Ухвала КЦС ВС № 444/4844/12

Ухвала Іменем України 19 вересня 2022 року м. Київ справа № 444/4844/12 провадження № 61-8446ск22 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. У серпні 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для відкриття провадження. Розглянувши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Такого висновку суд дійшов з огляду на таке. Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Відповідно частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Указаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. При цьому суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, має оцінити обставини справи, пов`язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду тощо. Водночас суд з одного боку має виходити з конституційної засади забезпечення права на апеляційного оскарження, а з іншого, зважаючи на розумність строків, запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Властивість судового рішення як атка правосуддя залежить від набрання ним законної сили. Після набрання судовим рішенням суду законної сили воно починає діяти в повну міру, проявляються всі його правові властивості: загальнообов`язковість, незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність та реалізованість. Зазначене дозволяє забезпечити захист порушених, оспорених або невизнаних прав, свобод чи інтересів суб`єктів процесу. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року); «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Судом встановлено, що ОСОБА_1 30 червня 2020 року звернувся з апеляційною скаргою на рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року, до якої долучив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, при цьому ОСОБА_1 , брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції через представника за нотаріально посвідченою довіреністю Левченка В. А. і який був присутній при проголошенні рішення, отже знав про наявність цього судового рішення. Суд апеляційної інстанції встановивши, що наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року є неповажними, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, з посиланням на частину другу статті 358 ЦПК України. Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки заявник достеменно знав про розгляд справи судом першої інстанції у даній справі, а тому, маючи намір реалізувати своє процесуальне право на апеляційне оскарження, зобов`язаний був використовувати у повному обсязі наявні засоби та передбачені законодавством можливості для вчинення відповідних процесуальних дій у межах встановленого законом строку. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин та зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про неповажність причин пропуску строку апеляційного оскарження, який пропущено на доволі значний термін, надавши оцінку всім доводам заявника. Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись частиною четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді І. А. Воробйова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк