Ухвала КАС ВС № 160/17421/20

УХВАЛА 19 вересня 2022 року м. Київ справа № 160/17421/20 адміністративне провадження № К/990/23183/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, у якому просила суд: - визнати протиправними дії директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі І. Гаврилюка по виданню наказу від 27 листопада 2020 року №150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 30 листопада 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; - визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 27 листопада 2020 року №150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 30 листопада 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді з 1 грудня 2020 року; - стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 грудня 2020 року; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць; - стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 23 серпня 2022 року засобами поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Одночасно з цим, просить поновити строк на касаційне оскарження. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу. Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Раніше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 20 липня 2022 року повернув позивачу на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а сама скарга є майже ідентичною попередньо поданій, яку Верховний Суд визнав неналежно оформленою. Аналогічно попередній касаційній скарзі, як на підставу звернення до Верховного Суду скаржник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду стосовно їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №440/395/20 та від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі №816/654/17, на яку посилається скаржник, предметом розгляду була наявність чи відсутність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у розумінні частини другої статті 361 КАС України. У справі №440/395/20 позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області згідно з наказом Міністерства юстиції України від 26 грудня 2019 року №4360/к «Про звільнення» на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу. У вказаній справі спірні правовідносини виникли згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади»), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Натомість у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям нової редакції статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваних наказів про звільнення та підлягала застосуванню. Наведене свідчить про те, що в даному випадку не можна визнати подібними правовідносини у цій справі та у справі, вказаній позивачем, оскільки у цій справі в порівнянні від вказаної позивачем справи №440/395/20 відмінності є щодо: умов застосування правових норм щодо звільнення. Отже, зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин та за іншого правового регулювання, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Проаналізувавши касаційну скаргу, Суд з`ясував, що у ній не зазначено, які саме норми права суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку Верховного Суду, а також відсутнє мотивування подібності правовідносин у цій справі та у перелічених скаржником справах. Це, у свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, у поданій касаційній скарзі позивач зазначає підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги, вказує що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 40, 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 8, 22, 43 Конституції України. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Варто зазначити, що у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 викладено правовий висновок у подібних правовідносинах. Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 83 Закону України «Про державну службу» встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Водночас, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Отже, суб`єкт призначення не зобов`язаний пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР. Одночасно з цим, є необґрунтованими посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 40, 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 8, 22, 43 Конституції України та статті 7 КАС України, оскільки скаржник лише формально зазначила про його відсутність, без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі. Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного судового реєстру ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року розгляд справи призначено і справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Крім того, такі доводи не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі, так як за нормами частини п`ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н.М. (наказ від 30 серпня 2022 року №129-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду