Постанова 4852 № 160/17421/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 травня 2022 року м. Дніпросправа № 160/17421/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 ( суддя першої інстанції Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі №160/17421/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами визнати протиправними дії директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі І. Гаврилюка по виданню наказу від 27.11.2020 №150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 27.11.2020 №150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді з 01.12.2020; стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12,2020; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць; стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Від апелянта надійшло чергове клопотання про відкладення розгляду справи при вирішення даного клопотання суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах воєнного стану, за умови роботи суду в штатному порядку, може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що з урахуванням приписів частини п`ятої статті 44 КАС України вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. А відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи чітко відображають правову позицію позивача та її представника, їхні доводи і обґрунтування є у матеріалах справи, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог і прийняття законного та обґрунтованого судового рішення. Тобто, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності цих учасників. А відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призведе до порушення права осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. Представник відповідача надіслав до апеляційного суду клопотання, в якому з посиланням на введення воєнного стану на території України, просив відкласти розгляд справи та призначити судове засідання після скасування воєнного стану в Україні. Інших підстав відкладення розгляду справи в клопотанні не зазначено. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан строком на 30 діб. З огляду на триваючу військову агресію з боку російської федерації, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Крім того, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Апеляційний суд звертає увагу, що вищезазначені Укази Президента України стосуються лише введення /продовження воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний указ не містить. На теперішній час Третій апеляційний адміністративний суд працює у штатному режимі. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає клопотання представника відповідача необґрунтованим, та відмовляє в задоволенні такого клопотання. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла таких висновків. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі) від 24.01.2020 № 01 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі з 27.01.2020 як визначену переможцем конкурсу та такою, що відповідає кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності на займану посаду згідно з рекомендації Внутрішньої конкурсної комісії. Наказом Державного бюро розслідувань №476-ос від 29.07.2020 позивачу присвоєно 9 (дев`ятий) ранг державного службовця. Під час служби на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби жодних нарікань, зауважень, претензій до виконуваної позивачем роботи від керівництва ТУ ДБР у м. Мелітополі на адресу позивача не надходило. До роботи ставилась сумлінно, відповідально, дотримуючись вимог закону та правил етики державного службовця, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, неодноразово виконувала обов`язки завідувача сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі на час перебування завідувача сектора ОСОБА_2 у відпустці. Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 22.10.2020 позивача попереджено про наступне вивільнення. У вказаному попередженні за вих. № 17-09/12158/9-22/20 зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури ТУ ДБР у м. Мелітополі відповідно до наказу ДБР від 5.10.2020 №581 Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №202дск Про затвердження змін штатного розпису У ДБР у м. Мелітополі попереджено про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального правління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 грудня 2020 року на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 30.10.2020, проти чого позивач не заперечує. Оцінювання результатів службової діяльності державного службовця позивач пройшла 13.11.2020 та за результатами такого оцінювання отримала оцінку позитивно. Зауважень або відмови у затвердженні відповідного висновку від суб`єкта призначення не надходило. Листом Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.11.2020 № О-3250/ез/17-09-20 на звернення позивача від 11.11.2020 та 24.11.2020 про переведення на вакантну посаду головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби або на іншу вакантну посаду відмовлено, з посиланням на те, що чинним законодавством України передбачено право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю вакантну посаду. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 27.11.2020 №150 о/с ОСОБА_1 , звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 30.11.2020, з формулюванням: у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності дій відповідача. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Предметом оскарження в даній адміністративній справі є наказу від 27.11.2020 №150 о/с. Апелянт доводить його протиправність, зазначає, що норма ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного наказу, є дискримінаційною в частині відсутності обов`язку роботодавця пропонувати державному службовцю іншу вакантну посаду. Зазначає, що правові підстав для звільнення були відсутні, адже не відбулося скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно зі ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу». На час виникнення спірних правовідносин названий Закон був чинний зі змінами, внесеними Законом від 19.09.2019 № 117-IX, за приписами статті 87 якого підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є у тому числі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. З огляду на те, що спеціальним Законом врегульовано процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, не підлягають застосуванню у відповідній частині норми КЗпПУ. При цьому аналіз статті 87 Закону дає можливість дійти висновку, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Також відповідно до роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86р/з, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. При цьому суд звертає увагу, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу та підлягала застосуванню. Також суд звертає увагу, що вказана норма не була визнана неконституційною, тоді як оцінка відповідності норм закону Конституції не відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції. Крім того не є слушними доводи апелянта, що на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення були внесені зміни до Закону України «Про державну службу» Законом № 1285-ХІ від 23.02.2021, який також був підписаний Президентом України, і який змінив процедуру звільнення державних службовців на користь останніх, адже як встановлено судом і не заперечується позивачем, останній був опублікований 05.03.2021, тобто після звільнення позивача. Статтею 94 Конституції України встановлено, що закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідачем не було порушено процедуру звільнення, встановлену законом. Також суд не знаходить обґрунтованими доводи апелянта про відсутність правових підстав для звільнення, адже за приписами ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами визначає Директор ДБР. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, на виконання приписів ч.1 ст. 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Наказами ДБР від 20.10.2020 № 202 та від 30.12.2020 № 303 посади державної служби слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, виведені зі штатного розпису, водночас до штатного розпису введено нові посади - старшого та середнього начальницького складу (старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР), старший слідчий (майор ДБР), слідчий (капітан ДБР)). Порядком зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, затвердженим наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343, передбачено, що зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. Таким чином суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у спірних правовідносинах мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, що відповідно до ст. 87 Закону України «Про державну службу» є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Враховуючи сукупність викладених обставин, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги. Додатково суд зазначає, правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 р. № 794-VIII (далі Закон № 794-VIII), відповідно до статті 1 якого в редакції до змін, внесених Законом № 305-IX, Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Згідно з частинами першої та другої статті 14 Закону № 794-VIII у зазначеній редакції до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Частиною п`ятою статті 14 Закону № 794-VIII у зазначеній редакції визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. <…> Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. У зв`язку з прийняттям Закону України від 03.12.2019 р. за № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 р., змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції, а також затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань. Зокрема, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.02.2020 р. №202дск та від 30.12.2020 р. №303дск посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, повністю виведені зі штатного розпису територіального управління; скорочена та виведена зі штатного розпису і посада державної служби начальник відділу супроводження оперативними підрозділами досудових розслідувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, яку обіймав позивач. Відтак, факт скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, є підставою для звільнення позивача з державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, що обумовлює правильність висновку суду першої інстанції про доведеність наявності встановлених законодавством обставин для звільнення позивача з державної служби. Стосовно доводів позивача про недотримання відповідачем процедури вивільнення через не пропонування йому перед звільненням вакантної посади суд зазначає наступне. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII до повноважень директора територіального управління Державного бюро розслідувань належить, зокрема, видання у межах своїх повноважень наказів і розпоряджень. Відповідно до частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Вище судом приведено норми частини третьою статті 87 Закону № 889-VIII в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та звільнення, відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, суд звертає увагу, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання, пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 р. № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Таким чином, за приписами частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції, чинній на час звільнення позивача з посади, не визначено обов`язку директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, пропонувати позивачу вакантну посаду державної служби. Зазначені повноваження за змістом вказаної правової норми були дискреційними і здійснювались керівником на власний розсуд. Тому суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення чинного законодавства не передбачали обов`язку суб`єкта призначення або керівника державної служби працевлаштувати працівника, який вивільняється. Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 р. в справі №640/11024/20. Фактично новим доводом апелянта, викладеними в апеляційній скарзі, є недотримання відповідачем порядку звільнення в частині порушення її права як інваліда та залишення на посаді, а відповідач одночасно з попередженням про звільнення мав запропонувати іншу посаду за цією ж трудовою функцією, чого не відбулось. Частиною першою статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Суд звертає увагу на той факт, що така підстава позову як порушення права позивача як інваліда на залишення на посаді, а також невиконання відповідачем обов`язку одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншу посаду за цією ж трудовою функцією, не була підставою позову, про що свідчить текст позовної заяви. Відповідно, судом першої інстанції не надавалась правова оцінка цій обставині як підставі позову, а суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями розглядати такі підстави позову. Посилання позивача, висловлені в ході апеляційного перегляду справи, на підписання наказу про його звільнення не повноважною особою суд також визнає необґрунтованими. За положеннями статті 87 Закону № 889-VIII рішення про звільнення на підставі частини першої цієї статті приймає суб`єкт призначення або керівник державної служби. Тобто, наказ про звільнення особи з посади державної служби може бути виданий або суб`єктом призначення або керівником державної служби. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі. Пунктом 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 12 Закону № 794-VIII директор Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII директор територіального управління Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону. За змістом абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 29.12.2020 р. № 875, директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР. Таким чином, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та є суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, що свідчить про те, що наказ про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням посади державної служби видано повноваженою особою - директором ТУ ДБР, який є суб`єктом призначення відносно працівників відповідного територіального управління. Наказ про звільнення позивача від 22.12.2020 р. №182о/с підписаний директором ТУ ДБР у м. Мелітополі І. Гаврилюком, який на час виникнення спірних правовідносин займав зазначену вище посаду. Директор ТУ ДБР у м. Мелітополі є тією особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління, тому є правильним висновок суду першої інстанції, що наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.12.2020 р. №182о/с про звільнення ОСОБА_1 підписаний уповноваженою особою. Такі підстави позову, як відсутність скорочення посади та змін в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, судом першої інстанції правильно визнані необґрунтованими. Внаслідок набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» № 305-IX змінився правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, в ДБР змінились як структура, так і штатний розпис, що змістовно проаналізовано судом першої інстанції. При цьому у зв`язку зі зміною правового статусу ДБР скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі. Стосовно підстави позову стосовно недотримання відповідачем пп. 4 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 р. № 305-ІХ. Частиною третьою статті 14 Закону № 794-VIII передбачено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, вказаною нормою права прямо передбачено обов`язковість проведення конкурсу при прийнятті на службу в ДБР. Як зазначено вище, у зв`язку з прийняттям Закону № 305-IX, який набрав чинності 27.12.2019 р., змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Відповідно до підпунктів 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін. Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Тобто, працівники, які на час набрання чинності цим законом (27.12.2019 р.) вже перебували на посадах ДБР та перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують свої повноваження до їх звільнення. У спірному випадку позивач після набрання чинності Законом № 305-IX продовжував виконувати свої повноваження до часу свого звільнення, що відповідає приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ. Відповідно до частини першої статті 14-3 Закону № 794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу». Тобто, переведення допускається лише з посади державної служби на посаду державної служби у системі Державного бюро розслідувань, а переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада оперативного працівника. Таким чином, працівники оперативних підрозділів після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади працівника оперативного підрозділу як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді; зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу. Підсумовуючи викладене, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність наказу про звільнення позивача та відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 в адміністративній справі №160/17421/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 травня 2022 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва