Ухвала КАС ВС № 420/4776/20

УХВАЛА 18 квітня 2022 року м. Київ справа № 420/4776/20 адміністративне провадження № К/990/5423/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №420/4776/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Одеської обласної прокуратури й Офісу Генерального прокурора, у якому, з урахуванням уточнень, просила суд: 1) визнати протиправним і скасувати рішення №201 кадрової комісії № 1 від 10 квітня 2020 року щодо неуспішного проходження ОСОБА_1 атестації; 2) зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити новий час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) визнати протиправним і скасувати наказ №769к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 4 травня 2020 року; 4) поновити її на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області з дати звільнення (4 травня 2020 року) або на рівнозначну посаду в Одеській обласній прокуратурі; 5) стягнути з Одеської обласної прокуратури на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 4 травня 2020 року до дня винесення судом рішення про поновлення; 6) допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає сплаті за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року позов задоволено частково: 1) визнано протиправним і скасовано наказ Прокуратури Одеської області №769к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 4 травня 2020 року; 2) поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області з 4 травня 2020 року; 3) стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 4 травня 2020 року до 14 червня 2021 року в сумі: 65607,55 грн; 4) у іншій частині позовних вимог відмовлено; 5) рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі: 3433,11 грн (без урахування обов`язкових відрахувань) допущено до негайного виконання. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції і прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із указаною постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 вдруге звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 5 лютого 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку. Скаржниця просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року і залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року. Одночасно з цим, просить поновити строк касаційного оскарження. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Уперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 21 грудня 2021 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у ній не були викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Так, як на підставу звернення до Верховного Суду скаржник покликається на пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України. У цьому контексті скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак скаржник чітко не вказав щодо застосування якої саме норми права не викладено висновок Верховного Суду, тож таке обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд наголошує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Не вказавши норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися. Фактичне посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є належною підставою для відкриття касаційного провадження. З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Крім цього, зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. У цьому контексті скаржник стверджує, що суди не дослідили зібрані докази. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Отже, приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України і висновок Суду про необґрунтованість аргументів скаржника стосовно наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, виключають прийнятність доводів про недослідження судами зібраних у справі доказів. У решті доводи касаційної скарги зведені до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без посилань на відповідний підпункт частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. На цій основі Суд констатує, що у касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №420/4776/20. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №420/4776/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду