування щодо спростування визначеної вартості майна, не дають підстав для визначення спірного звіту недостовірним, рівно як не дають підстав для зобов`язання приватного виконавця скасувати постанови про опис та оцінку майна боржника, акт опису і арешту майна боржника, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання, а також для зупинення реалізації арештованого майна і заборони його продажу на підставі звіту про незалежну оцінку майна від 30 листопада 2021 року. Інші доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. За наведених вище обґрунтувань, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотань ОСОБА_1 про витребування доказів, про винесення окремої ухвали щодо приватного виконавця та експертів. Крім того, Розділом VII ЦПК України на передбачена процедура щодо зупинення та заборони реалізації арештованого майна під час розгляду скарг на дії чи бездіяльність приватного виконавця. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 09.01.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова