Ухвала КАС ВС № 420/24233/21

УХВАЛА 21 вересня 2022 року м. Київ справа № 420/24233/21 адміністративне провадження № К/990/23861/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі №420/24233/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального Прокурора, Одеської обласної прокуратури про скасування рішення та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального Прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення №376 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації», ухвалене П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), яка була створена Офісом Генерального прокурора, відносно прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №2346к від 20 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 29 жовтня 2021 року; - поновити в органах прокуратури України на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області - з 30 жовтня 2021 року; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення і до дати постановлення судового рішення; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора визначити відповідну кадрову комісію та призначити додатковий день (день, час, місце) для повторного складання ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення №376 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації», ухвалене П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), яка була створена Офісом Генерального прокурора, відносно прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 ; - визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №2346к від 20 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 29 жовтня 2021 року; - поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області - з 29 жовтня 2021 року; - стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2021 року до 11 квітня 2022 року у сумі: 42084,00 грн з відрахуванням обов`язкових платежів і зборів; - в іншій частині позовних вимог відмовлено; - допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та стягнення середнього заробітку, у межах суми стягнення за один місяць. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Одеська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 30 серпня 2022 року. Скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі №420/24233/21 в частини задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду у справах вищенаведеної категорії з урахуванням обставин наявності процедурного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та в подальшому, пізнішою датою прийнятого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (ненабрання мінімального прохідного балу). В контексті викладеного, скаржник зауважує на необхідності надання Верховним Судом правової оцінки і тлумачення особливостей застосування: - пунктів 9, 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»). Положеннями пунктів 9, 16, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані питання організації проходження прокурорами атестації. Проте, наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин установлених саме у цій справі. Крім того, заявник не виклав їх у взаємозв`язку з обставинами справи у контексті їхніх індивідуальних ознак. Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що задовольняючи частково позовні вимоги, суди встановили, що позивачем під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки не було набрано прохідного балу. При цьому, позивач, одразу після складання іспиту 6 листопада 2020 року та в подальшому 7 листопада 2020 року, 18 листопада 2020 року та 21 листопада 2020 року звернувся на адресу Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) щодо технічних збоїв та некоректної роботи комп`ютерного обладнання, поганого самопочуття та надання письмового звіту (роздруківки) результатів іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки від 6 листопада 2020 року. За результатами розгляду заяви позивача, Першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за наслідками проходження позивачем тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки було прийнято процедурне рішення про призначення нового часу та дати складання іспиту та внесені зміни до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Будь-якого рішення про неуспішне проходження позивачем атестації Першою кадровою комісією не приймалось. Водночас, за збігом значного проміжку часу, новоствореною П`ятнадцятою кадровою комісією 13 вересня 2021 року було прийнято рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації. Отже, у цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що не зважаючи на наявність рішення Першої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, про яке сповіщено останнього, 13 вересня 2021 року, тобто через більш ніж десять місяців після складання позивачем іспиту, П`ятнадцятою кадровою комісією приймається рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, що порушує принцип правової визначеності. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що не скасовуючи і не змінюючи чинного рішення про призначення позивачу нової дати складання іспиту на загальні здібності та навички, П`ятнадцята кадрова комісія повторно вирішила питання, яке вже було вирішено 20 листопада 2020 року Першою кадровою комісією, порушивши при цьому принцип правової визначеності та правомірних очікувань. Як зауважили суди першої та апеляційної інстанцій, а ні Закон №113-ІХ, а ні Порядок №221, а ні Порядок №233 не наділяють кадрову комісію повноваженнями за тими ж самими обставинами ревізувати (переглядати) власне рішення або рішення попередньої кадрової комісії щодо призначення прокурору нового часу (дати) складання відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, як і не передбачають вказані нормативні акти вчинення кадровою комісією повторно дій щодо визначення підстав для призначення нового часу (дати) складання іспиту чи проведення співбесіди, та не передбачають і права комісії або дій по вирішенню питання, чи включати до графіку складання іспитів прокурора, щодо якого вже прийнято рішення про призначення йому нової дати складання іспиту. Верховний Суд звертає увагу, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм права з огляду на висновки суду про наявність двох протилежних рішень, а саме: рішення Першої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, про яке сповіщено позивача та рішення П`ятнадцятої кадрової комісії, яке приймається більш ніж через десять місяців після складання позивачем іспиту, про неуспішне проходження позивачем атестації, що порушує принцип правової визначеності. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи. Заявник безсистемно по тексту скарги наводить приклади справ, розглянутих Верховним Судом без логічного взаємозв`язку з обставинами цієї справи та указує про неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.). Отже, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судом апеляційної інстанції, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись. З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі №420/24233/21. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі №420/24233/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального Прокурора, Одеської обласної прокуратури про скасування рішення та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду