Ухвала КАС ВС № 300/7750/21

УХВАЛА 19 вересня 2022 року м. Київ справа № 300/7750/21 адміністративне провадження № К/990/23579/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у справі №300/7750/21 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, у якому просив суд: - визнати протиправними та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №94 від 30 серпня 2021 року та постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №314179 від 21 жовтня 2021 року. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 19 січня 2022 року провадження у справі №300/7750/21 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №94 від 30 серпня 2021, закрито. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 25 серпня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку. Скаржник просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у справі №300/7750/21 і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Предметом спору у цій справі є правомірність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Раніше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 4 серпня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. У касаційній скарзі указано, що судове рішення оскаржується на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС , пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, зокрема частину другу статті 29 Закону України «Про дорожній рух», частину першу статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції станом на 30 серпня 2021 року, пункту 22.5 «Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №814/1460/16 від 29 січня 2020 року. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Поряд із цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №814/1460/16, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанцій, тобто остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Іншою підставою оскарження судових рішень, заявник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: - пункту 5 абзацу 2 та пункту 9 розділу ІІ «Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування»; - статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема визначення суб`єктного складу правопорушення при здійсненні перевезення особою, що має статус фізичної особи - підприємця із відповідним кодом ведення економічної діяльності. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Разом з тим, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 5 абзацу 2 та пункту 9 розділу ІІ «Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування», статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», скаржником належним чином не обґрунтовано в чому полягало неправильне застосування саме цих норм судами попередніх інстанцій у поєднанні з обставинами з яких вони виходили, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись. Суд звертає увагу скаржника, що формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права та позиції скаржника щодо того як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є безпідставним. Скаржник, серед іншого, обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ця справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для учасника справи, що за змістом відповідає підпунктам «а, в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у справі №300/7750/21. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у справі №300/7750/21 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду