Ухвала КАС ВС № 160/17421/20

УХВАЛА 20 липня 2022 року м. Київ справа № 160/17421/20 адміністративне провадження № К/990/17567/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправними дії директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі І. Гаврилюка по виданню наказу від 27 листопада 2020 року №150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 30 листопада 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; - визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 27 листопада 2020 року №150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 30 листопада 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді з 1 грудня 2020 року; - стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 грудня 2020 року; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць; - стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 5 липня 2022 року засобами поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не враховано висновки щодо застосування норм права при вирішенні трудового спору, пов`язаного зі звільненням у зв`язку зі скороченням посад державної служби, які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №К/9901/28100/20 та від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. Разом з тим, правовідносини у справах №440/395/20 (провадження №К/9901/28100/20) та №160/17421/20 не є подібними, оскільки прийняті за різного правового регулювання. Водночас, у справі № 816/654/17 Верховним Судом не було взагалі ухвалено остаточного судового рішення, оскільки справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а відтак, висновки викладені у постанові від 24 липня 2020 року також не можуть бути застосовані. Таким чином, варто зазначити, що правовідносини, які склались у цих справах не є подібними до правовідносин у справі №160/17421/20, що у свою чергу не є належним обґрунтуванням підстав передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, поданій касаційній скарзі позивач зазначає підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги, вказує що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 40, 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 8, 22, 43 Конституції України. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Варто зазначити, що у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 викладено правовий висновок у подібних правовідносинах. Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 83 Закону України «Про державну службу» встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Водночас, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Отже, суб`єкт призначення не зобов`язаний пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР. Одночасно з цим, є необґрунтованими посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 40, 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 8, 22, 43 Конституції України та статті 7 КАС України, оскільки скаржник лише формально зазначила про його відсутність, без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі. Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного судового реєстру ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року розгляд справи призначено і справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Крім того, такі доводи не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі, так як за нормами частини п`ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України. Так, згідно цього пункту підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку обставин, на які вона посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідкового зв`язку із протиправністю оскаржуваних судових рішень. Позивачкою не доведено, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою клопотання позивача про витребування доказів, а саме: посадової інструкції головного спеціаліста Відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у місті Мелітополі, а усі доводи побудовані лише на незгоді із прийнятим судовим рішенням. Суд, також, звертає увагу заявника, що вимогою касаційної скарги є не направлення справи на новий судовий розгляд (як це передбачено частинами другою, третьою статті 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, що передбачено статтею 351 КАС України. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертоюстатті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України , які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332,, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2022 року у справі №160/17421/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду